Рішення № 33547266, 09.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2013 р.Справа № 922/3092/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.

розглянувши справу

за позовом Виконуючого обов'язки прокурора Київського району міста Харкова, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортполітех, ЛТД", м. Харків про про визнання недійсними договорів за участю представників сторін:

прокурора - Хряка О.О. службове посвідчення №013774 від 06.12.12 р.;

позивача - Шафоростової О.М. довіреність №164 від 07.12.12 р., Зучека Є.Н. довіреність №151 від 07.11.12 р.;

відповідача - Юшко О.В.;

третьої особи - Донченко О.Ю. довіреність №66-01-16/257 від 06.09.2013 р.;

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки прокурора Київського району міста Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортполітех, ЛТД"; 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" (далі по тексту - НТУ "ХПІ"), в якій прокурор просить визнати недійсними договори оренди нежитлових приміщень: №146 від 01.07.2001 р. та №3491-Н від 07.12.2007 р., які укладені між позивачем та відповідачем. Також прокурор просить зобов'язати відповідача повернути нежитлові приміщення, площею 184,8 кв.м. та відкриту автостоянку площею 600,00 кв.м., які входять до предмету договору оренди №3491-Н від 07.12.2007 р. на підставі акту приймання - передачі. В обґрунтування позовних вимог посилається на ст. ст. 283 Господарського кодексу України, 63 Закону України "Про освіту", 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а саме зазначає, що нежитлові приміщення передані за вищезазначеними договорами оренди є об'єктом освіти державної форми власності, а передача даних об'єктів в оренду для цілей не пов'язаних із навчальним та науковим процесом забороняється.

Присутній представник прокуратури у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники позивача проти позову заперечували, оскільки договір №146 від 01.07.01 р. не стосується об'єкту освіти був укладений між третьою особою та відповідачем у справі, додатковою угодою №3491-Н від 07.12.2007 р. було приведено у відповідність Господарському кодексу України - договір оренди №146 від 01.07.01 р. та фактично відбулась зміна сторони по договору згідно ст. 512 Цивільного кодексу України. Також представником позивачем у справі було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності, тому позивач просить у задоволенні позову відмовити.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, оскільки договір №146 від 01.07.2001 р. укладено у відповідності чинного законодавства, з погодженням органу управління майном - Міністерством освіти і науки України. З метою приведення вищезазначеного договору у відповідність ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 283 ГК України зазначений договір було переукладено, що визначено у додатковій угоді №3491 від 07.12.12 р., яку укладено між позивачем та відповідачем. За таких, обставин відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Присутній представник третьої особи у судовому засіданні проти позову прокурора заперечував, оскільки Спорткомплекс НТУ "ХПІ" не є цілісним майновим комплексом та надання в оренду приміщень не заборонено. Також відповідач зазначив, що орендодавцем нерухомого майна, що належить вищим навчальним закладам є Фонд державного майна України, тому згідно додаткової угоди №3491 від 07.12.07 р. договір оренди №146 від 01.07.2001 року було приведено у відповідність до Господарського кодексу України. В рамках наданих законодавством повноважень Міністерством освіти і науки України здійснює відповідно до законодавства функції управління об'єктами державної власності, що належить до сфери його управління. Відповідно листів Міністерства освіти і науки України: від 12.08.2002 р. №1/11-2750 надано згоду на передачу в оренду нежитлових спорткомплексу НТУ "ХПІ", від 30.07.07 р. №1/11-5758 та від 30.07.2007 р. спеціальна комісія Міністерства освіти і науки України з майнових питань прийняла рішення надати згоду на продовження оренди. При цьому у останніх листах Міністерство освіти і науки України зазначило, що спорткомплекс НТУ "ХПІ" не підпадає під критерій заборони до приватизації, визначені у ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Тобто органом управління надано дозвіл на передачу в оренду майна, що знаходиться в оперативному управлінні НТУ "ХПІ", що на думку третьої особи свідчить про додержання порядку передачі в оренду державного майна. Також третя особа посилалася на те, що майно передане в оренду не займане в процесі виробництва про що мається висновок Міністерства освіти і науки України і оренда не порушує цілісність майнового комплексу ті його цільове призначення, тому третя особа просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

01 липня 2001 року між Національним технічним університетом "Харківський політехнічний інститут" та відповідачем у справі був укладений договір оренди №146, відповідно до умов якого орендодавець (НТУ "ХПІ") передав в строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Артема, 50а, Спорткомплекс, загальною площею 751,80 кв.м., в тому числі: на 1 поверсі площею 37,4 кв.м. під надання побутових послуг (солярій); на 1 поверсі площею 19,0 кв.м. під надання стоматологічних послуг; на 2 поверсі площею 42,9 кв.м. під надання побутових послуг (перукарня); на 1 поверсі площею 12 кв.м. під службове приміщення; на 1 поверсі площею 8 кв.м. під торгівлю продовольчими товарами; на 1 поверсі 6 кв.м. під книжну торгівлю; на 2 поверсі площею 26,5 кв.м. під офіс; площею 600 кв.м. під автостоянку, вартість яких визначена відповідно до експертного висновку і становить 142 822,72 грн. Державний орган приватизації не був стороною за договором 2001 року.

В рамках наданих законодавством повноважень Міністерством освіти і науки України здійснює відповідно до законодавства функції управління об'єктами державної власності, що належить до сфери його управління.

Як вбачається з матеріалів справи, листом Міністерства освіти і науки України: від 12.08.2002 р. №1/11-2750 органом управління майном надано згоду на передачу в оренду нежитлових спорткомплексу НТУ "ХПІ".

Відповідно листів Міністерства освіти і науки України від 30.07.07 р. №1/11-5758 та від 30.07.2007 р., спеціальна комісія Міністерства освіти і науки України з майнових питань прийняла рішення надати згоду на продовження оренди. При цьому у зазначених листах Міністерство освіти і науки України підкреслило, що спорткомплекс НТУ "ХПІ" не підпадає під критерій заборони до приватизації, визначені у ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Таким чином органом управління надано дозвіл на передачу в оренду майна та продовження укладення договору оренди, що знаходиться в оперативному управлінні НТУ "ХПІ", що свідчить про додержання порядку передачі в оренду державного майна.

ТОВ "Спортполітех, ЛТД" надав до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області заяву за №17/1 від 03.09.2007 року про приведення договору №146 у відповідність до діючого законодавства.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (позивач) вступив у договірні стосунки з відповідачем 07 грудня 2007 року шляхом приведення діючого договору оренди № 146 від 01 липня 2001 року у відповідність до Господарського кодексу України. Фактично у 2007 році відбулась заміна сторони по договору (ст. 512 Цивільного кодексу України).

Першою підставою для визнання недійсним договору оренди № 146 від 01 липня 2001 року та додаткової угоди до цього договору (у вигляді нової редакції договору оренди) № 3491 від 07 грудня 2007 року, прокурор називає неможливість передачі в оренду об'єктів освіти.

З таким твердження не можна погодитись, оскільки Прокурор неправильно визначив об'єкт оренди, якій є складовою частиною договору оренди № 146 від 01 липня 2001 року та у наступному - додаткової угоди № 3491 від 07 грудня 2007 року, яку уклали позивач та відповідач.

Предметом оренди за вказаними договором та угодою є нерухоме майно (за змістом абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон про оренду): будівлі, споруди, нежитлові приміщення).

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди зокрема об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників, причалів морських портів), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до абз. 11 п. "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію" (редакція на момент укладання договору оренди та додаткової угоди до нього від 07 грудня 2007 року), загальнодержавне значення мають зокрема об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Отже, - об'єкти освіти в розумінні зазначеної вище норми, - це навчальні заклади. При цьому, поняття навчальний заклад і майно навчального закладу за змістом вищевказаної норми розділені.

За своїм призначенням навчальний заклад є тотожнім поняттю підприємство: "Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом." (ч. 2 стаття 167 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, поняття "підприємство" Закон України "Про оренду державного та комунального майна" ототожнює з поняттям "цілісний майновий комплекс" (абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закон України "Про оренду державного та комунального майна"): "цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс."

Таке ж поняття містить і абз. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію", до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: "підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства)".

За умовами ст. 4 Закон України "Про оренду державного та комунального майна", цілісні майнові комплекси підприємств (абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закон України "Про оренду державного та комунального майна") є відокремленим об'єктом оренди від нерухомого майна (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) (абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закон України "Про оренду державного та комунального майна").

Таким чином, заборона на приватизацію об'єктів освіти, - це заборона на приватизацію закладів освіти, або цілісних майнових комплексів закладів освіти, але не їх майна.

Стосовно абз. 23 ч. 2 ст. 4 Закон України "Про оренду державного та комунального майна": "Окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу."

Таким чином заборони передавати в оренду нерухоме майно закладів освіти Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Закон України "Про приватизацію державного майна", не встановлюють.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прокурором не доведено суду, що передача в оренду нежитлових приміщень та автостоянки за договором оренди № 146 від 01 липня 2001 року та додаткової угоди до цього договору № 3491 від 07 грудня 2007 року унеможливить здійснення учбового процесу (наприклад: до передачі цих приміщень постійно здійснювався навчальний процес, або проводились наукові дослідження, або у цих приміщеннях знаходиться апаратура для здійснення учбового чи наукового процесу).

Також не доведено прокурором те, що передача в оренду майна за договором оренди № 146 від 01 липня 2001 року та додаткової угоди до цього договору № 3491 від 07 грудня 2007 року призвели до порушення цілісності майнового комплексу Національного політехнічного університету "Харківський політехнічний інститут".

Отже, посилання прокурора на ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України не обґрунтовані та безпідставні.

Предметом договору оренди № 3491-Н від 07.12.2007 (в редакції додаткової угоди до договору оренди № 146 від 01 липня 2001 р.) є площа розміром 600 кв. м. під розміщення відкритої стоянки для автомобілів, розміщеної за адресою: м. Харків, вул. Артема, 50-А. Ця площа має асфальтове покриття і є спорудою, а не земельною ділянкою, як зазначає у позовній заяві Прокурор.

Зазначена площа, як об'єкт оренди, визначена експертом у звіті про незалежну оцінку від 06 листопада 2012 року (затверджена позивачем 07 лютого 2013 року).

Згідно Державних будівельних норм (споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБН В.2.3-15 2007), затверджених Наказом Мінбуду України від 07.02.2007 № 44 (додаток Б) автостоянка - спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. Чинне законодавство визначає споруду як нерухомість.

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об'єктів цивільних прав виходив із фундаментального поділу речей на рухомі і нерухомі.

Основний акт цивільного законодавства використовує термінологію "нерухомі речі", "нерухоме майно", "нерухомість".

Цивільний кодекс України використовує конструкції "нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)" (ст. 331), "житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно" (ст. 376). Отже, виходячи з цих статей споруди є нерухомим майном.

Відповідно до ст. 4 Закон України "Про оренду державного та комунального майна", об'єктами оренди є також нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Враховуючи зазначені правові норми, підстав для визнання недійсним договору оренди № 3491-Н від 07.12.2007 р. та додаткової угоди до цього договору № 3491 від 07 грудня 2007 року не має.

Також позивачем заявлене клопотання про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу позовної давності, які передбачені ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України, встановлено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно ч.3-4 ст. 267 Цивільного кодексу України, Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Договір оренди № 146 був укладений 01 липня 2001 року, тобто з моменту його укладення минуло понад 11 років.

Додаткова угода до цього договору № 3491 була укладена 07 грудня 2007 року тобто з моменту ії укладення минуло понад 5 (п'ять) років.

П. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що про укладення договору оренди №146 від 01.07.2001 року та додаткової угоди до нього №3491 від 07.12.12 р. прокуратурі Київського району міста Харкова стало відомо при проведенні перевірки у 2013 році.

Відповідно ч.3 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру", для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті 20 цього Закону. Не допускається проведення перевірки без надання копії зазначеної постанови представнику підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичній особі - підприємцю. Постанова прокурора може бути оскаржена цими особами до прокурора вищого рівня або суду в порядку адміністративного судочинства протягом десяти днів з дня одержання копії постанови. За результатами розгляду скарги прокурор вищого рівня приймає рішення про задоволення скарги та скасування постанови або про відмову у задоволенні скарги. Оскарження постанови до прокурора вищого рівня не позбавляє особу права на її оскарження до суду, яке може бути здійснене нею протягом десяти днів з дня одержання рішення прокурора вищого рівня про результати розгляду скарги.

Таким чином для здійснення перевірки прокурор повинен прийняти постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та обґрунтовує необхідність вчинення дій передбачених ч.3, 4, 5 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурором не надано доказів проведення перевірки Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" у 2013 року, на підставі мотивованої постанови.

Як зазначив у судовому засіданні представник третьої особи НТУ "ХПІ" прокуратура Київського району м. Харкова постійно проводить роботу стосовно контролю за виконанням умов договорів оренди майна Національного політехнічного університету "Харківський політехнічний інститут" і не могла не знати про договір оренди № 146 від 01 липня 2001 року та додаткову угоду до цього договору № 3491 від 07 грудня 2007 року. За таких умов поважних причин пропуску позовної давності у прокурора не має, клопотання про поновлення строку на відновлення пропущеного строку не надано.

Враховуючі вищевикладене та те, що прокурором пропущено строк позовної давності на подання позовної заяви до ТОВ "Спортполітех", про: визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень № 146 від 01 липня 2001 року; визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень від 07 грудня 2007 року № 3491-Н; зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Спортполітех" повернути нежитлові приміщення площею 184,8 кв. м. та відкриту автостоянку площею 600 кв. м., які входять до предмету договору оренди нежитлових приміщень від 07 грудня 2007 року № 3491-Н на підставі акту приймання передачі регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківський області, відповідно до цього суд вважає у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на прокурора, але враховуючи звільнення прокурора від сплати судового збору пунктом 11 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір в даному разі не стягується.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 13.09.2013 р.

Суддя Светлічний Ю.В.