Ухвала суду № 33520883, 10.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2013 р. м. Київ К-40960/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Бухтіярової І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Холдингової компанії «АвтоКраз» у формі Відкритого акціонерного товариства

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року

у справі № 2а-48409/09/1670

за позовом Холдингової компанії «АвтоКраз» у формі Відкритого акціонерного товариства

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року адміністративний позов Холдингової компанії «АвтоКраз» у формі Відкритого акціонерного товариства (позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005422301/0/3760 від 01 грудня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ХК «АвтоКраз» у формі ВАТ витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року скасовано. В позові відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ХК «АвтоКраз» у формі ВАТ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 5987/23-209/05808735 від 18 листопада 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005422301/0/3760 від 01 грудня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в розмірі 269 148,45 грн. (179 432,30 грн. - основний платіж, 89 716,15 грн. - штрафні (фінансові санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 161-XIV) у зв'язку із сплатою орендної плати за земельні ділянки в розмірі меншому, ніж встановлений Законом України від 03 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 309-VI), та невнесенням відповідних змін до договорів оренди землі, укладених між підприємством та Кременчуцькою міською радою.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що орендна плата за договором оренди землі, предметом якого є земельна ділянка державної або комунальної власності, не може визначатись сторонами виходячи із цивільно-правового принципу свободи договору, оскільки відноситься до загальнодержавних податків і зборів та має встановлюватись у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом «в» статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом № 161-XIV, та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону № 2535-XII передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з частиною 4 статті 21 Закону № 161-XIV (з урахуванням змін, внесених Законом № 309-VI) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Водночас, відповідно до пункту 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220, редакція якого також викладена в розділі «Орендна плата» договорів оренди землі, укладених позивачем з Кременчуцькою міською радою, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляційних процесів.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Статтею 21 Закону № 161-XIV та статтею 8 Закону № 2535-XIІ передбачено можливість внесення змін до розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Відповідно до статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, слід враховувати, що державна податкова служба відповідно до статті 2 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) була наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 ЗК України та статей 21, 30 Закону № 161-XIV наділена одна із сторін цих договорів, якою у розглядуваній ситуації є Кременчуцька міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною міською територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема, стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний із сплатою податків та, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Холдингової компанії «АвтоКраз» у формі Відкритого акціонерного товариства задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Бухтіярова І.О.