Ухвала суду № 33510047, 13.09.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/5549/13 Головуючий 1 інст. - Горбунова Я.М.

Справа № 2027/19698/12 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: право власності

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Макарова Г.О.,

при секретарі - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

16 липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом та просила припинити право власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1 і визнати за нею право власності на квартиру в порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_4

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві сумісної власності їй, ОСОБА_2, та її сину ОСОБА_4. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого нотаріусом 11-ої ХДНК ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 заповів належну йому ? частину квартири АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_2 та своєму сину ОСОБА_3 по ? частині кожному. Позивач вказує, що вона виконала свої зобов'язання та зареєструвала своє право власності на частину квартири. Оскільки загальна площа квартири складає 44,9 кв.м. то ? частина - складає 12,475 кв.м. або 6,525 кв.м. і є незначною та не може бути виділеною в натурі, спільне проживання з відповідачем є неможливим, а тому просила позов задовольнити.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10.07.2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначила, що суд першої інстанції повинен був застосувати ст. 365 ЦК України. Апелянт вказує, що інвентаризаційна вартість квартири, згідно технічного паспорту від 20.03.2012 року, становить 49125 грн. Таким чином, ? частина квартири, що належить відповідачу, становить 12281,25 грн. Оскільки на ? частину двохкімнатної квартири загальною площею 44,9 м.кв. припадає 12,475 м.кв. загальної площі або 6,525 м.кв. житлової площі, на яку окремо кімнату виділити неможливо, ОСОБА_2 просила призначити будівельно-технічну експертизу, яка при розгляді справи в суді першої інстанції не проведена, і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити, вказуючи, що має намір продати квартиру і купити однокімнатну.

Відповідач до позову і апеляційної скарги віднісся індиферентно, пояснивши, що ніяких перешкод у володінні і користуванні квартирою своїй бабусі ОСОБА_2 не створював, оскільки мешкає за іншою адресою, не має наміру і в майбутньому чинити ОСОБА_2 перешкоди, в тому числі і у разі реалізації нею наміру продати квартиру.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

При розгляді справи суд першої інстанції забезпечив сторонам можливість реалізувати їх процесуальні права і виконати процесуальні обов'язки.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого нотаріусом 11-ої ХДНК 22.05.2012 р., ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 заповідав належну йому ? частину квартири АДРЕСА_1, своїй матері ОСОБА_2, яка мешкала разом з ним, та сину ОСОБА_3, який мешкає АДРЕСА_5, по 1/4 частині кожному (а.с.5).

ОСОБА_2 зареєструвала своє право на спадщину 15.06.2012 року.(а.с.6).

Дані про отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину та про реєстрацію права на спадщину в матеріалах справи відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не доведено обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

У силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Права інших співвласників майна у разі неможливості добровільного вирішення спірного питання щодо права спільної часткової власності передбачені ст. 365 ЦК України, яка й передбачає можливість припинення права особи на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім"ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні, допускається лише за наявності усіх передбачених ст.365 ЦК України умов у їх сукупності.

Крім того, суд може постановити рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6-81ск11 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, закон вимагає від позивачів надання суду сукупність належних і допустимих доказів наявності підстав припинення права особи на частку у спільному майні, визначених ст. 365 ЦК України, а також і доказів неможливості добровільного вирішення між співвласниками спірного питання щодо права спільної часткової власності між співвласниками.

Згідно з ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З позовної заяви вбачається, що підставою для припинення права власності відповідачу на частку у спільному майні є неподільність квартири в натурі.

Між тим, позивачем ОСОБА_2, в порушення вимог ст.60 ЦПК України не надано доказів неможливості спільного володіння і користування майном, неможливості виділення частки у спільному майні в натурі, дійсної вартості квартири, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Позивачкою також не надано доказів того, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Суд першої інстанції також правильно зазначив, а апелянт не спростував ці висновки, що позивачем не надано доказів набуття відповідачем права власності на ? частину спірної квартири та створення їй перешкоди у спільному володінні і користуванні.

З урахування вищевикладеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Апеляційна скарга містить посилання на доводи, яким суд дав належну правову оцінку.

За таких обставин апеляційний суд, згідно ст.308 ЦПК України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таке рішення суду не перешкоджає ОСОБА_2, згідно вимог ст.3 ЦПК України, звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: