Ухвала суду № 33493907, 10.09.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бойко М.І.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року справа №805/9939/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Казначеєва Е.Г., суддів: Яманко В.Г., Васильєвої І.А., за участі секретаря судового засідання Братченко О. В., представника відповідача Пантіної М.В., за довіреністю від 28.08.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 р. у справі № 805/9939/13-а (головуючий І інстанції Бойко М.І.) за позовом Приватного підприємства "Регіон проект строй" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2013р. №0001291501, №0001491502 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій,-

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Регіон Проект Строй» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2013р. № 0001291501 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на суму 10445 грн. та № 0001491502 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на суму 9948 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року здійснено заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на належного - Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецької області.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року задоволено позовні вимоги. Суд першої інстанції визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Донецької області від 20.06.2013 р. № 0001291501 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на суму 10445 грн. та від 20.06.2013 р. № 0001491502 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на суму 9948 грн., стягнув з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Регіон Проект Строй» судові витрати в розмірі 203 грн. 93 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, щодо реальності здійснення господарських операцій та вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, вважає, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Представник позивача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Колегія судів вважає, що зазначена заява не підлягає задоволенню, оскільки, обставини викладені в клопотанні належними доказами не підтверджуються та апеляційним судом явка позивача не визнавалась обов'язковою, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Приватне підприємство «Регіон Проект Строй» (далі - ПП «Регіон Проект Строй») зареєстровано в якості юридичної особи.

Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Донецька в період з 03.06.2013 р. по 07.06.2013 р. на підставі наказу від 01.06.2013 р. № 399,згідно із ст. ст. 75, 78, 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Регіон Проект Строй» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Фалкон-2011» за період з 01.11.2012 р. по 30.11.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 10.06.2013 р. за № 1194/22-2/34603885. Відповідно до висновків зазначеного акту відповідачем встановлені порушення: ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44,1 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет по результатам взаємовідносин з ТОВ «Фалкон-2011» за 2012 р. у сумі 8356,00 грн.; ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 44,1 ст. 44 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет по результатам взаємовідносин з ТОВ «Фалкон-2011» за листопад 2012 р. у сумі 7959,00 грн.

На акт перевірки від 10.06.2013 р. позивачем надані заперечення від 20.06.2013 р. № 1/6-2013. За висновком ДПІ У Кіровському районі м. Донецька про розгляд заперечень від 26.06.2013 р. № 4 висновки акту перевірки залишені без змін.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем складено податкові повідомлення-рішення:від 20.06.2013 р. № 0001291501 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на суму 10445 грн. та від 20.06.2013 р. № 0001491502 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на суму 9948 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи наявні в матеріалах справи, є належними доказами підтвердження реальності правочину укладеного позивачем з ТОВ «Фалкон-2011» та формування позивачем податкового кредиту, з чим погоджується і колегія суддів, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Тік, за приписами п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Пунктом 139.1.9 статті 139 визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 189.4 статті 189 цього Кодексу, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи),у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

В пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено обов'язок платника податків надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, обов'язкові реквізити, перелік яких вказаний у п.п.а)-і).

Пунктами 200.1-200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, між Красногорівською сільською радою (замовник) та ПП «Регіон Прект Строй» (підрядник) укладено договор підряду від 08.11.2012 р. № 17. (арк. справи 90-101)

Відповідно до умов зазначеного договору підрядник зобов'язувався виконати капітальний ремонт насосної станції в с. Красногорівка Ясинуватського району Донецької області у строк - листопад 2012 р.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору з ПДВ складає 50797,20 грн. Відповідно до п.6.4.2 договору підрядник має право на дострокове виконання робіт. Розрахунки за виконані роботи здійснюються після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт на протязі 30 банківських днів.

01.11.2012 року між позивачем (Генпідрядник) та ТОВ «Фалкон-2011» (Субпідрядник) було укладено договір субпідряду №1/11-2012 на виконання робіт з капітального ремонту насосної станції в с. Красногорівка (далі Договір).

Відповідно до пункту 1.2. Договору обсяг, характер і вартість робіт визначаються «Локальним кошторисом з розрахунками договірної ціни», узгодженими сторонами, що є невід'ємною частиною Договору і підставою для проведення розрахунків. Відповідно до пункту 2.1. Договору строки виконання робіт встановлюються з 01 листопада 2012 року по 31 грудня 2012 року. Відповідно до пункту 2.2. Договору Субпідрядник вправі достроково виконати свої обов'язки за Договором. Відповідно до пункту 3.1. Договору вартість робіт складає 50797,20грн., у тому числі ПДВ 8 466,20 грн. За вимогами пункту 3.2. Договору оплата виконаних робіт здійснюється у безготівковій формі згідно Акту прийму-здачі робіт (надання послуг), підписаного обома сторонами протягом 5 банківських днів у розмірі 100%. Крім того, відповідно до вимог пункту 5.2. Договору, Субпідрядник відшкодовує адміністративно-господарські витрати Генпідрядника, пов'язані з організацією будівельно-монтажних робіт у розмірі 3046,20 грн. у тому числі ПДВ 507,70 грн.

Тобто, з врахуванням наявності договорів підряду та субпідряду, фактична вартість робіт з капітального ремонту з відрахуванням витрат пов'язаних з організацією будівельно-монтажних робіт складає 47 751,00 грн., у тому числі ПДВ 7 958,50 грн.

Відповідно до матеріалів справи фактичне виконання зазначених договорів підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт і витратами по формі КБ-3, актом приймання-передачі виконаних робіт №1/11-2012 від 09 листопада 2012 року, складеним за формою КБ-2в та актом приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг у розмірі 3046,20 грн. у тому числі ПДВ 507,70 грн. від 09 листопада 2012 року, рахунком-фактурою № 186 від 09.11.2012 р на суму 47751,00 грн. з ПДВ, податковою накладною від 09.11.2013 р. № 186 на суму 47751,00 грн. з ПДВ (арк. справи 15-31).

Оплата виконаних робіт в строк передбачений договором підтверджується платіжним дорученням № 63 від 03.03.2013 р. (арк. справи 29-31).

09.11.2012 р. на виконання умов договору підряду № 17, укладеному між Красногорівською сільською радою (замовник) та ПП «Регіон Проект Строй» (підрядник) сторонами договору підписані довідка про вартість виконаних будівельних робіт на суму 50797,20 грн. з ПДВ, акт № 17 приймання виконаних будівельних робіт на суму 50797,20 грн., з ПДВ, який Відповідно до п. 4.2 договору підряду підписаний уповноваженою особою Красногорівської сільської ради - ТОВ «Стратегія регіонального розвитку у Донецькій області» із зазначенням - об'єми виконаних робіт підтверджено (арк. справи 103-107).

Тобто з матеріалів справи вбачається, що наявний договір та складені на його виконання первинні документи, податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем валових витрат з податку на прибуток за 2012 рік та податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом за листопад 2012 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта, як на підставу нікчемності правочинів, на не те, що фактично договір субпідряду про виконання робіт було укладено до первинного договору підряду, оскільки, між сторонами договорів відсутні обмеження щодо залучення підрядником до виконання робіт субпідрядника, матеріалами справи підтверджено фактичне виконання робіт та відповідачем не доведено належними доказами протилежне.

Стосовно доводів апелянта щодо висновків перевірки ТОВ «Фалкон-2011» ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, за якою складено акт від 17.01.2013 р. № 168/2240/37649519 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Фалкон-2011» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за серпень-листопад 2012 р., колегія суддів не приймає, оскільки безпосередньо перевірка на цього підприємства не здійснювалась та діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки фактично не були дослідженні первинні документи.

Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Доводи про незнаходження ПП «Регіон Проект Строй» за юридичною адресою, відсутність основних фондів, виробничих активів, технічного персоналу тощо, не можуть бути доказами не виконання цих робіт, оскільки, сама перевірка проводилась 17.01.2013р, тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, значно пізніше листопада 2012 р..

Посилання відповідача на те, що у контрагента позивача відсутні основні фонди, працівники, складські приміщення, устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, про що свідчить акт перевірки, колегія суддів зазначає, що відсутність інформації про складські приміщення та виробничі потужності, не є достатнім свідченням неможливості виконання договору, оскільки одні лише ці відомості не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання та є лише припущенням

Колегія суддів зазначає, що відсутні приписи які б вимагали від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів, як і те що відповідачем не доведено, що виконання господарських операцій по виконаю робіт вимагало наявності певної кількості працівників у штаті контрагентів позивача. Тобто з вищевикладеного вбачається, що відповідачем не доведено недостатність працівників контрагента та відсутність інших умов для здійснення господарських операцій з позивачем.

Крім того, з розділу 3.1 акту вбачається, що ТОВ «Фалкон-2011» в листопаді 2012 р. сформовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем на суму, яка співпадає з сумою, визначеною у податковій накладній від 09.11.2012 р. № 186. (стор. 7)

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем надано достатньо матеріалів в підтвердження реальності здійсненної господарської операції, як з замовником робіт (Красногорівською сільською радою) так і з контрагентом (ТОВ «Фалкон-2011»), вищезазначене свідчить про реальність здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені.

Крім того, ТОВ «Фалкон-2011» на час здійснення господарських операцій мало статус юридичної особи та було платником податку. Відповідно до викладеного під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів було зареєстровано як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції було платником податків, а тому мало право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договору.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про нікчемність зазначеного правочину, який не створює юридичних наслідків, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що зазначений договір порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, які містять докази реального здійснення фінансово-господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 р. у справі № 805/9939/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 р. у справі № 805/9939/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено та підписано колегією суддів 12 вересня 2013 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва