Постанова № 33519466, 13.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

>ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2013 року Справа № 920/605/13

"fs169"> Колегія суддів у складі: головуючого судді/FONT> Лакізи В.В.,

судді Бородіної Л.І. , судді Шевель О.В.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

"fs164">за участю представників сторін:

s="fs258">позивача - не з'явився;T>

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 2303 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2013 року у справі №920/605/13,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНАФТА», м.Шостка, сумська область,

до Відкритого акціонерного товариства «ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909», м. Шостка, Сумська область,

про стягнення 211 222, 98 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 01.07.2013р.

(суддя Лущик М.С.), позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909” (41108, Сумська область, м. Шостка, вул. Урицького, буд. 36, Ідентифікаційний код 03118653) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРНАФТА” (41108, Сумська область, м. Шостка, вул. Шевченка, буд. 57, Ідентифікаційний код 32224984) 133 073 грн. основного боргу, 2336 грн. 73 коп. – 3% річних та 4164 грн. 46 коп. судового збору; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРНАФТА” з державного бюджету України судовий збір в розмірі 60 грн. 01 коп. (а.с.95-102).

Відповідач, повністю не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2013р. у справі № 920/605/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах Товариству з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРНАФТА”. В обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не встановлено, на підставі яких саме первинних документів стягується заборгованість, а посилання суду тільки на договір, акт звірки та всі видаткові накладні, що підтверджують отримання товару протягом 2012 року є свідченням неповного з’ясування обставин справи і, як наслідок, прийняття необґрунтованого рішення. Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-ХІV від 16.07.1999р. передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

На думку апелянта, судом першої інстанції неправомірно задоволено заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 9329 від 01.07.2013р. ). В обґрунтування свєї позиції позивач посилається на статті 58, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України, пункт 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”. Апелянт зазначає, що при подачі позивачем відповідних заяв до суду мають бути додержані правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Однак, звертаючись до суду з заявою про уточнення позовних вимог, позивачем не було дотримано відповідних процесуальних правил.

Також апелянт зазначає, що позивач посилається на певні періоди в часі, протягом яких нараховується 3% річних: з моменту виникнення заборгованості до моменту подачі позовної заяви. При цьому відповідачу не відомо, з якого саме моменту позивач вважає, що виникла заборгованість та що в розумінні позивача означає “час подачі позовної заяви”. Таким чином, як зазначає відповідач, неможливо встановити перебіг строку нарахування 3% річних, що свідчить про необґрунтованість наданого позивачем розрахунку.

Крім того, на думку апелянта судом першої інстанції залишено поза увагою факт часткової оплати основного боргу в сумі 3000,00 грн., згідно платіжного доручення № 111 від 04.04.2013р., що впливає на суму відшкодування судових витрат та на розмір нарахування 3% річних. (а.с. 108-115)

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№7469 від 03.09.2013р.), в якому зазначив, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. (а.с. 117-118) /P>

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на те, що в судовому засіданні, яке відбулося 03.06.2013 року, досліджено оригінали видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи. (а.с. 45-58). Зазначені видаткові накладні підписані представниками сторін і є первинними документами в розумінні вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач вважає, що нарахування 3% річних передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України і нараховується на суму несплаченого боргу, яка встановлена судом. Тому відповідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Усі документи, на підставі яких було розраховано стягнення 3% річних по основному боргу додано до матеріалів справи.

Також позивач зазначає, що твердження апелянта щодо залишення поза увагою часткової оплати в сумі 3000,00 гривень, згідно платіжного доручення від 04.04.2013р. №111, не відповідає дійсності. Заява про уточнення позовних вимог, в якій позивачем надано уточнений розмір основого боргу, розрахунок 3% річних станом на 11 квітня 2013 року, свідчить про факт проведення такої оплати.

Таким чином позивач вважає вимоги апелянта щодо скасування рішення суду першої інстанції такими, що не відповідають фактам, встановленим судом першої інстанції та суперечать вимогам законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

У судове засідання апеляційного господарського суду 10.09.2013р. представники сторін не з’явились, про час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлені, про що свідчать долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення з відміткою дати отримання представниками сторін копій ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2013р. Від ТОВ “ІНТЕРНАФТА” 03.09.2013р. засобами поштового зв’язку надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

09.09.2013р. від ПАТ “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909” надійшли наступні документи: копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та копія статуту Публічного акціонерного товариства “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909”, які свідчать про зміну найменування сторони в процесі розгляду справи.

s238">Таким чином, при видачі судового наказу Господарським судом Сумської області необхідно врахувати зміну назви юридичної особи з Відкритого акціонерного товариства “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909” на Публічне акціонерне товариство “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909”.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.01.2012р року між ТОВ “ІНТЕРНАФТА” (продавець) та Відкритим акціонерним товариством “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 9 (надалі – Договір, а.с. 9).

Згідно з п 1.1. договору продавець (позивач у справі) зобов’язаний передати у власність покупця (відповідач у справі) товар, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору. /FONT>

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування товару – природний газ метан.

Пункт 1.3 договору визначає документи на товар, які продавець повинен передати покупецю, а саме: видаткова накладна, податкова накладна, відомість відпущеного газу.

Згідно з пунктом 3 договору товар повинен бути поставлений покупцю по мірі виникнення необхідності окремими партіями шляхом заправки автомобілів покупця на АГНКС-75 продавця. Факт поставки окремої партії товару фіксується у відомості відпущеного газу та дорожньому листі автомобіля .

За умовами пункту 4 договору, ціна за одиницю товару (природний газ метан) встановлюється в розмірі – 6.10 грн. за м3, в тому числі ПДВ в розмірі – 1,02 грн. Ціна за даним договором може бути змінена за кон’юнктурою ринку.

Пунктом 5 договору визначено, що оплата вартості послуг з постачання природного газу здійснюється відповідачем у безготівковій формі, шляхом 100% попередньої оплати.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

fs227">Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 198, 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до абз. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Згідно з статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у сторк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем зобов’язання за договором №9 від 01.02.2012р. виконані належним чином, а саме за період січень-грудень 2012 року позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 951812,80 грн., що підтверджується підписаними накладними, а саме: № 0006 від 31.01.2012р., № 0054 від 29.02.2012р.,№ 0111 від 30.03.2012р., № 0171 від 30.04.2012р., № 0178 від 31.05.2012р., № 0233 від 30.06.2012р., № 0279 від 31.07.2012р., №0300 від 31.08.2012р., № 0361 від 30.09.2012р., № 0409 від 31.10.2012р. № 0434 від 30.11.2012р., № 456 від 31.12.2012р.(а.с. 45-58)

Вказані видаткові накладні містять підписи отримувача природного газу метану, а саме – Публічного акціонерного товариства “ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909”.

Проте, відповідач по справі свої зобов’язання за договором № 9 від 01.02.2012р. належним чином не виконав, за одержаний природний газ відповідач розрахувався не у повному обсязі.

15.04.2013р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 9 від 01.01.2012р. в сумі 211 222.98 гривень.

26.06.2013р. позивач також надав засобами поштового зв’язку до господарського суду Сумської області заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за основним боргом в сумі 133 073 грн., 3% річних в сумі 2336, 73 грн., судовий збір в розмірі 4164,46 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано до суду Акт звіряння розрахунків з 01.01.2012 року по 14.06.2013 року від 14.06.2013р. б/н, підписаний та скріплений печатками представниками обох сторін (а.с. 72-74). Даний Акт містить розрахунок сплати основного боргу станом на 14.06.2013р., а також враховує факт часткової оплати основного боргу за платіжним дорученням від 04.04.2013р. № 111 в сумі 3000,00 грн. Розрахунок часткової сплати заборгованості відповідно до вище зазначеного Акту від 14.06.2013р. відповідає вимогам, які заявлені в заяві про уточнення позовних вимог б/д б/н (вх. № 9329 від 01.07.2013р ін.).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується Харківський апеляційний господарський суд, що оскільки відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов’язання за договором № 9 від 01.01.2012р. і не надав доказів сплати заборгованості у повному обсязі в сумі 133 073 грн., то позовні вимоги в частині стягнення 133 073 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати кредиторові (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права”).

Позивач скористався належним йому правом щодо заявлення до стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, подавши до суду у встановленому процесуальному порядку вимогу, викладену в заяві про уточнення позовних вимог.

Встановлюючи період нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, ТОВ “ІНТЕРНАФТА” надає розрахунок 3% річних за період 30.09.2012р. – до 11.04.2013р.(а.с. 87). Фактичне незарахування на поточний рахунок позивача 3000.00 грн. сплати основного боргу за платіжним дорученням від 04.04.2013р. № 111, станом на 11 квітня 2013р., не свідчить про неврахування сплати боргу за вище зазначеним платіжним дорученням при розрахунку позивачем 3% річних.

Отже, наданий позивачем розрахунок 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є вірним та відповідає обставинам справи.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем не доведено факту неправомірного розміру нарахованих 3% річних, та не надано у спростування позиції позивача відповідного розрахунку.

Таким чином, колегія суддів вирішила, що суд першої інстанції законно та

обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2336,73 грн.

Щодо доводів апелянта про неправомірне прийняття заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 86-88), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського кодексу України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011 року, Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 Цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань ) про “доповнення” або “уточнення” позовних вимог, або заявлення “додаткових” позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об’єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського кодексу України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011 року, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем порядку подачі до суду заяви про уточнення позовних вимог, передбаченим процесуальним законом, оскільки дана заява подана до винесення судом першої інстанції рішення у справі та містить уточнення щодо розміру однієї майнової вимоги, яка була заявлена в позовній заяві.

Отже, колегія суддів дійшла висновку в правомірності рішення Господарського суду Харківської області в задоволенні заяви про уточнення позовних вимог та стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2336,73 грн.

03.09.2013 р. ТОВ “ІНТЕРНАФТА” надала засобом поштового зв’язку до суду заяву про уточнення позовних вимог від 30.08.2013р. б/н, в які наполягає на стягненні з відповідача суми основного боргу в розмірі 84548 грн., враховуючи часткову оплату боргу станом на 30.08.2013р.

Частина 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заява про уточнення позовних вимог від 30.08.2013р. б/н (вх.№ 7468 від 03.09.2013р.) подана до суду апеляційної інстанції та не була предметом дослідження в суді першої інстанції. Крім того, до вказаної заяви не додано належних та допустимих доказів часткової сплати суми основоного боргу в розмірі 48 525,00 грн. Враховуючи приписи статті 101 Господарського процесуального кодексу України та порядку подачі зазначеної заяви, у колегії суддів відсутні процесуальні повноваження в її розгляді та задоволенні.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у зв’язку з чим рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2013р. по справі № 920/605/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ШОСТКИНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15909» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2013р. по справі № 920/605/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13.09.2013 р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шевель О.В.