Ухвала суду № 33499870, 10.09.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3046/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Ватаманюка Р.В.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача: Дремлюха О.М.

представника відповідача: Опалко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Енергоефект" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Енергоефект" (далі - ТОВ НВП "Енергоефект", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергоефект" щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентом ФОП ОСОБА_4 за вересень-грудень 2011 року, березень 2012 року, травень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт №1831/22/25494180 від 22.05.2013 року.

В ході перевірки встановлені та зафіксовані в акті порушення ТОВ НВП "Енергоефект" вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) в зв'язку з чим занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі - 39504 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 27.07.2013 року №0003122205, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 49380 грн., в т.ч. за основним платежем на 39504 грн., за штрафними санкціями на 9876 грн.(а.с.43, т.2).

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ НВП "Енергоефект", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а тому прийняте на їх підставі рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з ПДВ за результатами господарських операцій з ФОП ОСОБА_4.

Податковий орган вважає, що позивач провів документальне оформлення фінансово-господарських операцій із ФОП ОСОБА_4, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності ТОВ НВП "Енергоефект". Тобто, дані операції не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій.

Даного висновку відповідач дійшов з огляду на акт №488/1702/НОМЕР_1 від 04.04.2013 року ДПІ в Обухівському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної перевірки ФОП ОСОБА_4 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період вересень-грудень 2012 року та за березень, травень 2012 року та відсутність доказів транспортування товару.

Колегія суддів критично оцінює вказану позицію відповідача з огляду на наступне.

04 січня 2011 року за №26 та 10 січня 2012 року за №3 між ТОВ НВП "Енергоефект" та ФОП ОСОБА_4 укладено договір поставки товару. Відповідно до умов договору, поставка товару здійснюється транспортною компанією, оплата транспортних витрат здійснюється за рахунок постачальника.

Виконання вказаного договору підтверджується рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними (т.1, а.с.14-88).

Транспортування ТМЦ від постачальника ФОП ОСОБА_4 до отримувача TOB НВП "Енергоефект" транспортними компаніями ТОВ "Український експрес", "Delivery Del Avto" та "Авто люкс", що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на отримання вантажу, рахунками-фактурами та податковими накладними.

Факт оплати за придбаний товар підтверджений відповідними платіжними дорученнями (а.с.93-103).

Також матеріали справи містять докази використання, отриманих від ФОП ОСОБА_4 ТМЦ у господарській діяльності ТОВ НВП "Енергоефект" (а.с.104-220 т.1, 1-18 т.2).

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Вказуючи на порушення позивачем зазначених норм податковий орган не заперечує факту наявності у позивача податкових накладних. Крім того, відсутні зауваження щодо їх оформлення.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту платника податків.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на акт ДПІ в Обухівському районі м. Києва №488/1702/НОМЕР_1 від 04.04.2013 року, відповідно до якого неможливо провести зустрічну перевірку ФОП ОСОБА_4 з огляду на відсутність його за місцезнаходженням.

Так, пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі

Крім того, допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ФОП ОСОБА_4 надав свідоцтво про реєстрацію його платником податку на додану вартість, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, паспорт, де місцем реєстрації вказано: АДРЕСА_1 (а.с.78,79,83, т.2). Також пояснив, що працює в офісному приміщенні в АДРЕСА_2, яке орендує відповідно до договору оренди від 01.01.2008 року з ПРАТ "Поділрембуд". Про зазначене офісне приміщення податковим органам відомо, про що зазначено в акті попередньої перевірки ФОП ОСОБА_4, який надано ним до суду (а.с.80-82, т.2), що свідчить про суперечливість позиції податкового органу.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 17 вересня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Ватаманюк Р.В.