Постанова № 33494253, 11.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 903/343/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від прокурора: Рункевич І.В.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Горбик Олени Іванівни на рішення господарського суду Волинської області від 18 червня 2013 року в справі № 903/343/13 (суддя Вороняк Андрій Сергійович)

за позовом Прокурора м. Луцька

до відповідача 1: Луцька міська рада

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Горбик Олени Іванівни

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Луцька (надалі-Прокурор) звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-5) до Луцької міської ради (надалі - Відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця Горбик Олени Іванівни (надалі-Відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди землі від 23 лютого 2010 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем та який зареєстрований у Волинській філії ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 041007700237 від 25 травня 2010 року (надалі - Договір; том 1, а.с. 13-17).

Рішенням господарського суду Волинської області від 18 червня 2013 року (том 1, а.с. 129-132), з підстав вказаних у даному рішенні, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач 2, звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 3-5) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 18 червня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що законні підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 25 липня 2013 року (том 2, а.с. 1-2), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11 вересня 2013 року на 15 годину 10 хвилин.

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 25) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Відповідача 1 та Відповідача 2 в судове засідання від 11 вересня 2013 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач 1 та Відповідач 2 були належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 20; 24). Причини неявки своїх повноважних представників Відповідач 1 та Відповідач 2 не повідомили.

Водночас, 10 вересня 2013 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання Відповідача 2 (том 2, а.с. 30) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Відповідач 2 просив суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату. Зокрема Відповідач 2, вказує на неможливість участі представника в розгляді скарги у зв'язку із перебуванням його на лікарняному.

Розглянувши подане клопотання суд прийшов до висновку про те, що воно не підлягає до задоволення з огляду на те, що: Господарським процесуальним кодексом України необмежено кількість представників, котрі можуть представляти фізичну особу-підприємця; стороною до клопотання не додано жодного доказу котрий би підтверджував дійсність обставин на які вказує Відповідач 2; розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції обмежено двомісячним строком, котрий не може бути перевищено. Крім того, в матеріалах справи наявна апеляційна скарга Відповідача 2, з котрої вбачається позиція та доводи Відповідача 2.

Відповідно, колегія суду відхилила дане клопотання (необґрунтованість даного клопотання, на переконання суду, свідчить про бажання Відповідача 2 затягнути вирішення спору, а не про бажання скористатись процесуальним правом).

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Відповідача 1 та Відповідача 2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 11 вересня 2013 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представника Прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 18 червня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 - без задоволення. При цьому колегія суду виходила з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Відповідача 1 № 52/227 від 10 лютого 2010 року "Про надання земельної ділянки на умовах оренди Відповідачу 2 для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном на проспекті Волі, 21а" (том 1. а.с.11-12), було надано для Відповідача 2 на умовах оренди на 5 років земельну ділянку (землі громадської та житлової забудови) загальною площею 0,0030 га на проспекті Волі, 21а (кадастровий номер 110350033) для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном згідно додатку, та зобов'язано в місячний строк укласти договір оренди.

Водночас, з рішення Відповідача 1 від 27 жовтня 2011 року № 15/70 (том 1, а.с.26) вбачається скасування рішення Відповідача 1 № 52/227 від 10 лютого 2010 року "Про надання земельної ділянки на умовах оренди Відповідачу 2 для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном на проспекті Волі, 21а"

На підставі рішення Луцької міської ради № 52/227 від 10 лютого 2010 року 23 лютого 2010 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений Договір (том 1, а.с. 13-17).

Копією акту від 12 квітня 2010 року (том 1, а.с. 19) було визначено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Копією плану земельної ділянки кадастровий номер 11:035:0033 (том 1, а.с.20-23) за адресою м.Луцьк, пр. Волі, 21а визначено розташування земельної ділянки, що надана Відповідачу 2 на умовах оренди для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном.

Актом прийому-передачі земельної ділянки від 25 травня 2010 року (том 1, а.с. 24) підтверджується факт передачі земельної ділянки Відповідачем 1 для Відповідача 2 (котрий підписаний начальником управління Держкомзему у м.Луцьку Волинської області Кухарчуком Б.М., заступником начальника відділу землеустрою, моніторингу, охорони ринку земель управління Держкомзему у Луцьку Волинської області Присяжнюком С.Б.; земельної ділянки, яка є власністю Луцької міської ради та знаходиться за адресою : м.Луцьк, пр. Волі, 21а/кадастровий номер 110350033/).

Відповідно до пунктів 14-15 Договору: земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном; цільове призначення земельної ділянки землі громадської та житлової забудови.

Водночас, 18 жовтня 2011 року Прокурором було подано протест за № 67-7583 вих. 11 на рішення Відповідача 1 за № 52/227 від 10 лютого 2010 року.

В зв'язку з чим, рішенням Відповідача 1 було підтримано протест Прокурора та скасовано рішення Відповідача 1 за № 52/227, котрим надавалася земельна ділянка в оренду для Відповідача 2.

Згідно пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із подальшими змінами) зазначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів перевіряє відповідність умов цього Договору законодавству, що діяло станом на час його укладення.

Згідно статті 19 Земельного кодексу України землі України в редакції чинній на час виникнення спірних відносин за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, в тому числі, землі житлової та громадської забудови; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України: віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно статті 21 Земельного кодексу України: порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Статтями 38, 39 Земельного кодексу України визначено, що: до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування; використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

В силу дії статті 67 Земельного кодексу України: до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту; землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Як вбачається з частини 2 статті 71 Земельного кодексу України, до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Визначення об'єктів дорожнього сервісу дане в статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги", відповідно до якої такими є спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, туалети, урни та контейнери для сміття.

Отже, відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги", зупинка громадського транспорту з торговим павільйоном є об'єктом дорожнього сервісу.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги": вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Положенням статті 18 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що: складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі; межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями"; розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

В силу дії статтею 116 Земельного кодексу України: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно статті 124 Земельного кодексу України: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

В свою чергу статтею 134 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).

Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна постанова Львівського апеляційного адміністративного суду (за позовом Відповідача 2 до Відповідача 1 про скасування рішення) № 57805/12/9104 від 12 лютого 2013 року (том 1, а.с. 29-31), в котрій зазначено, що земельна ділянка, надана в оренду є об'єктом дорожнього сервісу та належить до земель житлової та громадської забудови, і рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки за адресою м.Луцьк, пр. Волі, 21а /кадастровий номер 110350033/ із землі житлової та громадської забудови Відповідачем 1 не приймалось.

Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Що ж до несприйняття Відповідачем 2 встановленої правової позиції, висвітленої в даному судовому рішенні, то колегія суду вважає безсумнівними встановлені рішенням суду факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин.

При цьому, колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції зауважує, що неприпустимим є існування судового рішення та встановлення фактів, які б суперечили фактам, встановленим судами у вищезазначеній справі.

Дана правова позиція (щодо застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України шляхом визнання фактів, встановлених судовими інстанціями у інших справах такими, що не потребують доказування) висвітлена і в постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2012 року по справі № 10/28/2011/5003.

Тому, посилання Відповідача 2 на безпідставність зміни цільового призначення земельної ділянки колегією суду до уваги не приймаються, оскільки рішенням Відповідача 2 був затверджений проект землеустрою саме без зміни цільового призначення землі.

Крім того, колегія суду звертає увагу, що Прокурором до матеріалів справи було додано доказами (а саме: колективна скарга адресована прокурору м. Луцька, щодо категоричної незгоди мешканців будинку по проспекту Волі, 21, 23, членів президії Волинської організації інвалідів Союзу інвалідів України з діями Відповідача 2 та рішенням Відповідача 1, лист головного державного санітарного лікаря Волинської області від 10 вересня 2010 року щодо скасування висновку санітарно-епідеміологічної служби м. Луцька та Луцького району від 5 серпня 2010 року на робочий проект критої зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном, лист головного управління МНС України в Волинській області щодо того, що позитивний висновок на будівництво критої зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном від органів Державного пожежного нагляду не надавався (том 1, а.с. 117-126)), котрі опосередковано засвідчують факт відсутності погодження Відповідачем 2 будівництва з жителями даного району.

Поряд з тим, колегія суду критично відноситься до твердження Відповідача 2 щодо безпідставності проведення земельних торгів судом, оскільки, як встановлено вище у даній судовій постанові, передача в оренду об'єктів дорожнього сервісу, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Згідно зі статтями 37, 38 Закону України "Про автомобільні дороги" розміщення об'єктів дорожнього сервісу та зовнішньої реклами здійснюється за погодженням з органами державного управління автомобільними дорогами та відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху.

Органами державного управління автомобільними дорогами є Державна служба автомобільних доріг України (Укравтодор), згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державну службу автомобільних доріг України" від 16 квітня 2007 року № 628, а державним органом з безпеки дорожнього руху є Державна адміністрація автомобільного транспорту, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання Державної адміністрації автомобільного транспорту" від 3 вересня 2008 року № 771.

Водночас, порядок надання погоджень (дозволів) на окремі види використання земель дорожнього господарства визначається наказом Державної служби автомобільних доріг України від 29 серпня 2005 року № 414 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об'єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування".

Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суду зазначає, що в них відсутні докази погодження з органами державного управління автомобільними дорогами та відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху, щодо розміщення об'єктів сервісу Відповідачем 2.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтями 215, 216 Цивільного кодексу України визначено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, проаналізувавши норми діючого законодавства в сукупності з матеріалами справи, колегія суду зазначає, що передача в оренду та продаж земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, аукціонів крім випадків, встановлених статтею 134 Земельного кодексу України. Однак, передача в оренду об'єктів дорожнього сервісу здійснюється за результатами проведення земельних торгів. Дана земельна ділянка (кадастровий номер 110350033 за адресою м.Луцьк, проспект Волі, 21а) мала цільове призначення землі житлової і громадської забудови та знаходилась в запасі, як не надана у користування. Відповідач 1 в порушення вказаних норм права не змінюючи її цільового призначення передав в оренду для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном, яка є складовою доріг міста та повинна перебувати у комунальній власності та знаходитись в управлінні Відповідача-1.

Таким чином, Відповідачем 1 при прийнятті рішення щодо передачі в оренду вказаної земельної ділянки було порушено норми статтей 19, 20, 38, 39, 67, 71, 116, 124, 134 Земельного кодексу України, статтей 16, 17, 18 Закону України "Про автомобільні дороги".

Інші доводи апеллянта є безпідставними, надуманими, та до уваги колегією суду не беруться.

За таких обставин, апеляційний суд констатує підставність вимоги Прокурора про визнання недійсним Договору та відповідно визнає недійсним договір оренди землі від 23 лютого 2010 року, укладений між Позивачем та Відповідачем, який зареєстрований у Волинській філії ДП «Центр державного земельного кадастру» за № 041007700237 від 25 травня 2010 року .

З огляду на усе висвітлене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 18 червня 2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем 2.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Горбик Олени Іванівни - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 18 червня 2013 року в справі №903/343/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 903/343/13 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.