Ухвала суду № 33508615, 05.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12377/12/0170/29

05.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетосити"- Кульський Леонід Семенович, довіреність № б/н від 01.04.13

представник відповідача - Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим - Одабаші Алі Ахтемович, довіреність № 9/10-0 від 02.09.13

розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим (головуючого судді Пакет Т.В. ) від 16.11.12 по справі № 2а-12377/12/0170/29

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетосити" (вул. Заводська, 2, Укромне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97536)

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Бєлова, 2 а, Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 листопада 2012 року у справі №2а-12377/12/0170/29 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетосити» до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби № 0001521501 та № 0001641502 від 24 жовтня 2012 року. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 листопада 2012 року, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на матеріали досудового слідства по кримінальній справі за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності низки юридичних осіб та на нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Сіті Буд» та КП «Альянс».

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Також у судовому засіданні представником відповідача суду було надано додатковий доказ по справі, а саме: Вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_4

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача зазначив, що позивач не повинен нести податкову відповідальність за діяльність свого контрагента при реальному виконанні фінансово-господарських операцій. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 8720 грн. за основним платежем та у сумі 2 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 24 жовтня 2012 року № 0001521501 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7095,73 грн. - за основним платежем та у сумі 2 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 24 жовтня 2012 року № 0001641502.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами висновків акту від 11.10.2012 року № 1735/15-02/37058433 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетосити», з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-плюс» (код 31263808), ПП «Ротонда Торг» (код 36165656), ПП «Габарит-груп» (код 35941644), ПП «Гранд-М» (код 33581667), ПП «Райс-М» (код 33655597), ПП «Грандпродукт» (код 34946788), ТОВ «ВТК «Окнополь» (код 36070617), ТОВ «Бренд Строй» (код 36165567), ПП «Сіті Буд» (код 37081640), ПП «Скипер» (код 37081677), ПП «Добре Місто» (код 37081745), ПП «Комманд» (код 37081766), ПП «Мобкримторг» (код 37081792), ПП «Визит Торг» (код 37081939), ПП «Нантехімидж» (код 37081965), ПП «Кримторг» (код 32271261), ТОВ «БК «Акрополь» (код 32841299), ПП «Базис Торг» (код 36165986), ПП «Укрторгпартнер» (код 36693415), ПП «Кримспецтехнолоджи» (код 36693441), ТОВ «Тонар-Крим» (код 37860178), ТОВ «Кримстройиндустрия» (код 32100553), ТОВ «Аквамарин» (код 32836776), ПП «Евроградстрой» (код 34836406), ПП «Прима Торг» (код 37081588), ТОВ «ТМ-Компані» (код 37132621), Фірма «Капітель Плюс» (код 31095815), КП «Альянс» (код 32468182), ПП «Пан Буд» (код 37081614), ПП «Беллатрикс» (код 37081991), ПП «Севелітстрой» (код 35096833), ПП «Мастерторг» (код 37196250) за період з 05.05.2010р. по 31.03.12р.», яким було встановлено заниження позивачем податку на прибуток у загальній сумі 8720,00грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року в сумі 6995,00 грн., 2-4 квартали 2011 року в сумі 1725,00 грн. та заниження податку на додану вартість у загальній сумі 7095,73 грн., у т.ч. за січень 2011 року на суму 1558,26 грн., за березень 2011 року на суму 4037,47 грн., за квітень 2011 року на суму 1500,00 грн.

Згідно акту перевірки такий висновок податкової інспекції ґрунтується на тому, що позивачем завищенні валові витрати та податковий кредит по фінансово-господарським взаємовідносинам із КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд», правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними, оскільки на думку податкової інспекції такі взаємовідносини мають ознаки «безтоварних». При цьому у акті перевірки зазначено, що проведення зустрічних перевірок КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд» неможливо без зазначення причин такої неможливості. У акті перевірки податкова інспекція посилається лише на акти про неможливість проведення зустрічної звірки платників податків КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд» від 11.04.2012 року № 36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків КП «Альянс» (код ЄДРПОУ 0 32468182) з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реального проведення взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період 05.05.2010 року по 31.03.2012 року» та аналогічний акт по ПП «Сіті Буд» від 06.04.2012 року № 27/22/37081640. Вказані акти у матеріалах справи відсутні.

Також у акті перевірки податкова інспекція посилається на факт порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, в процесі розслідування якої було встановлено, що використовуючи реквізити та банківські рахунки низки підприємств, зокрема КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд», злочинна група осіб документально оформлювала не існуючи операції, які нібито свідчили про отримання товарно-матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого вказані завідомо підроблені документи передавалися замовникам «послуг» із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках, з метою незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств для подальшого заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Це усі обставини, за якими податкова інспекція дійшла висновку про безтоварність та нікчемність правочинів між позивачем та КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд».

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так судовою колегією було встановлено, що за Договором поставки № 3 /694 від 31.01.2011 року позивачем було придбано у КП «Альянс» щебень для виготовлення бетону, який доставлявся ВАТ «Кримжелезобетон» та ТОВ «Галион» у с.Укромне, вул.. Заводська згідно поданих позивачем заявок та на підставі договорів № 16/02 від 10.01.2011 року «На перевезення вантажу» та № 27 від 12.04.2011 року «На надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом».

Факт відвантаження щебеню підтверджується відповідними видатковими накладними та податковими накладними а факт доставки щебеня ВАТ «Кримжелезобетон» та ТОВ «Галион» на базу позивача у с. Укромне підтверджується відповідними подорожними листами автомобільного транспорту та товарно-транспортними накладними.

Із отриманого від КП «Альянс» щебеню позивачем був виготовлений бетон різних марок, який був проданий позивачем іншим суб'єктам господарської діяльності, зокрема: ТОВ « МПК «Скворцово», ПП Рамазанову, ТОВІ «ЕН ЕС АЙ БУД». Даний факт підтверджується також відповідними подорожними листами, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, податковими накладними та актами на переробку матеріалів, виготовлення бетонів за відповідний період.

Крім того, позивач здійснював фінансово-господарські операції із ПП «Сіті Буд» по поставки останньому смесі бетонної для виробництва ФС блоків та виготовлену готову продукцію ФС блоки придбавав у ПП «Сіті Буд» та у подальшому реалізовував іншим суб'єктам господарської діяльності, зокрема ТОВ «ЕН ЕС АЙ БУД», про що свідчать видаткові накладні, податкові накладні, довіреності та товарно-транспортні накладні.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується не тільки реальне здійснення між позивачем та КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд» фінансово - господарських операцій та також підтверджується подальше використання отриманого від вказаних суб'єктів товару у власній господарській діяльності позивача.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та КП «Альянс» і ПП «Сіті Буд» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг). України.

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Посилання відповідача на Вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_4 не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на таке.

По-перше, вказаний Вирок суду не був підставою до висновку податкової інспекції про нікчемність правочинів між позивачем та КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд».

По-друге, ОСОБА_4 не має ніякого відношення щодо ПП «Сіті Буд».

Щодо КП «Альянс», який був зазначений у вказаному Вироку, то Вироком суду було встановлено використання ОСОБА_4 реквізитів, банківських документів та печатки цього підприємства, створеного та придбаного ОСОБА_4 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угруповування та вчинення пособництва службовим особам: генеральному директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_5; головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» ОСОБА_6; директору ТОВ «Південна будівельна компанія» ОСОБА_7; директору ТОВ «Кримкомплекс» ОСОБА_8, директору ТОВ «Будком» ОСОБА_9

Ніяких фактів стосовно ТОВ «Бетосити» вказаним Вироком суду не встановлено.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

ОСОБА_4 ніяких первинних документів бухгалтерського та податкового обліку КП «Альянс» та ПП «Сіті Буд» під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин із позивачем не підписувала.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.11.12 по справі № 2а-12377/12/0170/29 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська