Рішення № 33507211, 11.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12572/13 11.09.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

про стягнення 147 572,22 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Просалова О.Є. по довіреності № б/н від 12.10.2011р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" про стягнення 147 170,55 грн., з яких: 99 461,22 грн. - основного боргу, 2 283,02 грн. - неустойки, 45 000,00 грн. - штрафу, 364,29 грн. - 3% річних та 64,02 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обумовлені неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/12572/13, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 22.07.2013 р. за участю представників сторін.

22.07.2013 відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, на вимогу ухвали суду.

22.07.2013 відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку не неможливістю явки повноважного представника в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2103р. розгляд справи було відкладено на 28.08.2013р.

27.08.2013р. від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача 114 968, 52 грн. основного боргу, 4 958, 70 грн. пені за прострочку платежу, 62, 02 грн. - інфляційні витрати. 1 038, 55 грн. - 3% річних, 65 000 грн. штраф.

Відповідно до статті 22 ГПК позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог суд вважає, що вона підлягає прийняттю до розгляду з урахуванням нижче викладеного:

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

27.08.2013р. від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача у зв'язку із зайнятістю його в іншому судовому процесі. Водночас керуючись ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо спір не можу бути вирішено в даному судовому засіданні у зв'язку із необхідністю витребування у позивача нових доказів та /або необхідністю отримання від позивача додаткових пояснень, позивач просить суд продовжити строк розгляду справи та відкласти її розгляд.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.08.2013р., відповідно до ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було продовжено розгляд справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 11.09.2013р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у поданих в судових засіданнях поясненнях зазначає, що відповідач не має можливості звірити суму основного боргу за договором фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008, оскільки між сторонами укладено багато договорів фінансового лізингу, зокрема за договором фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008 укладено три додатки, по яким ведуться окремі розрахунки, платежі відповідачем здійснювалися спільно по різним договорам, з різним їх подальшим зарахуванням позивачем. Як вбачається з п. 1.1. договору ціна предмета лізингу визначена в іноземній валюті - долар США. За умовами п. 9.1. договору оплата предмету лізингу повинна здійснюватися у національній валюті України за офіційним курсом долара США, встановленим НБУ на дату здійснення платежу. Відповідач вважає, що позивачем не доведено засобами доказування факту знецінення саме долара США, тобто валюти, в якій виражено грошове зобов'язання і за якою обчислюється сума боргу за договором. Офіційний же індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Позивач шляхом встановлення у договорі ціни з прив'язкою до долара США захистив себе від зниження курсу національної валюти, тому прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене в іноземній валюті (долар США), не зобов'язує боржника сплачувати кредитору інфляційні збитки. Умовами п. 7.1.4. договору передбачено склад періодичних лізингових платежів, а саме : а) відшкодування, б) лізингові відсотки, нараховані на ціну предмету лізингу за вирахуванням відшкодування, в) змінні складові. Отже, відповідач вважає, що нарахування на суму боргу інфляції та 3% річних є безпідставним та необґрунтованим. Крім цього, відповідач вважає, що оскільки позивачем звернувся до суду 05.04.2011 пеня в силу ст.ст. 256, 258 ЦК України має нараховуватись за несвоєчасно сплачені лізингові платежі, строк виконання яких настав не раніше ніж 05.04.2010, тому по деяких платежах пеня нарахована безпідставно з порушенням позовної давності. Також відповідачем порушено клопотання про розстрочку виконання рішення суду до грудня 2015 року рівними частинами.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Заяв, клопотань від представника відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. (Ухвалу Господарського суду міста Києва про відкладення розгляду справи від 28.08.2013р. представник відповідача отримав 03.09.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103024591364.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 11.09.2013р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

15.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"(лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа"(лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 707-LD (далі - договір).

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено лізингові платежі, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 99 461,22 грн. та за неналежне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 2 283,02 грн., штраф - 45 000 грню, збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 62,02 грн. та 3% річних в сумі 364,29 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно п. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1.1. договору лізінгодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Ціна предмет лізингу становить еквівалент 576 355,39 доларів США, що на день підписання цього договору дорівнює 4 421 803,16 грн. у т. ч. ПДВ, що визначена із розрахунку, що крос-курс дорівнює 1,5847.

В разі зміни крос-курсу на дату підписання акту приймання-передачі ціна предмету лізингу, визначена в цьому договорі так само як і графік лізингових платежів (додатки № 2/1, № 2/2, № 2/3 до договору) мають бути відповідно змінені в день підписання акту приймання-передачі.

Договір визначає, що крос-курс -співвідношення офіційних курсів гривні до Євро та доларів США встановлених Національним банком України на визначену дату.

Предметом лізингу є обладнання, зазначене в додатку № 1 "специфікація"до цього договору, зокрема один тягач MAN TGA моделі 18.480 BLS 4х2 модель 1, один тягач MAN TGA моделі 33.480 BBS 6х4 модель 2, MAN TGA моделі 33.480 BB-WW 6х4 модель 3.

Згідно п. 1.3. договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу зазначеному у додатках № 2/1, 2/2, 2/3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору.

Умовами договору передбачено, що предмет лізингу передається по акту приймання-передачі, підписаного лізингоодержувачем, продавцем та лізингодавцем, згідно з п. 3.3. та 3.4. цього договору у формі яку надасть лізингодавець для кожної поставки. І саме з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувач набуває право користування предметом лізингу.

Наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 31.07.2008, від 12.11.2008, від 22.12.2008 підтверджується, що відповідач отримав предмет лізингу.

В п. 7.1. договору зазначено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 2/1, № 2/2, № 2/3 до цього договору, які є невід'ємною частиною.

Пунктом 7.2.3. договору визначено, що періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс платежу та складається з : а) відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс передачі.

Додатковими угодами № 1 від 31.07.2008, № 2 від 12.11.2008 та № 3 від 22.12.2008 сторони дійшли згоди змінити графік платежів додатків № 2/1, № 2/2, № 2/3 до договору та викладено в редакції, що наведена у додатку № 1 до цих угод.

Також сторони дійшли згоди змінити підпункт а) пункту 7.2.3. договору виклавши його в редакції:

а) відшкодування яке є гривневим еквівалентом суми:

- визначеної в графіку (додаток № 2/1) помноженої на курс, що дорівнює 4,65 гривень за 1 долар;

- визначеної в графіку (додаток № 2/2), помноженої на курс, що дорівнює 5,7604 грн. за 1 долар;

- визначеної в графіку (додаток № 2/3), помноженої на курс, що дорівнює 7,4868 грн. за 1 долар.

Згідно п. 7.7. договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатках № 2/1, № 2/2, № 2/3 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач не виконав своїх обов'язків щодо внесення лізингових платежів, в результаті чого виникла заборгованість, розмір якої за розрахунками позивача становить 114 968,52 грн. (за період з 30.09.2012 року по 15.08.2013року).

Відповідач свого контррозрахунку заборгованості по лізинговим платежам за даним договором не надав.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 114 968,52 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення лізингових платежів.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Так, згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача нарахованої на суми боргу по платежам за період з 16.03.2013 та не перевищує шестимісячний період нарахування, становить 4 958,70 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 4 958,70 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті виконаних робіт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 62,02 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 1 038,55 грн. (за період з 16.03.2013 по 23.08.2013).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 62,02 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 1038,55грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до п. 5 додаткової угоди №4 до договору фінансового лізингу № 707-LD від 15.07.2008 у випадку порушення строків погашення заборгованості за договором, що викладені в додатку №1 до цієї додаткової угоди та додатку №2/1, додатку №2/2, додатку №2/3 до договору більш ніж на 10 календарних днів, відповідач сплачує позивачу штраф в сумі 5 000 грн. за кожний випадок порушення.

Отже, позивач просить стягнути з відповідача штраф за несвоєчасну оплату лізингових платежів у розмірі 65 000,00 грн.

З огляду на вищевикладене позовна вимога щодо стягнення штрафу за несвоєчасну оплату лізингових платежів у розмірі 65 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, код 13669489), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем у процесі виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 22/1, код 33942232) основний борг в розмірі 114 968 (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн.. 52 коп., пеню в розмірі 4 958 (чотири тисячі дев'ятсот пятдесят вісім) грн.. 70 коп., 3 % річних в розмірі 1 038 (одну тисячу тридцять вісім) грн.. 55 коп., 62 (шістдесят дві) грн.. 02 коп - інфляційних втрат, 65 000 (шістдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 3 720 (три тисячі сімсот двадцять) грн. 55 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.09.2013р.

Суддя Трофименко Т.Ю.