Ухвала суду № 33521097, 10.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 року м. Київ К/9991/69323/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Бухтіярової І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року

у справі № 2а-3138/10/0770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі»

до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» (позивач) до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби (відповідач) задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001492332/0/936-231-35611593/3173 від 29 червня 2010 року та № 0001492332/1/985-232-35611593/1392 від 23 липня 2010 року. Судові витрати покладено на ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області ДПС.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить її відхилити, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Шкала-Енерджі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17 жовтня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 494-232/35611593 від 22 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001492332/0/936-231-35611593/3173 від 29 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 904 312,40 грн. ( 1 586 927,00 грн. - основний платіж, 317 385,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001492332/1/985-232-35611593/1392 від 23 липня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу за чотири квартали 2009 року коштів, отриманих від нерезидента «Skаlа-Епегgу Kereskedelmi Кft.», які кваліфіковано контролюючим органом як поворотна фінансова допомога.

Вказаний висновок ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області ДПС зроблено з огляду на те, що відповідними договорами позики не передбачено нарахування плати (відсотків) за користування позикою в межах строку її надання.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та нерезидентом «Skаlа-Епегgу Kereskedelmi Кft.» укладено договір від 15 грудня 2008 року про надання позики для сплати податку на додану вартість та поповнення обігових коштів в розмірі 450 000,00 Євро, плата за користування якою складає 0,004 процента на рік від суми заборгованості за позикою.

Статтями 5, 7 вказаного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути всю суму позики та суму нарахованих відсотків до 31 грудня 2010 року. У випадку прострочення повернення грошових коштів позивач відшкодовує кредитору штраф у розмірі 0,004 процента на рік від залишку заборгованості за кожний день прострочення.

Додатковим договором № 1 від 15 травня 2009 року до договору позики від 15 грудня 2008 року змінено строк повернення позики та визначено його наступним банківським днем після 31 грудня 2018 року.

Також, між позивачем та нерезидентом «Skаlа-Епегgу Kereskedelmi Кft.» укладено договір від 15 травня 2009 року про надання позики для поповнення обігових коштів та здійснення господарської діяльності в розмірі 150 000,00 Євро, плата за користування якою складає 0,004 процента на рік від суми заборгованості за позикою.

Статтями 5, 7 вказаного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути всю суму позики та суму нарахованих відсотків до 31 грудня 2018 року. У випадку прострочення повернення грошових коштів позивач відшкодовує кредитору штраф у розмірі 0,004 процента на рік від залишку заборгованості за кожний день прострочення.

Зазначені договори зареєстровано в Управлінні Національного банку України у Закарпатській області.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з підпунктом 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону № 334/94-ВР фінансовим кредитом є кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1.10 статті 1 Закону № 334/94-ВР проценти - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включається, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судові інстанції правомірно відхилили доводи контролюючого органу про безоплатність договорів позики, укладених позивачем з нерезидентом «Skаlа-Епегgу Kereskedelmi Кft.», та, як наслідок, необхідність кваліфікації отриманих коштів як поворотної фінансової допомоги.

Адже, пунктом 1.2 статті 1 договорів встановлено плату за користування кредитними коштами на рівні 0,004 процента на рік від суми заборгованості за позикою. Крім того, слід враховувати, що невстановлення строку сплати відсотків за користування наданими в позику коштами автоматично не зумовлює безоплатність укладених кредитних договорів, оскільки за приписами частини 1 статті 1048 ЦК України у разі відсутності вказівки в договорі на порядок одержання процентів, вони виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3412 від 01 листопада 2010 року встановлено, що кошти отримані від нерезидента «Skаlа-Епегgу Kereskedelmi Кft.» за договорами позики від 15 грудня 2008 року та від 15 травня 2009 року вважаються фінансовим кредитом, а нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами в межах строку дії договорів в бухгалтерському обліку позивача відображено відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291.

Згідно з підпунктом 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що невключення позивачем кредитних коштів, отриманих на підставі договорів від 15 грудня 2008 року та від 15 травня 2009 року, до складу валового доходу за чотири квартали 2009 року є правомірним та узгоджується з положеннями підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Бухтіярова І.О.