Ухвала суду № 33525216, 11.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 р. Справа № 2892/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

12.10.2011 року представник Приватного підприємства "Торговий дім "Промислово-енергетичний комплекс" звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011р. № 0001322302/16466 та № 0001332302/16465.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань та про нікчемність та фіктивність господарських операцій з ПП «Версант» не відповідають дійсності, що спростовується належними первинними документами та подальшою реалізацією з метою отримання прибутку. Крім того, вважає що висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись на доводах про відсутність необхідних ресурсів, висновках актів перевірки щодо контрагента позивача, так як це не впливає на їх взаємовідносини..

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 12 травня 2011 року № 0001322302/16466 та № 0001332302/16465.

Представник Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови судом не враховано, що за результатами проведеної ДПІ у Франківському районі м. Львова невиїзної документальної перевірки ПП «Версант» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.11.2009 р. по 31.07.2010 р. акт від 21.09.2010 р № 4336/23-4/36828580) встановлено, що для здійснення господарської діяльності ПП «Версант» не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2009 - 2010 роки та дані додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2010р., який поданий з нульовими показниками. Згідно даних поданого до ДПІ у Франківському районі м. Львова податковою розрахунку ф. 1-ДФ за II квартал 2010 р. загальна чисельність працюючих у ІІП «Версант» становить 1 людина. Таким чином, провівши аналіз господарської га економічної діяльності ПГІ «Версант», в ході перевірки податковим органом встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для досягнення результатів від відповідної фінансово-господарської діяльності. Крім того, відповідно до бази даних ДПС податкової звітності, Системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Версант» та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат. Отже, вищезазначене підтверджує відсутність фактичного отримання ПП „ТД «Промислово-енергетичний комплекс» та відвантаження ПП «Версант» ТМЦ у розмірі 169 692,60 грн. Таким чином, діяльність ПП «ТД «Промислово-енергетичний комплекс» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди третіх осіб, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Крім того, позивач, працюючи в даному сегменті ринку повинен був бути обізнаний щодо добросовісності учасників цього ринку і налагоджених стабільних зв'язків.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2011 р. ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено позапланову перевірку ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства згідно проведених взаємовідносин з ПП «Версант» за період з 01.06.2010 р. по 30.06.2010 р.

За результатами перевірки складено Акт від 27.04.2011 року № 973/23-2/35146061, яким встановлено порушення ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" п.5.1, п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ кв. всього на суму 35352,63 грн. та п.7.4.1, пп.7.2.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". В акті перевірки зроблено висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1,2 ст. 215, ст.203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ПП «Версант».

На підставі Акта перевірки від 24.06.2011 р. ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесено податкове повідомлення рішення від 12.05.2011р. № 0001322302/16466 за платежем податок на прибуток та № 0001332302/16465 за платежем ПДВ.

Як видно з матеріалів справи, основним видом діяльності ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням.

В червні 2010 р. ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" купувало у ПП «Версант» підшипники. Купівля-продаж товару підтверджується видатковими накладними від 04.06.2010 р. на суму 18474,00 грн. (податкова накладна від 04.06.2010 р.), видаткова накладна від 07.06.2010 р. на суму 30966,00 грн. (податкова накладна від 07.06.2010 р.), видаткова накладна від 18.06.2010 р. на суму 88416,00 грн. (податкова накладна від 18.06.2010 р.), видаткова накладна від 24.06.2010 р. на суму 29208,60 грн. (податкова накладна від 24.06.2010 р.).

Ці ж підшипники ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" зразу реалізовувало іншим підприємствам, про що надав відповідні документи, які проаналізовані в судовому засіданні.

Усі документи підписано обома сторонами та зазначено їх виконавців, згідно доручення.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідно до п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (надалі Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.12.1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97-ВР) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Представник ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" пояснив, що торгівля даним виду товару належить до його виду діяльності. Підшипники, що купувались у ПП «Версант» є за розміром невеликими, партії не були також великого розміру, тому додатковий транспорт не залучався. Також, зазначив, що первинні документи підтверджують продаж іншим підприємствам саме цих підшипників за більшою вартістю.

Проведеною перевіркою від 27.04.2011 р. не встановлено отримання ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" підшипників від іншого продавця, ніж ПП «Версант». ДПІ не висловлювало сумнівів, що саме ці підшипники були ним продані іншим покупцям з метою отримання прибутку.

В основу висновку про порушення законодавства ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" та нікчемності правочину, ДПІ поклало обставини, які стосуються ПП «Версант». Зокрема, акт перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова від 21.09.2011 р. щодо ПП «Версант», яким встановлено правочини з ознаками нікчемності, відсутність за місцезнаходженням. Відсутність приміщень, земельних ділянок, транспорту підтверджує податкова звітність.

Разом з тим, ПП «Версант» зареєстровано за адресою м. Львів, вул. В.Великого, 85а/79, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, довідкою з управління статистики.

Крім того, в акті перевірки від 27.04.2011 р. вказано, що згідно даних поданих до ДПІ у Франківському районі м. Львова податкового розрахунку ф.1-ДФ за ІІ кВ. 2010 р. кількість працюючих у ПП «Версант» становить 1 особа, а у відповіді ДПІ у Франківському районі м.Львова від 28.10.2011 р. на запит ДПА у Львівській області зазначено, що відповідно до звіту ПП «Версант» 1-ДФ за ІІ кВ. 2010 р. кількість працюючих троє осіб. Незважаючи на таку розбіжність у інформації ДПІ, все таки підтверджується наявність трудових ресурсів у ПП «Версант».

Наведені обставини, спростовують доводи ДПІ про фактичну неможливість виконувати зобов'язання. Висновки ДПІ Франківського району про нікчемність угод ПП «Версант», які покладені в основу акту перевірки ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс", суд вважає упередженими, оскільки визнання угод нікчемними можливе лише в судовому порядку.

На даний момент, достовірних фактів, які б не викликали сумніву в суду в реальності придбання підшипників у ПП «Версант», їх поставки не має, з урахуванням того, що позивач має чим підтвердити отримання товарів та послуг, і навіть їх подальше використання.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" і ПП «Версант» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП "ТД" Промислово-енергетичний комплекс" на укладення договорів з контрагентом ПП «Версант»(та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним продажем підшипників іншим підприємствам, реальністю оплати за отриманий товар. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі № 2а-11098/11/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді С.П. Нос

А.І. Рибачук