Постанова № 33480329, 12.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. Справа№ 910/8346/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю

ОСОБА_3 - за довіреністю

від відповідача: Черпак І.Є. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року

у справі № 910/8346/13 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

до відповідача: Українського державного університету фінансів та міждународної торгівлі

про визнання додаткової угоди № 1 до договору оренди № 1 від 07.02.2011 року недійсною

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Українського державного університету фінансів та міждународної торгівлі про визнання додаткової угоди № 1 до договору оренди № 1 від 07.02.2011 року недійсною.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/8346/13 (суддя Сівакова В.В.) в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю і прийняти нове рішення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.09.2013 року.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що спірна додаткова угода за своєю правовою природою є договором оренди державного майна, оскільки містить у собі обов'язок щодо сплати орендної плати з дати її укладення та до дати фактичного укладення договору оренди. З огляду на таке апелянт стверджує, що оскаржуване рішення може скласти юридичний прецедент, який призведе до великих зловживань у сфері оренди державного майна.

Відповідач, згідно з поданим до суду відзивом проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим. Місцевим господарським судом дана належна правова оцінка обставинам справи та доводам позивача і правильно застосовано норми матеріального права. Щодо доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що додаткова угода лише доповнює договір оренди обладнання та не містить вказівок про те, що умови договору оренди у зв'язку з її укладенням є нечинними.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

01.02.2011 року між Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди обладнання № 1 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування обладнання, зазначене у додатку № 1 (надалі - майно), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 3.1. договору строк оренди складає один рік з моменту прийняття майна.

За умовами п.п. 5.2., 5.3. договору передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі. Майно, що орендується вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі.

Майно, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, щодо якого було укладено договір, було передано відповідачем та прийнято позивачем на підставі акту приймання-передачі від 01.02.2011 року. Перелік відповідного майна наведений в даному акті.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розмір орендної плати за майно у цілому складає 2039,34 грн.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа кожного місяця (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору визначено, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Відповідно до п. 9.1. договору, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

01.02.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 (далі - додаткова угода).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди сторони домовились, що позивач орендує обладнання відповідача за договором № 1 оренди обладнання від 01.02.2011 до дати фактичного укладення з Фондом державного майна України в м. Києві договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться у державній власності та перебуває на балансі відповідача за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа - 300,65 кв. м., або отримання відмови Фонду державного майна України в такій оренді.

Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди відповідач зобов'язався додатково сплатити до державного бюджету вартість оренди нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1 угоди, починаючи з 07.02.2011 та закінчуючи датою фактичного укладення договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться у державній власності з Фондом державного майна України в м. Києві.

Сплата орендної плати за період, зазначений у п. 1.2 не звільняє ФОП ОСОБА_5 від подальшої сплати орендної плати за оренду нерухомого майна, яке знаходиться у державній власності, після підписання відповідного договору з Фондом державного майна України в м. Києві (п. 1.3 додаткової угоди).

Відповідно до п. 2.3 додаткової угоди сторони узгодили, що протягом 10 календарних днів з дати підписання договору оренди нерухомого майна між ОСОБА_5 та Фондом державного майна України, відповідач сплачує за оренду нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1 за весь період з 07.02.2011 до дати фактичного укладення договору оренди нерухомого майна.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору оренди № 1 від 07.02.2011 року.

В обґрунтування таких позовних вимог позивач посилався на те, що спірна додаткова угода по суті є договором оренди державного майна, який укладено особою, що не уповноважена на укладення даного договору. Також позивач вважає, що майно, передане в оренду, не може бути об'єктом оренди.

Судова колегія погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Зі змісту спірної додаткової угоди вбачається, що вона укладена до договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 та не є договором оренди державного майна, оскільки її умови не містять зобов'язання про передачу державного майна в орендне користування.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що Додаткова угода лише доповнює умови договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 та не містить вказівки про те, що умови договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011, в зв'язку з її укладенням, є нечинними.

Частина 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" містить перелік майна, що не може бути об'єктом оренди, до якого не входить майно, яке передано позивачу згідно договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в спірній додатковій угоді відсутня така істотна умова, що передбачена ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 1 від 01.02.2011 року, умовами пунктів 4.1. та 4.3. якого передбачено розмір орендної плати, який обчислюється з урахуванням індексів інфляції.

Посилання позивача на відсутність в додатковій угоді моменту, з якого орендар вступає в користування майном вірно не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки, виходячи із положень п. 3.1., 5.2. договору орендар вступає в користування майном з моменту його прийняття за актом приймання-передачі.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд робить висновок про те, що наведені позивачем доводи в обґрунтування підстав недійсності спірної додаткової угоди не є обставинами, які доводять недійсність договору в розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України.

Позивачем не заявлено інших підстав недійсності спірної угоди, які б були передбачені наведеними вище положеннями ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, та, з огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що вірно не задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/8346/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/8346/13 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/8346/13- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/8346/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/8346/13 повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 12.09.2013 року.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Смірнова Л.Г.

Чорна Л.В.