Постанова № 33532519, 12.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. Справа№ 910/9258/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників сторін:

позивача: Лихольот А.В., довіреність №0201/13-01 від 02.01.2013 року,

відповідача: Гладкий С.М., довіреність №220/1016/д від 12.12.2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва

від 11.07.2013 року

у справі №910/9258/13 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс"

до Міністерства оборони України

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання правочину недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2013 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною з моменту укладення Додаткову угоду №4 від 16.03.2012р. до Договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" та Міністерством оборони України. Стягнуто з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (04211, м. Київ, вул. Л.Гавро, 6; код ЄДРПОУ 34344528) судовий збір у розмірі 1147,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013 року по справі №910/9258/13 про визнання правочину (додаткової угоди №4 від 16.03.2012р. до Договору від 18.04.2011 р. №286/5/11/1) недійсним - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Позивач у своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд прийняти постанову про залишення рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013 року без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

18.04.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб №286/5/11/1, згідно з умовами якого ТОВ "Пральний комплекс" зобов'язувалось у 2011 році надати послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування спецодягу й іншого речового майна, а Міністерство оборони України - прийняти та оплатити надані послуги в кількості, у строки і виключно за цінами згідно положень цього договору.

В пунктах 1.2., 3.1. договору визначено його ціну в сумі 11 756 471,16 грн., в тому числі ПДВ, вартість упаковки, вантажних робіт у місцях завантаження і розвантаження та транспортування до військової частини і у зворотньому напрямку, тощо.

09.08.2011р. та 01.12.2011р. між сторонами підписано додаткові угоди №№ 1, 2 до вказаного договору, якими внесено зміни до пунктів 1.2., 3.1. договору, згідно яких зменшено вартість ціни договору до 9 936 855,60 грн., в тому числі ПДВ, вартість упаковки, вантажних робіт у місцях завантаження і розвантаження та транспортування до військової частини і у зворотньому напрямку, тощо.

Додатковою угодою №3 від 29.12.2011р. сторони продовжили строк його дії до 31.03.2012р., а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.

16.03.2012р. між сторонами підписано Додаткову угоду №4 про внесення змін до пунктів 1.2., 3.1. договору, згідно яких зменшено вартість ціни договору та визначено в сумі 9 702 084 грн., в тому числі ПДВ. В цій же угоді сторони домовились, що вартість ціни послуг за 2011 році складає 8085072,66 грн. в т.ч. ПДВ, а у 2012 році - 1 617 011,34 грн. з ПДВ.

Отже, спір у даній справі виник, у зв'язку із оспорюванням позивачем законності укладання Додаткової угоди №4 від 16.03.2012р. до Договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011р.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою для недійсності Додаткової угоди №4 від 16.03.2012р. до Договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011р. позивач вказував на те, що така угода була укладена всупереч нормам чинного законодавства, оскільки сторонами була змінена ціна договору після його фактичного виконання.

Судом встановлено, Договір про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011р. за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а тому права та обов'язки сторін регулюються, в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Отже, вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1.2 договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 09.08.2011р. до договору), ціна договору, що підлягає оплаті становить 9 936 855,60 грн., в тому числі податок на додану вартість, вартість упаковки, вантажних робіт у місцях завантаження і розвантаження та транспортування до військової частини і у зворотному напрямку.

Згідно з залученими до матеріалів справи актами приймання контролю якості та кількості наданих послуг з прання за період з 30.04.2011р. по 31.12.2011р., підтверджується надання позивачем та прийняття відповідачем послуг з прання за 2011 рік на загальну суму 8 835974,70 грн.

В той же час, Додатковою угодою №4 від 16.03.2012р. до договору сторони виклали п. 3.1 договору у наступній редакції: ціна цього договору за надані послуги у 2011 році становить 9 702 084,00 грн.

Таким чином, положеннями оспорюваної Додаткової угоди №4 від 16.03.2012р. сторони зменшили ціну договору за надані у 2011 році послуги після фактичного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання послуг з прання і сухого чищення білизни, обмундирування спецодягу й іншого речового майна.

Приписами ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що оскільки ціна договору була змінена після фактичного виконання його умов, відтак укладення сторонами Додаткової угоди №4 від 16.03.2012р. відбулось всупереч положенням ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Твердження відповідача про можливість зміни (зменшення) ціни договору судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;

5) зміни умов, у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті;

6) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

7) зміни ціни, у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

8) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено настання обставин, з якими положення ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" пов'язують можливість зміни сторонами істотних умов договору.

Також залишається без уваги посилання відповідача на ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та обставини, встановлені під час розгляду справи №5011-23/11186-2012, оскільки питання правомірності укладання Додаткової угоди №4 від 16.03.2012р. до Договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011р. та відповідність її умов вимогам чинного законодавство не було предметом спору у справі №5011-23/11186-2012.

Враховуючи те, що положення Цивільного кодексу України забороняють зміну ціни договору після його фактичного виконання, суд дійшов висновку, що Додаткова угода №4 від 16.03.2012р. до Договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011р. не відповідає вимогам цивільного законодавства, що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання її недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" про визнання недійсною Додаткової угоди №4 від 16.03.2012 р. до Договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/1 від 18.04.2011р. з моменту її укладення є правомірними та обґрунтованими.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013 року у справі №910/9258/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013 року у справі №910/9258/13.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2013 року у справі №910/9258/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Буравльов С.І.

Шапран В.В.