Постанова № 33495179, 05.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/8125/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 2а-1417/10/2670

за позовом Закритого акціонерного товариства "Деко"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Деко" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання нечинним рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена камеральна перевірка податкового розрахунку земельного податку позивача за період: квітень-травень 2009 року, за результатами якої складений акт №4331-18/25195772 від 28.07.2009.

Перевіркою встановлено, що розмір зобов'язання з земельного податку, зазначений позивачем у податковій декларації є меншим ніж визначено за результатами перевірки, оскільки платником податку занижено розмір земельного податку за квітень-травень 2009 року, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання на 1523,64 грн.

На підставі вказаного акта перевірки та згідно вимог пп. "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачем було винесено податкове повідомлення -рішення № 0011581540/0 від 14.08.2009 про визначення позивачу податкового зобов'язання по сплаті податку за землю у розмірі 1599,82 грн., в т.ч. 1523,64 грн. - за основним платежем, та 76,18 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки позивач є землекористувачем у Дніпровському районі м. Києва земельної ділянки площею 154,51 кв. м. (землі комерційного використання) по вул. Сулеймана Стальського, 32.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про плату за землю", використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про плату за землю", ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до п. 35 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Згідно з п. 1 та 4 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів та справляння плати за землю.

25.12.2008 Київська міська Рада прийняла рішення № 944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", згідно п. 2 якого з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі" (3%).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що норми Рішення Київської міської Ради № 944/944 застосовуються до суб'єктів господарювання, які використовують земельні ділянки на території міста Києва, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено).

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач не оформляв договір оренди або право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Сулеймана Стальського, 32.

У користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 154,51 кв. м. на якій розташовано багатоповерховий житловий будинок (гуртожиток) в якому позивачу належить на праві власності 34/100 нежитлового приміщення, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2007 та рішення Третейського суду від 21.02.2008.

Відповідно до Ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 944/944 є чинним.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради АРК і Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що за таких обставин позивач, за відсутності документів, що підтверджують належним чином оформлене право власності, право постійного користування або оренди земельної ділянки, зобов'язаний вносити плату за землю з урахуванням Рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.08.

Вказані обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, однак не взяті то уваги, що призвело до неправильного вирішення спору.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-1417/10/2670 слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-1417/10/2670 скасувати.

В задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства "Деко" відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

Судді С.Е. Острович

О.І. Степашко