Постанова № 33494497, 13.08.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

"13" серпня 2013 р. справа № 804/4360/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чабаненко С.В., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Проммеханіка"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2013 р. у справі № 804/4360/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Проммеханіка"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Проммеханіка" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та правонаступником якої є Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило:

- визнати протиправними дії посадових осіб Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничого об'єднання "Проммеханіка", складання та підписання акта "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ВО "Проммеханіка" від 28.01.2013 року №254/225.36723785 з питань взаємовідносин з фіктивними підприємствами ПП "Сервістранс-Н-08", ПП "Хімтяжбуд", ПП "Спецстанкострой", ПП "Промспецтех", ТОВ "Укрметалснаб-7" та ПП "Діардхімсервісторг" за період з 01.01.2009 по 01.08.2012 року у фактичних періодах їх здійснення;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:форми Р № 0000052205 від 06.03.2013 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 112823,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 16449,75 грн. та форми Р № 0000062205 від 06.03.2013 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 105079,19 грн. та штрафної санкції у розмірі 22766,25 грн.

Постановою суду першої інстанції в позові відмовлено. Постанова суду вмотивована тим, що відповідач під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки діяв правомірно; спірними податковими повідомленнями-рішеннями донараховані податкові зобов'язання та штрафні санкції за наслідками нікчемних угод з ПП «Сервістранс-Н-8» та ПП «Спецстанкострой», оскільки це ґрунтується на вироку суду відносно керівників цих підприємств, а також в наслідок не спроможності позивача під час перевірки підтвердити реальність господарських операцій по взаємовідносинам з ПП "Хімтяжбуд", ПП "Промспецтех", ТОВ "Укрметалснаб-7", а саме - відсутності товарно-транспортних накладних.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи.

Зазначає, зокрема, в апеляційній скарзі, що відповідачем порушено вимоги ст. 75 ПК України, тому що акт перевірки складено фактично без проведення позапланової виїзної перевірки та ст. 83 ПК України, оскільки документи, що підтверджують господарську діяльність позивача, досліджені належним чином не були, відповідач фактично змінив виїзну перевірку на невиїзну.

Також зазначає, що згідно вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2012 року будь яких порушень законодавства відносно позивача не встановлено, крім того, вирок не може бути прийнятий судом як доказ нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Сервістранс-Н-8» і ПП «Спецстанкострой», оскільки господарські правовідносини між ними в кримінальному провадженні не досліджувались.

Вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про нікчемність угод з ПП "Хімтяжбуд", ПП "Промспецтех", ТОВ "Укрметалснаб-7", оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, наданими в судове засідання, а укладання договору з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку.

Просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанцій та задовольнити позов повністю.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти апеляційної скарги та в судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 15.01.2013 року головному бухгалтеру ТОВ "ВО "Проммеханіка" було пред'явлено направлення від 14.01.2013 року №43/225 та № 44/225, а також вручено копію наказу Нікопольської ОДПІ від 14.01.2013 року №43 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "ВО "Проммеханіка".

Підставою для проведення такої перевірки було надання неповної інформації та документів у відповідях на запити податкового органу по взаємовідносинам позивача з контрагентами у відповідності до п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення його прав через фактичну заміну виїзної перевірки на невиїзну. Матеріалами справи підтверджується, що позивач був належним чином повідомлений про проведення перевірки. Права платника податків під час проведення перевірок визначені, зокрема, п.44.6, 44.7 ст. 44 ПКУ, п. 8 розділу ІV Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом ДПА від 22.01.2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772. Отже, виходячи з указаних нормативних актів, позивач мав можливість надати всі необхідні документи на підтвердження показників, відображених в податковій звітності, зокрема із урахуванням запиту, направленого відповідачем під час проведення перевірки від 21.01.2013 року № 1520/10/22-521. Проте таким правом не скористався, а тому деякі формальні порушення, яких припустився податковий орган під час перевірки, не вплинули на її результати.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Сервістранс-Н-8» і ПП «Спецстанкострой».

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність умислу у сторін спірних договорів на укладання їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та наявності підстав вважати вказані договори нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України і, відповідно, для нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Проте, з такою правовою позицією колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Судом встановлено, що ТОВ "ВО "Проммеханіка" уклало з ПП "Сервістранс-Н-08" в особі директора ОСОБА_1 договір від 12.02.2010 року № 1202-10, у відповідності з яким та згідно з видатковими накладними та податковими накладними ТОВ "ВО "Проммеханіка" отримало від ПП "Сервістранс-Н-08" продукцію на загальну суму 476072 грн. та включило суму у розмірі 396725 грн. до валових витрат, а суму у розмірі 79345 грн. віднесло до податкового кредиту з ПДВ.

26.10.2010 року ТОВ "ВО "Проммеханіка" уклало з ПП "Спецстанкострой" в особі директора ОСОБА_2 договір № 261010 у відповідності з яким ТОВ "ВО "Проммеханіка" отримало від ПП "Спецстанкострой" продукцію на загальну суму 31315,34 грн. та включило суму у розмірі 26262,78 грн. до валових витрат, а суму у розмірі 5252,56 грн. віднесло до податкового кредиту з ПДВ.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо нікчемності вказаних правочинів, посилається на вирок Самарського районного суду Дніпропетровська від 03.04.2012 року, що набрав законної сили, яким встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в складі злочинної групи використовували ПП "Спецстанкострой" і ПП "Сервістранс-Н-08" для здійснення безтоварних господарських операцій, метою яких було переведення безготівкових коштів в готівкові, а тому суд фактично виходив з презумпції того, що всі угоди, укладені за участю цих підприємств, є нікчемними.

Однак, слід звернути увагу на наступне. В матеріалах справи відсутня належним чином

засвідчена копія вироку, а міститься лише текст з Єдиного реєстру судових рішень та витяг з вироку (а.с. 234 т. 1), засвідчений відповідачем. З урахуванням того, що жодна із сторін не заявила про недостовірність або фальшивість цього доказу відповідно до ч. 3 ст. 143 КАС України, колегія суддів дослідила зміст вироку та дійшла висновку, що під час кримінального провадження господарські правовідносини між позивачем та вище вказаними підприємствами не досліджувались. Вироком суду в справі 1-436/21/12 визнано винними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 364-, ч. 3 ст. 28, ч. 366 УК України. Разом з тим, вироком суду не встановлено, які саме господарські операції є безтоварними.

Відповідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироком суду не встановлено порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та не спростовано реальність господарських операцій, які мали місце між цими підприємствами.

Колегія суддів виходить з того, що ПП "Сервістранс-Н-08" та ПП "Спецстанкострой" на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровано в установленому законом порядку, відповідали ознакам та поняттю юридичної особи та виступали правоздатними учасниками господарського обороту.

Сама по собі фіктивність реєстрації цих підприємств не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів. Доказів участі позивача разом із ПП "Спецстанкострой" та ПП "Сервістранс-Н-08" у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Суд першої інстанції в постанові посилаючись на ст. 228 ЦК України, не зазначає частину цієї статті, відповідно до якої він дійшов висновку про нікчемність угод, разом з тим визначає, що договори укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Проте, частина третя ст. 228 ЦК України передбачає, що такі угоди визнаються недійсним в судовому порядку.

Ст. 207 Господарського кодексу України також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про нікчемність зазначених угод.

На думку колегії суддів, також недостатньо доводів, викладених в акті перевірки

податковим органом щодо спрямованості діяльності ПП "Сервістранс-Н-08" та ПП "Спецстанкострой" на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та несплати відповідних сум податків, які ґрунтуються на актах перевірок зазначених підприємств, відповідно до котрих підприємства не мали достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих показників. Доказів на підтвердження неможливості здійснення в зазначеному обсязі господарських операцій відповідачем не надано.

Чинним законодавством не визначені нормативи необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер та базується на припущенні.

Також, вбачається з матеріалів справи (а.с. 35 т.2), що придбані у ПП "Сервістранс-Н-08" товари за договором № 1202-10 від 12.02.2010 року були реалізовані ТОВ «Комплект «Азов» та ДП «Торгівельний будинок «Белторг ЗАТ «Пінскдрев»; придбані товари у ПП "Спецстанкострой" за договором № 2610-10 від 26.10.2010 року реалізовані ТОВ НВП «Укргідропресмаш», ВАТ «Південий ГЗК», ТОВ «Укргідропресмаш». Такі дані не спростовані податковим органом та підтверджують фактичних рук активів.

Отже, на думку колегії суддів в цій частині позовних вимог постанова суду підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Щодо взаємовідносин з ПП "Хімтяжбуд", ПП "Промспецтех" та ТОВ Укрметалснаб-7", колегія суддів зауважує наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Посилаючись на положення п.п. 11.5 - 11.7 Правил оформлення документів на перевезення, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, суд першої інстанції дійшов висновку, що товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом, що підтверджує фактичне переміщення товару від вантажовідправника вантажоодержувачу. Оскільки під час перевірки позивачем не було надано відповідачу товарно-транспортні накладні на підтвердження переміщення товару, суд дійшов висновку, що реальних господарських операцій з цими контрагентами не було здійснено, а отже формування податкового кредиту неможливо.

З такою правовою позицією колегія суддів не погоджується.

Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, складених під час перевезення придбаних ним товарів не є спростуванням реальності спірних господарських операцій. Адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та

розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У цьому випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення. З доданих до матеріалів справи товарно-транспортних накладних вбачається, що

доставка товарів здійснювалась самовивозом на транспорті покупця, тобто позивача у справі. За таких умов оформлення товарно-транспортної накладної не є обов'язковим, оскільки її має оформлювати вантажовідправник, а не вантажоодержувач.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, наявність товарно-транспортної накладної не є беззаперечним доказом реальності господарської операції.

Колегія суддів також звертає увагу, що позивач надає детальні пояснення стосовно подальшого використання придбаної продукції в своєї господарської діяльності (а.с. 35 т.2). Такі твердження не спростовані відповідачем.

Позивачем були сформовані податкові зобов'язання, а порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності ( відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Разом з тим, відсутність персоналу, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкт господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

З Акту перевірки від 28.01.2013 року вбачається, що всі підприємства, які на думку відповідача є фіктивними, перебувають на обліку в податкових органах. Жодних посилань та доказів того, що на момент вчинення господарських операцій з позивачем вказані контрагенти

не були зареєстровані платниками податку на додану вартість та не мали свідоцтв платників ПДВ відповідачем в Акті не зазначено.

При цьому, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Проте, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового рішення не є переконливими.

За таких обставин нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій платнику податків є протиправним та необґрунтованим, тому позов підлягає задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Проммеханіка" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2013 р. у справі № 804/4360/13-а скасувати. Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- форми Р № 0000052205 від 06.03.2013 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 112 823,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 16 449,75 грн.;

- форми Р № 0000062205 від 06.03.2013 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 105 079,19 грн. та штрафної санкції у розмірі 22 766,25 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.О. Коршун