Постанова № 33494995, 12.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 року Справа № 5017/1393/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівФролової Г.М., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуОдеської міської ради на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.07.13у справі№ 5017/1393/2012 Господарського суду Одеської областіза позовомВійськового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України доОдеської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Установа "28 Управління начальника робіт" провизнання незаконним та скасування рішення

за участю представників сторін від:

прокуратури: Корішко В.М. (посв. № 000729),

позивача: Павлов С.О. (дов. від 04.01.13).

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом до Одеської міськради, в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт 3 Переліку земельних ділянок, що є додатком до рішення Одеської міськради від 10.07.08 № 2939-V "Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах в 2008-2009 роках" щодо продажу земельної ділянки орієнтованою площею 0,25 га, розташованої у м. Одеса, пров. Чапаєва, 3-а. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, яка відповідно до рішення звуженого виконкому Одеської міської ради від 29.05.51 була відведена Одеському військовому округу та є землями оборони і державною власністю. Водночас позивач вказував на відсутність згоди Міністерства оборони України щодо відмови від права користування спірною земельною ділянкою, та фактичного припинення оспорюваним рішенням права Міністерства оборони України на користування спірною земельною ділянкою. При цьому позивач посилався на приписи статей 19, 21, 77, 84, 116, 149, 152 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.13, ухваленим суддею Д'яченко Т.Г., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для включення відповідачем спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які згідно з оспорюваним рішенням ради підлягають продажу на земельних торгах. Водночас враховано судом і відсутність згоди Міністерства оборони України щодо відчуження спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони та на якій розміщені об'єкти основних фондів, що знаходяться на балансі у третьої особи. При цьому суд керувався приписами статті 21 Цивільного кодексу України, статті 77 Земельного кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Величко Т.А. - головуючого, Бойко Л.І., Лисенко В.А., постановою від 18.07.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеним у справі судовими актами Одеська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на недоведеність матеріалами справи передачі позивачу земельної ділянки, визначеної рішенням звуженого виконкому Одеської міськради депутатів трудящих від 29.05.51 № 27 саме у постійне користування. Вказує при цьому на відсутність у позивача зареєстрованого у встановленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 22, 23 Земельного кодексу України 1990 року, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 27, 104 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення прокурора, представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.51 № 2 "Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнні і післявоєнні періоди для потреб Одеського військового округу" було, зокрема, підтверджено приналежність власних будівель Одеському військовому округу та встановлено, що в користуванні Одеського військового округу перебувають будівлі житлового фонду міськради. Відповідно до пунктів 3, 5 вказаного рішення Одеському військовому округу відновлено право користування на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу в довоєнний період з дорученням Управлінню Головного архітектора міста подальшого оформлення відновленого права. За Актом Управління Головного архітектора міста від 19.05.54 у відповідності до рішення звуженого виконкому здійснено в натурі відведення земельної ділянки в м. Одесі в районі Першої Застави орієнтовною площею 475 535 кв.м. (згідно з планом від 20.05.54). Установлено судами і те, що на території вказаної земельної ділянки у відповідності до свого призначення і рішень Міністерства оборони України розміщувалися військові частини та установи Міністерства оборони України, кожна з яких використовувала відповідну частину земель із загальної площі, і в залежності від місця розташування кожній військовій частині та установі надавалася відповідна юридична адреса. При цьому на балансі установи Міністерства оборони України в особі 21 контори МТЗ разом з іншими об'єктами за адресою: м. Одеса, пров. Чапаєва, 3-а перебувала площадка відкритого зберігання загальною площею 5 561 кв.м. В подальшому в зв'язку із ліквідаціями, реорганізаціями державних підприємств Міністерства оборони України площадка відкритого зберігання за Актом приймання-передачі основних засобів від 01.10.05 і від 01.11.05 передана правонаступникам, і в даний час перебуває на балансі 28 Управління начальника робіт. Установлено судами і те, що 10.07.08 Одеська міська рада прийняла рішення "Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2008-2009 роках", в пункті 3 додатку до якого вказано: земельну ділянку по пров. Чапаєва, 3-а, орієнтовний розмір 0,25 га, функціональне призначення території - комунально-складська зона, характеристика об'єкта забудови - мийка вантажного автотранспорту. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога військового прокурора Одеського гарнізону, заявлена в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Одеської міськради про визнання незаконним та скасування пункту 3 Переліку земельних ділянок, що є додатком до рішення Одеської міськради від 10.07.08 № 2939-V "Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах в 2008-2009 роках" щодо продажу земельної ділянки орієнтованим розміром 0,25 га, розташованої у м. Одеса, пров. Чапаєва, 3-а. Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення ради) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом. За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення ради) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Згідно зі статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення ради) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваним рішенням Одеської міської ради від 10.07.08 (пункт 3 додатку) включено до переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах, земельну ділянку площею 0,25 га за адресою м. Одеса, пров. Чапаєва, 3-а, і пунктом 2 цього рішення доручено Одеському управлінню земельних ресурсів замовити виготовлення технічної документації на земельні ділянки, які виставляються на земельні торги. Водночас вирішуючи спір суди виходили з обставин відсутності у відповідача будь-якої правової та технічної документації на спірну земельну ділянку та відсутності будь-яких інших рішень Одеської міськради, якими би припинялось право користування підприємств та організацій Міністерства оборони України цією земельною ділянкою, або наявність згоди Міністерства оборони України на припинення такого права. Враховуючи приписи законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність законних підстав для включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які підлягають продажу на земельних торгах та порушення у зв'язку із цим прав та інтересів позивача у справі. З огляду на що, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову колегія суддів визнає правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Одеської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.13 у справі № 5017/1393/2012 Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Г. Фролова

В. Швець