Рішення № 3352453, 02.10.2007, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2-1959/ 2007 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2007 року місто Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судовим засіданням - судді Жмуд Н.М. , за участю секретаря судових засідань - Клименко О.В., розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськра-йонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позо­вом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення аліментів на утри­мання неповнолітніх дітей»,

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2007 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утри­мання неповнолітніх дітей, посилаючись на те, що шлюб з відповідачем по справі було розі­рвано 05 березня 2005 року. Від даного шлюбу у них є двоє неповнолітніх дітей, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 і донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з позивачкою і знаходяться на її повному утриманні. Відповідач працює, нікому іншому аліменти не платить, матеріальної допомоги на утримання дітей добровільно не надає.

На підставі викладеного, позивач звернулась до суду і просить стягнути з відповідача алімен­ти на утримання неповнолітніх дітей до досягнення старшою дитиною повноліття, у розмірі 1А частини усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з дня звернення до суду.

У попередньому судовому засіданні 02 жовтня 2007 року, позивач надала суду уточнюючу позовну заяву, де зазначила, що відповідач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Чукотська Воля, Володимирського району, Рівненської області, і окрім цього по­зивач просила суд стягувати аліменти до досягнення дитиною повноліття в розмірі 1/3 части­ни всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму що­місячно, починаючи з дня звернення до суду і досягнення найстаршою дитиною повноліття. Позивач повністю підтримала свої позовні вимоги, викладені в позовній заяві та пояснила, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який, було розірвано 05 березня 2005 року. Від даного шлюбу, у них є двоє неповнолітніх дітей, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 і донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають з нею і знаходяться на її повному утриманні. Відповідач працює, нікому іншому аліменти не платить, матеріальної допомоги на утримання дітей доб­ровільно не надає, оскільки після розірвання шлюбу, вони не проживають разом. Тому пози­вач і просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей до досяг­нення старшою дитиною повноліття, у розмірі 1\3 частини усіх видів заробітку (доходів) що­місячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з дня звернення до суду до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

У попередньому судовому засіданні, відповідач позов позивача визнав, вказав, пояснивши, що матеріальну допомогу на утримання дітей не надає, знає, що з моменту народження дітей як він так і позивач по справі, зобов»язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Крім того, відповідач надав суду свої письмові пояснення, в яких зазначив, що стан здоров»я в нього задовільний; на утриманні інших осі і неповнолітніх дітей, не має і стягнень за вико­навчими листами з нього не проводиться, копію уточнюючої заяви отримав, який визнає. Від­повідач зазначив, що він працює в Державному підприємстві Дослідному господарстві "Ком­сомолець" - слюсарем.

Оскільки сторонами у досудовому порядку спір за даною цивільною справою врегульовано, відповідач позов визнав, відповідно до ч. 4 ст.  130 ЦПК України, в порядку встановленому ст. 174 цього ж Кодексу, та виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо по­становити при проведенні попереднього судового засідання за наявності для того законних підстав для задоволення позову.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі, який, між ними було розірвано 05 березня 2005 року, відділом реєстрації актів цивільного стану по міс­ту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 16, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. №6). Позивач у своєму позові (а.с. №1) та у поясненнях у судовому засіданні вказала, що у шлюбі з відпові­дачем, народилось двоє дітей: син ОСОБА_3, 20 серпня 1990 року на­родження і донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. Викладе під­твердив і сам відповідач у судовому засіданні 02 жовтня 2007 року у свої поясненнях та у письмовій заяві(а.с. №14) Викладене підтверджується і ксерокопіями свідоцтв про народжен­ня дітей, з яких вбачається, що в графі «Батько» записано - ОСОБА_2, а в графі «мати» - ОСОБА_1 (а.с. №7-8).

Позивач вказала, що оскільки між нею та відповідачем шлюб розірвано, то вони не прожи­вають разом. Викладене підтверджується довідкою з місця реєстрації на позивача (а.с. №9).

Позивач посилається на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання ді­тей, оскільки вони після розірвання шлюбу не проживають разом. Викладене підтвердив і сам відповідач у судовому засіданні у своїх поясненнях, 02 жовтня 2007 року.

На підставі вищевикладеного, судом достовірно встановлено, що позивач має право на звер­нення до суду з даним позовом, оскільки відповідно до ч.2 ст. 3 ЦПК України, зазначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Необхідно зазначити, що частиною 1 ст. 18 СК України зазначено, що кожен учасник сімей­них відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав.

З огляду на ксерокопію свідоцтва про народження (а.с. №7-8) вбачається, що син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, отже, згідно до ч.2 ст. 14 СК України, їх інтереси представляє мати - позивач по справі.

Відносно відповідача з»ясовано, що він працює в Державному підприємстві Дослідному гос­подарстві "Комсомолець" - слюсарем (а.с. №11). Крім того, судове засідання відповідач на­дав свої письмові пояснення в яких зазначив, що інших осіб та неповнолітніх дітей на утри­манні він не має, стан здоров»я - задовільний і стягнень за виконавчими листами, з нього не проводиться, додав ксерокопію свого паспооту (а.с. №14.15-17V

На підставі викладеного, необхідно зазначити, що ст. 180 Сімейного Кодексу та ч. 2 ст. 51 Конституції України, встановлено, що «Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття», Однак, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, чим порушує свої обов»язки як батька та права дитини, які викладено в ст. 27 Конвенції «про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року №789, а саме: батько (- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливос­тей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

На підставі ст. 182 Сімейного кодексу України та 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 при призначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інших обставин, що мають істотне значення, та беручи до уваги, що відповідач працює, не має інших осіб на утриманні, за заявою позивача, суд вважає необхід­ним стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (прибутку) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення найстаршою дити­ною повноліття.

Виходячи з викладеного, на підставі наявних у справі матеріалів, суд знаходить позов в час­тині стягнення з відповідача аліментів на малолітню дитину таким, що підлягає задоволенню.

Позивачем у своєму позові заявлено про застосування судом положення си.376 ЦПК Украї­ни.

В цій частині, також суд знаходить позовну вимогу позивача такою що підлягає задоволенню, оскільки, відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконан­ня рішення про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Згідно до п. 6 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 Розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Процесуального Ко­дексу України встановлено, що до набрання чинності законом, який регулює прядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

На підставі ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звіль­нено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторо­ни звільненні від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. ст. 81, 88 ЦПК України, а також до п.5 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито», позивач звільнена від сплати дер­жавного мита (судового збору) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у судах, при зверненні до суду з даною позовною заявою, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір (державне мито) в розмірі 51 грн. 00 коп. та витрати на інфор­маційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 07 грн.50 коп.

Керуючись ст. ст. З, 10, 11, 57, 60, 79, 81, 88, 130, 174, 214-215, 218, 367 ЦПК України; ч.2 ст. 14, ч.1 ст. 18, ст. ст. 180, 181, 182 Сімейного кодексу України; ст. .27 Конвенції «про пра­ва дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27 лю-

того 1991 року №789; Частиною 5 Розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Цивільно­го Процесуального Кодексу України, ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито» з подальшими змінами, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про стягнення алімен­тів на утримання неповнолітніх дітей» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця села Чукот­ська Воля Володимирського району Рівенської області, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1; працюючого в Державному підприємстві Дослідному господарстві "Комсомолець" - слюсарем - на користь ОСОБА_1, аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 і доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини всіх видів доходів відповідача, але не менш 30 % прожиткового мінімуму для відповідної вікової категорії щомісячно, починаючи з дня звер­нення до суду - 17 вересня 2007 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення по стягненню аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави державне мито (судовий збір) в розмі­рі 51 гривня 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 07 грн.50 коп. ( Одержувач коштів: УДК у Лозівському районі, м. Лозова; код ЄДРПОУ 24134414; МФО 851011; розрахунковий рахунок 31211259700015).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати по цивільним спра­вам Апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.