Постанова № 33494220, 11.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 903/287/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Гуль В.І.

від відповідача: Чорна Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І" на рішення господарського суду Волинської області від 04 червня 2013 року в справі №903/287/13 (суддя Слободян Петро Романович)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс"

про стягнення в сумі 26225 грн. 46 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовною заявою (том 1, а.с. 4-5) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Негабарит Сервіс» (надалі - Відповідач), про стягнення з Відповідача заборгованості (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог; том 1, а.с. 41) в сумі 26105 грн. та 3 % річних в розмірі 120 грн. 46 коп..

Рішенням господарського суду Волинської області від 4 червня 2013 року (том 1, а.с. 266-267) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 9-12) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 4 червня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не повністю з'ясовані обставини, які мають значення для справи при прийнятті рішення, тому оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою суду від 25 липня 2013 року (том 2, а.с. 3) апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11 вересня 2013 року на 15 годину 50 хвилин.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 20-23), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Волинської області без змін.

В судовому засіданні від 11 вересня 2013 року представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 11 вересня 2013 року представник Відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення господарського суду Волинської області від 4 червня 2013 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, 10 лютого 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 170-12 про довгострокові поставки (надалі - Договір; том 1, а.с. 120-122) .

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору: Позивач зобов'язався поставити Відповідачу товар (в тому числі, але не виключно, запасні частини для автомобілів, автохімію, мастила, супутні товари для автотранспорту та інше - далі за текстом "товар"), а Відповідач зобов'язався приймати товар, оплачувати його на встановлених Договором умовах.

Згідно пунктів 3.1, 3.3 Договору: оформлення замовлення на поставку товару проводиться Позивачем на підставі прайс - листів Відповідача, що є діючим на день оформлення; замовлення, підтвердження замовлення (п.п. 3.1., 3.2. договору) рахунок на оплату та накладні можуть бути передані або надіслані стороною іншій стороні договору в оригіналі, а також в копії за факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Пунктом 4.1 та 5.1 Договору передбачено, що: ціна на товар визначається сторонами в накладних, виписаних на кожну окрему партію товару; Позивач зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару протягом узгодженого сторонами та визначеного у накладній строку розрахунків.

Даний договір підписаний Позивачем та Відповідачем; скріплений їхніми печатками.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: видаткова накладна № КВ-1113004 від 13 листопада 2012 року на загальну суму з ПДВ 17645 грн. 00 коп. та видаткова накладна № КВ-1117001 від 17 листопада 2012 року на загальну суму з ПДВ 8460 грн. 00 коп..

Колегія суду звертає увагу на те, що, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, підтвердженням правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий по Договору товар (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Водночас, Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме на суму 34960 грн. 00 коп., а отже заборгованість Відповідача за Договором складає 26105 грн. 00 коп..

Проаналізувавши умови Договору колегія суду зауважує, що за своєю правовою природою він є договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення статті 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу "Загальні положення про купівлю-продаж".

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, пунктом 5.31 Договору встановлено, що оплата за товаром проводиться наступним чином: перераховування Відповідачем грошової суми, вказаної у видаткових накладних, на розрахунковий рахунок Позивача протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту проведення відвантаження.

Відповідно, Відповідач (відповідно до пункту 5.3.1 Договору) мав сплатити Позивачу заборгованість за отриманий товар по накладній № КВ 1113004 від 13 листопада 2012 року (том 1, а.с. 7) до 23 листопада 2012 року; по накладній № КВ 1117001 від 17 листопада 2012 року до 27 листопада 2012 року.

З огляду на те, що Відповідач це не вчинив, Позивач з цих дат мав право не лише вимагати сплати заборгованості, але й і нараховувати річні, інфляційні та інші види відповідальності за таке прострочення, обумовлені Договором.

Крім того, матеріали справи містять докази (належні та допустимі) звернення Позивача до Відповідача з вимогою про виконання обов'язку щодо погашення заборгованості (том 1, а.с. 18; доказ направлення на а.с.19). Дану претензію Відповідач, залишив без відповіді та без задоволення. При цьому, колегія апеляційного господарського суду констатує, що з урахуванням пункту 4.1.2 "Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів", затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року № 1149 у Відповідача виникло зобов'язання погасити заборгованість у строк до 21 грудня 2012 року, оскільки 14 грудня 2012 року - дата отримання претензії + 7 пільгових днів). Саме тому з 21 грудня 2012 року у Позивача виникло право нараховувати річні.

Поряд з тим, колегія суду критично оцінює доводи Відповідача щодо неотримання товару по даним накладним та їх підписання з боку Відповідача невстановленою особою, оскільки дане спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (належними та допустимими). Поряд з тим, колегія апеляційного господарського суду констатує той факт, що Відповідач не довів належними та допустимими доказами факту існування іншого договору. З огляду ж на те, що стороною не доведено існування інших договірних відносин, колегія суду зауважує, що правовідносини між сторонами виникли саме з даного Договору.

Дана правова позиція висвітлена в Постановах Вищого господарського суду України № 12/82/2011/5003; № 2/57/2012/5003; 8/72/2012/5003.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 3.3, 4.1 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 26105 грн. 00 коп., підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині.

Водночас, колегія суду зауважує, що Позивач окрім суми основного боргу просив стягнути з Відповідача три відсотки річних в розмірі 120 грн. 46 коп..

Пунктом 10.1 Договору, передбачено, що: за порушення умов Договору сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України.

В той же час, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних віл простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Водночас, Позивач нарахував Відповідачу лише річні за період з 21 грудня 2012 року по 13 лютого 2013 року в розмірі 120 грн. 46 коп..

Колегія суду перевіривши розрахунок річних, проведений Позивачем (том 1, а.с. 6) погоджується з його вірністю, і у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 % річних в розмірі 120 грн. 46 коп. Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє повністю.

Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому колегія суду бере до уваги і той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту поставки товару Відповідачу саме по даним накладним (оригінали котрих були досліджені в судовому засіданні), відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.

Поряд з тим, Рівненський апеляційний суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджував умови Договору (повноважний представник підписав даний Договір та скріпив його своєю печаткою), дані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені їхніми печатками. Крім того, інших договорів між Позивачем та Відповідачем не існувало, оскільки доказів існування інших договорів між сторонами до суду не надавалось як і доказів про оплату решти вартості товару, спірні видаткові накладні підписані представником Відповідача та відповідають вимогам чинного законодавства, в тому числі, містить всі передбачені законодавством реквізити та підтверджує факт здійснення господарської операції щодо приймання-передачі товару.

Суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків дійсним обставинам справи та як наслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Дане, в свою чергу, в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення.

З урахуванням усього вищевказаного суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу Відповідача, скасовує судове рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення, яким задовольняє позовні вимоги Позивача, в сумах, що визначені вище у даній постанові.

Судові витрати, у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 04 червня 2013 року в справі №903/287/13 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс" (Волинська область, м. Люблинець, вул. заводська 7а, код 37707423)) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І" (м. Київ, пр-т. Возз'єднання, 21, к. 8, код 33299396) - 26 105 грн. 00 коп. основного боргу, 120 грн. 46 коп. річних, 1 720 грн. 50 коп. судового збору за розгляд позовної заяви та 860 грн. 25 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 903/287/13 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.