Рішення № 33551605, 18.09.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

5

Справа № 344/6400/13-ц

Провадження №22ц/779/2331/2013

Категорія 41

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю.Д.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013р. м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д

суддів Горейко М.Д., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта - ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3- ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житловою площею та зобов'язання укладення договору найму житлового приміщення, - за апеляційною скаргою виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

В квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовними вимогами до виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання права на користування житловою площею за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача укласти договір найму житла. Позов мотивувала тим, що в 2009 році за згодою наймача ОСОБА_5 вона з сім'єю вселилась в зазначене житло, в якій після смерті наймача вони продовжили проживати. Оскільки з наймачем ОСОБА_5 та піднаймачем ОСОБА_6 вони вели спільне господарство, в зв'язку зі складною сімейною ситуацією та перебуванням на квартирному обліку при міськвиконкомі, позивач вважала, що має право на одержання у користування жилого приміщення в безстрокове користування.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2013 року позов задоволено. Визнано право ОСОБА_3 на користування житловою площею за адресою АДРЕСА_1. Зобов'язано виконком Івано-Франківської міської ради до укладення договору найму цього житлового приміщення.

Не погодившись з таким рішенням, представник виконкому Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що суд визнаючи за ОСОБА_3 право на жиле приміщення не вірно виходив з того, що позивачка, як член сім'ї покійного наймача ОСОБА_5, набула передбачене ст. 64 ЖК України право на спірне житло. Спірна квартира перебуває у комунальній власності і в ній за договором житлового найму проживав ОСОБА_5, за життя якого позивачка не зверталась у встановленому порядку про її реєстрацію в цій квартирі, а зареєстрована за адресою АДРЕСА_2. Позивачка не надала жодних доказів спільного проживання чи ведення господарства у спірній квартирі з основним квартиронаймачем в період з 2009 року до його смерті, а судом не встановлено безспірного факту надання останнім згоди на вселення сім'ї позивачки у квартиру.

Крім того, позивачка не має права на отримання в користування жилого приміщення із житлового фонду соціального призначення, оскільки не перебуває на соціальному квартирному обліку, а спірна квартира не відноситься до житлового фонду соціального призначення.

Також представник апелянта вказує на порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, оскільки судом не було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_6- піднаймача спірного житла та не надано можливості відповідачу подати додаткові докази по справі. Зобов'язавши відповідача укласти з позивачкою договір найму житлового приміщення суд не звернув увагу на те, що відповідач не наділений такими повноваженнями, оскільки такий договір укладається з житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідними підприємством, установою, організацією).

Зважаючи на наведені доводи, апелянт просить рішення Івано-Франківського міського суду від 29.07.2013 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позові ОСОБА_3

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Вищенаведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права користування спірною квартирою та зобов'язання виконкому Іван-Франківської міської ради укласти договір найму, суд виходив з того, що позивачка з сім'єю вселилась в цю квартиру з дозволу основного наймача ОСОБА_5 та, як член його сім'ї, набула права на користування житлом, дійшовши такого висновку на підставі пояснень позивачки.

Такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам житлового законодавства.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю; основним наймачем цієї квартири був ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а піднаймачем - ОСОБА_6 згідно договору найму від 03.06.2012 року (а.с.10).

У зазначеній квартирі відповідно до акту КП ЄРЦ від 28.02.2012 року без реєстрації проживають ОСОБА_7 з дружиною ОСОБА_3 та 3-ма неповнолітніми дітьми.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" надано роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним їх місцем проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство тощо.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування ним при умові вселення їх як членів сім'ї цього наймача.

Проте судами залишено поза увагою, що позивачка ніколи не була членом сім'ї померлого наймача ОСОБА_5, не перебував із ним в родинних стосунках, а стосовно ведення з ним спільного господарства позивачка доказів не надала.

Твердження суду про те, що ОСОБА_5 висловлював згоду на проживання позивачки в квартирі як члена сім'ї наймача, не можна визнати переконливими, оскільки беззаперечні докази про це відсутні, основний наймач помер, а піднаймач ОСОБА_6 не був залучений до участі в справі.

Таким чином, судом не встановлено факту правомірності проживання позивачки та її сім'ї у спірній квартирі, не з'ясовано, чи надавав згоду на їх вселення померлий наймач та з якого часу вони реально там проживають.

Ураховуючи наведене, а також положення ст. ст. 64, 65 ЖК України, суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 набула права користування спірною квартирою.

Вирішуючи справу та визнаючи за позивачем право користування спірною квартирою, суд також не врахував, що відповідно до рішення міськвиконкому Івано-Франківської міської ради від 29.04.2010 року №216 (а.с.37) старшому лейтенанту міліції Івано-Франківського відділу УМВС в Івано-Франківській області ОСОБА_8 надана службова однокімнатна квартира АДРЕСА_2, в якій зареєстрована також позивачка та їхні неповнолітні діти.

Крім того, зобов'язуючи відповідача укласти з позивачкою договір найму житлового приміщення суд не врахував, що такий договір відповідно ст.61 ЖК України укладається з наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією), а не виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування.

За таких обставин, ухвалене судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради -задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права користування житловою площею та зобов'язання укладення договору найму житлового приміщення - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання ним законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

Я.Ю. Ковалюк