Рішення № 33472772, 12.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.09.2013 Справа № 5006/41/27/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк

про стягнення заборгованості у розмірі 1854761,26 гривень, інфляційних втрат у розмірі 210586,03 гривень, 3% річних у розмірі 115601,13 гривень

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Логвиненко О.С.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» про стягнення заборгованості у розмірі 1854761,26 гривень, інфляційних втрат у розмірі 210586,03 гривень, 3% річних у розмірі 115601,13 гривень.

В обґрунтування позивних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р., внаслідок чого утворилась заборгованість з лізингових платежів у розмірі 1854761,26 гривень, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат у розмірі 210586,03 гривень та 3% річних у розмірі 115601,13 гривень.

З наданого відповідачем відзиву вбачається, що він проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що договір фінансового лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р. є недійсним, оскільки директор відповідача Антощук А.В. його не підписував, що свідчить про недотримання сторонами письмової форми правочину та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі, додаткові угоди до цього договору також є недійсними внаслідок застосування позивачем при їх укладенні факсимільного відтворення підпису, про що письмової угоди між сторонами не було, в договорі купівлі-продажу №18-03-2008 від 18.03.2008р., згідно якого було придбано майно для передачі відповідачу на умовах лізингу відсутній особистий підпис уповноваженої особи та відбиток печатки позивача, що є порушенням ст. 639 Цивільного кодексу України, обраний позивачем спосіб стягнення простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів не відповідає умовам п. 12.1.9 договору та вимогам ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо стягнення цих сум у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, чим суттєво порушує права відповідача на погашення заборгованості у безспірному порядку, сторонами не узгоджені усі істотні умови договору (зокрема щодо чіткого визначення строку дії договору та розміру лізингових платежів), наслідком чого є неукладеність договору, договір фінансового лізингу, як правочин з надання фінансових послуг, вчинений позивачем без відповідної ліцензії.

06.08.2013р. відповідачем було надано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи для встановлення факту підписання договору лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р. Антощуком А.В. чи іншою особою.

07.09.2013р. відповідач надав клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для встановлення фактичного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, оскільки вважає розрахунок лізингових платежів позивача невірним, та просив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи вважати відкликаним.

Ухвалою від 10.09.2012р. призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено у зв'язку з цим провадження у справі.

У зв'язку з несплатою відповідачем витрат за проведення експертизи, матеріали справи №5006/41/27/2012 були повернуті до господарського суду Донецької області без виконання.

Ухвалою суду від 26.12.2012р. провадження у справі було поновлено.

22.01.2013р. відповідач надав заяву, у якій просив проведення судово-бухгалтерської експертизи доручити одному з визначених ним експертів у зв'язку із значно нижчої вартістю проведення ними експертизи в порівнянні з Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз.

12.02.2013р. від відповідача надійшла заява, у якій просив проведення судово-бухгалтерської експертизи доручити судовому експерту Машиниченко О.І., враховуючи значно нижчу вартість проведення ним робіт та скрутне матеріальне становище відповідача.

Ухвалою від 12.02.2013р. призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Машиниченко О.І. та зупинено у зв'язку з цим провадження у справі.

21.06.2013р. на адресу господарського суду Донецької області надійшов висновок №366/24 судово-економічної експертизи по справі №5006/41/27/2012 разом із матеріалами справи.

Ухвалою від 29.07.2013р. провадження у справі було поновлено.

08.08.2013р. від представника позивача надійшло клопотання, у якому останній просив розглянути справу за відсутності повноважного представника у зв'язку із скрутним фінансовим становищем позивача.

Розпорядженнями керівництва господарського суду Донецької області у зв'язку із перебуванням судді Колесника Р.М. у відпустці справа неодноразово передавалась іншим суддям, проте остаточний розгляд справи здійснювався суддею Колесником Р.М.

Розгляд справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

18.03.2008р. позивачем (лізингодавцем) та відповідачем (лізінгоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу №1228/03/2008, згідно умов п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язувався набути в свою власність техніку (далі - майно) у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією: тип - спецтехніка; марка, модель - машина з догляду за бетоном Wirtgen TCM 1800 (1 од.) 2008р. випуску та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах цього договору.

Передача лізингодавцем майна, а також усіх необхідних приналежностей та документів, та його прийняття лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом складанням двосторонньою комісією акту здачі-приймання майна у двох примірниках (п.3.1-3.3 договору).

На підтвердження факту передачі предмета лізингу лізингоодержувачу позивачем надано видаткову накладну №РН-0000330 від 29.07.2008р.

Розділом 6 договору фінансового лізингу передбачені розміри лізингових платежів та порядок розрахунків.

Штрафи та пеня, які підлягають сплаті згідно умов цього договору, сплачуються на підставі виставлених рахунків лізингодавця та розраховуються на підставі курсу НБУ на день виставлення рахунку (п. 6.1.3 договору).

Загальна сума лізингових платежів, які підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає 379188,94 у.о., враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься до погашення вартості майна 52641,67 у.о. (п. 6.3 договору).

Лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок Лізингодавця авансові платежі, зазначені в Додатку №1 до договору (п. 6.4 договору).

Лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу визначений в Додатку №1 до договору (п.6.5 договору).

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів визначений в Графіку внесення платежів, що є невід'ємною частиною Договору (п. 6.6 договору).

Лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові кошти в рахунок сплати лізингових платежів в обсягах та строки, визначені в Графіку внесення платежів, незалежно від фактичного користування майном, у тому числі в період технічного обслуговування, ремонту втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору (п. 6.8 договору).

Додатковою угодою №1228/03/2008-ДС/1 від 07.05.2008р. сторони внесли зміни до п.6.1.2 договору щодо порядку розрахунку поточного лізингового платежу з використанням значень Курсу 1, Курсу 2 та відомостей Графіку внесення платежів, а також виклали в новій редакції додатку №1 - графік внесення платежів.

Додатковою угодою №1227/03/2008-ДС/2 від 08.05.2008р. п.6.1.1 договору викладено в наступній редакції: «Курс 1 - курс, встановлений НБУ для одного євро на 11.03.2008р. але не нижче, ніж на дату, встановлену для внесення авансу або дату його фактичного внесення; Курсу 2 - курс, встановлений НБУ для одного євро на дату проведення чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення платежів».

У зв'язку із невиконанням відповідачем умов фінансового лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р., позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість з лізингових платежів у розмірі 1854761,26 гривень, інфляційні втрати у розмірі 210586,03 гривень та 3% річних у розмірі 115601,13 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про фінансовий лізинг», а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.

Згідно із ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

На підставі п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів визначається в порядку, встановленому договором.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений сторонами договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

З огляду на наявність у сторін розбіжностей щодо розміру лізингових платежів, судом призначено по справі судово-бухгалтерську експертизу та доручено її проведення судовому експерту Машиниченко О.І. для визначення їх розміру.

На вирішення експерту були поставлені наступні питання:

1. Чи у відповідності до умов договору фінансового лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р. позивачем нараховані лізингові платежі за 15-36 періоди фінансового лізингу?

2. Чи підтверджується документально заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ за 15-36 періоди фінансового лізингу по лізингових платежах відповідно до умов договору фінансового лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р. та у якому розмірі, з врахуванням здійснених відповідачем оплат?

З висновку судово-економічної експертизи №366/24 вбачається, що в матеріалах справи наявні два додатки до договору, які місять взаємно суперечливі відомості, щодо сум платежів, періоду лізингу та дат платежу, та, у зв'язку з наявними суперечливостями, заборгованість відповідача перед позивачем за 16-36 періоди фінансового лізингу по лізингових платежах наданими експерту документами не підтверджується (у зв'язку з відсутністю належних підстав для проведення розрахунків).

Суд приймає висновок судово-економічної експертизи №366/24 в якості належного та допустимого доказу та погоджується з висновком експерта про наявність протиріч стосовно сум платежу, періодів лізингу та дат платежу, з огляду на наступне.

Умовами договору фінансового лізингу № 1228/03/2008 від 18.03.2008р. визначено, що Додаток № 1 до договору є підставою для розрахунків та сплати сум лізингових платежів. Загальна сума лізингових платежів, вказана у п. 6.3 договору, ґрунтується на Додатку № 1 до договору.

Наявні в матеріалах справи Додатки № 1 до договору, які не містять дати їх складання, та посилання на їх складання згідно відповідної додаткової угоди до договору, містять суперечливі данні щодо кількості періодів фінансового лізингу, розміру та складових суми лізингових платежів, що зумовлює висновок суду про неможливість встановити щомісячний розмір грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, а також зробити власний розрахунок суми сплачених відповідачем грошових зобов'язань саме за Договором фінансового лізингу №1228/03/2008 від 18.03.2008р., з огляду на що встановити підставність та обґрунтованість суми боргу з урахуванням часткової оплати відповідачем лізингових платежів є неможливим.

Отже, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем своїх вимог, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 1854761,26 гривень.

Вищевикладені висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу зумовлюють необхідність відмови також і у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 210586,03 гривень та 3% річних у розмірі 115601,13 гривень, оскільки вони є похідними від основної вимоги про стягнення заборгованості з лізингових платежів.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч.5 п. 23 Постанови пленуму Вищого господарського суду України» від 23.03.12р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи в сумі 5000,00 гривень, покладаються на позивача.

Інші судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України також покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 69, 77, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5 корп. 2, код 33104543) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163, код 32794511) витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у розмірі 5000,00 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 12.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 16.09.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник