Ухвала суду № 33556685, 18.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/55382/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Моторного О.А., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Сисоєвої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Манеж»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року

у справі № 2а/2370/7620/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Манеж» (далі - позивач, ТОВ «Манеж»)

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі - відповідач, ДПІ у м. Черкаси)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкаси від 08.07.2011 року № 0002412301.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року постанова Черкаського окружного адміністративного суду 17.11.2011 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою відмовлено у задоволені адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржену постанову скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Черкаси було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Манеж» з питань дотримання вимог, податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 25.06.2011 року № 1634/23-2/31332957. Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п.7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем завищено суму податкового кредиту за серпень 2010 року на суму 72 217, 82 грн.

На підставі вказаного акту 08.07.2011 року ДПІ у м. Черкаси було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002412301, яким визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 72 217, 00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 18 054,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, за результатами перевірки TOB «Манеж» та TOB «Сігурно» визнано нікчемними правочини, оформлені між зазначеними суб'єктами господарювання.

В серпні 2010 року TOB «Сігурно» реалізувало TOB «Манеж» комплектуючі вироби всього на суму 433 307,00 грн., у тому числі ПДВ 72 217,00 грн. зазначена сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту в податковій декларації за серпень 2010 року.

ДПІ у м. Черкаси при перевірці позивача було використано акт невиїзної документальної перевірки TOB «Сігурно» від 18.01.2011 року № 47/231/36960076, ДПІ у Жовтневому районі міста Дніпропетровська. Основним видом діяльності TOB «Сігурно» є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту. Підприємством в ході перевірки не надано документального підтвердження здійснення поточних операцій у сфері оптової торгівлі. Актом перевірки встановлено: TOB «Сігурно» формувало податковий кредит за «рахунок постачальника TOB «Елфра Дисплей», яке зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 29, та за вказаною адресою не знаходяться. Звітність до ДПІ не надає. На підставі акта № 171/1/15-3 від 05.05.2010 року та відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» TOB «Елфра Дисплей» анульовано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

В ході проведення перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення контрагентами - постачальниками TOB «Сігурно» господарських операцій через відсутність інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Тобто, перевіркою встановлено, що всі операції купівлі-продажу «Сігурно» з постачальниками та покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків, і є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», яким в даному випадку є TOB «Манеж».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з того, що сукупність підтверджуючих поставку документів не дає підстав для сумніву у реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення, а характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та обґрунтовується необхідністю виробництва, що є основним видом діяльності, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2010 року сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Сігурно», як продавцю, в ціні поставленого товару,

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені адміністративного позову повністю, зазначив, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснено і підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Однак, в порушення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкові накладні (наявні в матеріалах справи) не містять розшифровки підпису особи уповноваженої платником податку здійснювати поставку товарів, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що є порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності підприємства позивача у тому числі і в серпні 2010 року є виробництво жалюзі та інших сонцезахисних систем, про що свідчать досліджені судом звіти підприємства про виробництво промислової продукції за видами за серпень 2010 року та за 2010 рік, що подані до органу державної статистики за формою № 1-П, а також звіти про основні показники діяльності підприємства за 2010 рік.

Крім того, судом першої інстанції ході розгляду справи встановлено, що для здійснення своєї поточної господарської діяльності (виробництво сонцезахисних систем) позивачем систематично укладаються договори постачання комплектуючих виробів, що необхідні для даного виду виробництва зокрема, з контрагентами: ТОВ «Сігурно» (м. Дніпропетровськ), ТОВ «Мастер-Люкс» (м. Мелітополь), ТОВ «Згода» (м. Запоріжжя), ТОВ «Зеніт» (м. Донецьк).

Так, судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2010 року між ТОВ «Сігурно» (Продавець) ТОВ «Манеж» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 01/06-01. Предметом зазначеного договору є поставка Продавцем Покупцю комплектуючих виробів для виготовлення сонцезахисних систем.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року № 168/704), а саме: первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична і інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що договірні відносини між ТОВ «Манеж» та ТОВ «Сігурно» у серпні 2010 року підтверджуються дослідженими судом першої інстанції первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що товар від постачальника на підприємство покупця переміщався на власному автомобілі покупця.

Окрім того, досліджуючи первинні бухгалтерські документи, суд першої інстанції встановив підтвердження виконання операцій позивачем з придбання комплектуючих виробів у ТОВ «Сігурно», що, в свою чергу, відображено у податковій звітності за серпень 2010 року як у позивача, так і у його контрагента ТОВ «Сігурно».

Щодо твердження відповідача про дефектність податкових накладних виписаних ТОВ «Сігурно», в яких відсутні розшифровки підпису уповноваженої особи, що їх підписала, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який з цього приводу зазначив наступне.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинним на час складання вказаних податкових накладних, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, податкова накладна видається платником податку, який постачає товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, таким чином, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

При чому, вищевказані реквізити податкової накладної, обумовлені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є вичерпним переліком необхідної інформації, що мала бути зазначена у податкових накладних в серпні 2010 року.

Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачеві його контрагентом ТОВ «Сігурно» податкові накладні містять всі обов'язкові реквізити.

Отже, суд першої інстанції вірно вважає неправомірними посилання відповідача на дефектність заповнення таких податкових накладних, оскільки зміст пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не містить вимоги стосовно обов'язкової наявності розшифровки підпису особи, уповноваженої платником податку на здійснення поставки товару.

Щодо твердження відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на підтвердження здійснення перевезень вантажу, обов'язкова наявність яких передбачена ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.п. 2.1, 2.4 Правил Дорожнього Руху, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який з цього приводу зазначив наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. Разом з тим, згідно п. 2 зазначеного Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб наявність товарно-транспортної накладної не вимагається.

Водночас, судом першої інстанції вірно зазначено, що з огляду на наявність в матеріалах справи копій первинних бухгалтерських документів, відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано доказів, які б ставили під сумнів реальність операцій з поставки комплектуючих від ТОВ «Сігурно» до ТОВ «Манеж» з підстав порушення правил заповнення таких первинних документів.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент здійснення спірних операцій) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпункти 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачають обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну з відповідними реквізитами, яка складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця та є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрований як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Крім того, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт. послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт. послуг).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (станом на час здійснення спірних операцій) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що підставами для висновку податкового органу про неможливість фактичного здійснення спірних господарських операцій між ТОВ «Манеж» та ТОВ «Сігурно» у серпні 2010 року стало зазначення в акті перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 47/231/36960076 від 18.01.2011 року про відсутність у ТОВ «Сігурно» умов для здійснення господарських операцій, як то: трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Однак, судом першої інстанції встановлено, що на час здійснення спірних операцій ТОВ «Сігурно» було зареєстроване платником податку на додану вартість, у періоді, що став підставою для висновку про відсутність здійснення господарської діяльності (серпень 2010 року) як позивачем, так і його контрагентом-постачальником (ТОВ «Сігурно») відображено у податковій звітності результати діяльності. Фактичне підтвердження виконання укладеного договору щодо поставки комплектуючих для виробництва позивачем продукції, що є його основною діяльністю, є докази щодо направлення працівників позивача у відрядження до м. Дніпропетровська з метою отримання замовлених товарно-матеріальних цінностей. Фактичне використання в господарській діяльності позивача зазначених комплектуючих підтверджується дослідженими судом першої інстанції звітами підприємства про виробництво промислової продукції за серпень 2010 рок та за 2010 рік.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сукупність підтверджуючих поставку документів не дає підстав для сумніву у реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення, а характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та обґрунтовується необхідністю виробництва, що є основним видом діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними тощо.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування ним податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2010 року сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Сігурно», як продавцю, в ціні поставленого товару, а вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкаси від 08.07.2011 року № 0002412301 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Манеж» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року у справі № 2а/2370/7620/2011 - скасувати.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року у справі № 2а/2370/7620/2011 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Моторний

І.В. Приходько