Ухвала суду № 33530908, 10.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/3422/13-а

10.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Мунтян О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/3422/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 26.04.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Стиль" (вул. Гер. Сталінграду, буд.6-В,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95047)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.04.13 у справі № 801/3422/13-а адміністративний позов - задоволено повністю: визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 01.02.2013 № 000164220; стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Стиль"витрати із сплати судового збору у сумі 114,71 грн.

Не погодившись з постановою суду, представник Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 10.09.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з 18.12.2012 тривалістю 5 робочих днів відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності формування податкового кредиту та визначення податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ПП ВКФ "Сельпроммаш" за травень 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки № 10596/22-3/32749778 від 29.12.2012 (далі Акт перевірки) про порушення позивачем п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податкове зобов'язання з ПДВ за червень 2011 року у сумі 3333,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 01.02.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001642204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3333,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 1,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно нарахував позивачеві податкові зобов'язання, оскільки помилково дійшов висновку про нікчемність господарських операцій позивача з його контрагентом та як наслідок, безпідставно виніс податкове повідомлення - рішення щодо позивача, нарахувавши податкові зобов'язання та штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ПП ВКФ "Сельпроммаш" укладено Договір підряду від 13.05.2011 № 51, відповідно до якого Замовник - позивач доручає, а Підрядник - ПП ВКФ "Сельпроммаш" зобов'язується власними силами та засобами виконати підрядні роботи по переносу зовнішньої каналізації на об'єкті за адресою: вул. Фіолентовське шосе, 5-б, м. Севастополь.

На виконання зазначеного Договору ПП ВКФ "Сельпроммаш" складені, підписані та видані позивачу документи первинного бухгалтерського та податкового обліку: податкова накладна № 76 від 23.05.2011 на загальну суму 20 000,00грн., у т.ч. ПДВ 3 333,33 грн., рахунок № 16/5 від 16.05.2011 на сплату робот по переносу зовнішньої каналізації на суму 20 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 3 333,33 грн., акт сдачі-приймання виконаних робіт від 21.07.2011, з якого вбачається, що замовник-ТОВ "Авто-Стиль", з одного боку та виконавець - ПП ВКФ "Сельпроммаш", з іншого, склали цей акт, про те, що були виконані наступні види робіт: перенесення зовнішньої каналізації за адресою: вул. Фіолентовське шосе, 5-б, м. Севастополь (належним чином засвідчені копії залучені до матеріалів справи).

Також на виконання вимог податкового законодавства позивачем 20.07.2011 подано до органів державної податкової служби податкову декларацію з податку на додану вартість та розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1).

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, з необхідними реквізитами.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видані ПП ВКФ "Сельпроммаш" за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема вищеназвана податкова накладна повністю відповідають вимогам вищевикладених приписів податкового законодавства, зокрема п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ПП ВКФ "Сельпроммаш" та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.

Окрім того, щодо доводів заявника, відносно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податковим органом не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.04.13 у справі № 801/3422/13-а залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.04.13 у справі № 801/3422/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко