Постанова № 33492404, 04.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2013 року № 826/10095/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронне Агенство "СБО" до Державної податкової інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000972260, №0000962260 від 26.02.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронне агентство «СБО» двернулось до суду з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 №0000972260, №0000962260.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що єдиною підставою для висновків щодо допущення з боку позивача порушень податкового законодавства є самостійне встановлення податковим органом факту фіктивності правочину укладеного позивачем з контрагентом ТОВ «Дормашавто». Також, позивач зазначає, що він має всю необхідну первинну документацію на підтвердження реальності виконання умов спірного договору.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивач не мав права формувати податковий кредит з ПДВ та відносити до складу валових витрат витрати у зв'язку з проведенням нікчемних правочинів.

29.08.2013 відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибула, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Охоронне Агентство «СБО» з питань правомірності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» за січень 2011 року та березень 2011 року, за результатом якої складено акт від 12.02.2013 №76/22-60/32424213 (далі - акт перевірки).

Як вбачаться з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 86339,0 грн.; п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 107 923,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.02.2013:

- №0000962260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 86 340 грн. (за основним платежем 86 339,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,0 грн.);

- №0000972260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 107 924,0 грн. (за основним платежем 107 923,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,0 грн.).

Як вбачаться з акту перевірки, відповідачем встановлено відсутність реального здійснення операцій по операціям позивача з ТОВ «Дормашавто».

Зокрема, відповідач вказує, що актом від 13.03.2012 №30/3-22-80 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дормашавто» з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків - покупцями, постачальниками за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, 01.05.2011 по 31.07.2011, 01.09.2011 по 30.09.2011, 01.11.2011 по 31.01.2012» не встановлено факт надання послуг ТОВ «Дормашавто».

Крім того, відповідно до пояснень наданих громадянином ОСОБА_1, який засновником та бухгалтером ТОВ «Дормашавто» від 10.01.2012 встановлено, що він не мали відношення до обов'язків покладених на нього, як засновника та директора товариства згідно з Законом України від 16.07.1999р. № 996, зокрема, фінансово-господарську діяльність не здійснював, про те що він являється засновником та директором ТОВ «Дормашавто» він дізнався від слідчого.

Згідно з п.2, 3, 5 ст. 65 Господарського кодексу України: власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України від 16.07.1999р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі -Закон України №996) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно п.2.4, п.2.16 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. №168/704, визначено, що:

- первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа; забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Тобто, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Як вбачаться з матеріалів справи, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в актах прийняття-здачі робіт не зазначено обсяг господарської операції та одиницю виміру господарської операції.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи складені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону № 996 та п. 2.4 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, не підтверджують факту виконання обумовлених договором послуг та не дають змоги встановити обсяг наданих послуг.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України «Про податок на додану вартість» є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових накладних, актів виконаних робіт, тощо) само по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України «Про податок на додану вартість», Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 86339,0 грн.; п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 107 923,0 грн. та, як наслідок, не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 №0000972260, №0000962260.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда