Рішення № 33472623, 21.08.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/29032/2012

Провадження №2/761/465/2013

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Кравець Д.І.,

при секретарі: Костюковій М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що 08 жовтня 2003 року було зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем. При цьому, 04 листопада 2003 року ними було набуто у спільну власність нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_3 (надалі - квартира).

Разом з тим, вже близько десяти років вона з відповідачем не можуть вирішити їхні майнові правовідносини, що стосуються спірної квартири, оскільки відповідач не бажає реєструвати за місцем проживання у цій квартирі ні позивача, ні їхніх дітей, мотивуючи свої дії постійною нестачею часу та зайнятістю. Крім того, позивач зазначає, що кожне її прохання щодо надання для ознайомлення правовстановлюючих документів на квартиру відверто ігнорується відповідачем, а тому позивач має певні побоювання щодо незаконного відчуження квартири з боку відповідача без її відома.

Також, позивач наголосила, що ще до офіційного реєстрування шлюбу вони з відповідачем спільно проживали як сім'я, про що свідчить те, що у них з відповідачем народилось двоє дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому, 13 квітня 2012 року між нею та відповідачем було укладено Договір про утримання та виховання дітей, згідно п. 1 якого, після розірвання шлюбу їхні з відповідачем діти будуть проживати з позивачем.

На підставі зазначеного та враховуючи те, що їхні діти проживають з позивачем, остання просить суд позов задовольнити та відступити від принципу рівності часток подружжя і в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири, а за відповідачем визнати право власності на 1/3 частину квартири.

Під час розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги та, окрім вказаного, також просила в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля марки «Toyota», моделі «Land Cruiser Pradо», державний номерний знак НОМЕР_1 (надалі - автомобіль), який було набуто сторонами у спільну сумісну власність під час перебування їх у шлюбі.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, згідно якої просить перенести судове засідання на інший день у зв'язку з відрядженням за межі м. Києва.

При цьому, відповідно до змісту зустрічної позовної заяви, наявної в матеріалах справи, яка ухвалою від 20 серпня 2013 року була залишена судом без розгляду, відповідач заперечує проти задоволення позову позивача за наступних підстав.

Так, відповідач зазначає, що з 2003 року вони з позивачем почали проживати однією сім'єю у спірній квартирі. При цьому, квартиру купив він за власні кошти, що підтверджується: Інвестиційним договором від 23 січня 2001 року; довідкою державної госпрозрахункової організації «Житло Інвест»; витягом з наказу № 1-Ін від 08 січня 2002 року; чотирма квитанціями про оплату. Грошові кошти на купівлю квартири були зароблені відповідачем під час праці в іноземних компаніях як в Україні, так і за кордоном.

Також, відповідач наголошує, що до моменту укладення шлюбу вони з позивачем спільно не проживали однією сім'єю, квартиру разом не знімали, жили переважно кожен окремо зі своїми батьками та постійно знаходились в довготривалих робочих відрядженнях за кордоном. Таким чином, посилання позивача, що дана квартира є спільною сумісною власністю є безпідставними, оскільки відповідно до Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв на момент придбання квартири, не передбаченні наслідки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу.

Крім того, відповідач зазначає, що за час сімейного проживання в квартирі, ремонт в ній не проводився та особливих спільних вкладень не здійснювалось, оскільки квартира була придбана вже з готовим повноцінним ремонтом та не потребувала додаткових покращень. Всі комунальні платежі за весь період оплачував лише відповідач.

Враховуючи наявні в матеріалах справи дані про позицію відповідача щодо предмету спору та документи, які підтверджують обставини в обґрунтування такої позиції, думку представника позивача, систематичну неявку відповідача в судові засідання, а також те, що відповідачем не надано належного підтвердження обставин щодо неможливості бути присутнім у судовому засіданні 20 серпня 2013 року, у зв'язку з чим судом визнано неявку відповідача неповажною, зважаючи на відсутність інших підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 169 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), судом постановлено ухвалу про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 2003 року, про що свідчить Свідоцтво про одруження Серії НОМЕР_2 (а.с. 7).

На підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 30 жовтня 2003 року за № 1872-С/КІ видано Свідоцтвом про право власності від 04 листопада 2003 року, згідно якого відповідачу належить право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 8). Згідно вимог ст. 182 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) на підставі вказаного Свідоцтва право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 07 листопада 2003 року, що підтверджується листами БТІ від 23 та 30 квітня 2013 року (а.с. 95, 96).

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності на неї набуті подружжям за час шлюбу.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до Інвестиційного договору від 23 січня 2001 року зазначену квартиру він купив за власні кошти, а тому вона не може бути об'єктом права спільної сумісної власності, виходячи з наступного.

Так, відповідно Інвестиційного договору № 55-ф від 23 січня 2001 року (а.с. 61-62) відповідачем було здійснено інвестування грошових коштів у розмірі 251 241 грн. 56 коп. з метою отримання у власність квартири АДРЕСА_2, про що також свідчать відповідні копії платіжних доручень (а.с. 64, 65), а не оспорюваної квартири.

Таким чином, посилання позивача на те, що квартира АДРЕСА_1, була придбана ним за власні кошти, тобто до укладення з позивачем шлюбу, є безпідставними, необґрунтованими та не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом.

Крім того, судом не беруться до уваги посилання відповідача на ті обставини, що до укладення шлюбу вони з позивачем спільно не проживали однією сім'єю, оскільки, у судовому засіданні встановлено, що ще до офіційної реєстрації шлюбу позивач з відповідачем спільно проживали як сім'я, про що свідчить, зокрема, те, що у них з відповідачем народилось двоє дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження дітей (а.с. 9, 10).

Разом з тим, щодо позовних вимог позивача в частині визнання за позивачем права власності на 2/3 частки квартири, а за відповідачем - на 1/3 частки квартири слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проте, посилання позивача, як на підставу для відступу від засади рівності часток подружжя, на те, що проживання її та двох дітей на 1/2 частини квартири є неспівмірним з проживанням на такій же площі однієї особи - відповідача, судом не може бути взято до уваги, оскільки вказані обставини не є істотними в розумінні ст. 70 СК України.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували наявність обставин для відступу від рівності часток при поділі спірної квартири, чи для збільшення частки позивача у спільному майні подружжя до суду не надано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки обставини, які б стали підставою для відступу від рівності часток при поділі майна сторін та для збільшення частки позивача у спільному майні подружжя, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що в цій частині позов не підлягає задоволенню, а спірна квартира підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Так, за відсутності вказаної згоди одного з подружжя присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Враховуючи те, що жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд вважає за необхідне провести поділ спільного майна подружжя шляхом визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Крім того, щодо позовних вимог в частині поділу спільного майна подружжя, а саме автомобіля марки «Toyota», моделі «Land Cruiser Pradо», державний номерний знак НОМЕР_1, слід зазначити наступне.

Як вбачається з змісту позовних вимог, позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля посилаючись на те, що даний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі.

Проте, з листа Управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 12 червня 2013 року № 10/14936Вх автомобіль марки «Toyota», моделі «Land Cruiser Pradо», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3, на даний час не зареєстрований на праві власності за відповідачем по справі - ОСОБА_2

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині поділу спільного майна подружжя в частині автомобіля марки «Toyota», моделі «Land Cruiser Pradо», державний номерний знак НОМЕР_1, задоволенню не підлягають.

Відтак, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя підлягає частковому задоволенню.

В порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3 326 грн. 30 коп., виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 60, 61, 69-71 СК України, ст.ст. 365, 368, 372 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_3, жилою площею 38,7 м2, загальною площею 91,6 м2.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_3, жилою площею 38,7 м2, загальною площею 91,6 м2.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 580 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят) грн. 75 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я: