Рішення № 33471630, 09.09.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2310/2012

Провадження № 2/344/5055/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2013року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Ковалюк І.П..

секретаря Гречун Т.Б.

за участі позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, суд-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від від 26.08.2005 в розмірі 10 000 доларів США. Позов мотивований тим, що 26.08.2005року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, згідно з яким відповідача отримав у позивача кошти в сумі 10 000 доларів США із умовою їх остаточного повернення до 26 серпня 2007року, що підтверджено розпискою. До сьогоднішнього часу гроші не повернуті.

Судом 21.06.2012року в справі було прийнято заочне рішення, яким позов задоволено в повному обсязі. 12.08.2013року ухвалою суду заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду в судовому засідання .

В судовому засіданні позивач позов підтримав із мотивів, наведених в позовній заяві, суду пояснив, що ОСОБА_2 позичив в нього таку суму грошей, для викупу свого товару, який знаходився в м. Тернопіль, а через рік він виїхав за кордон. Позивач декілька разів телефонував до дочки відповідача, після неодноразових дзвінків до дочки відповідача,яких ОСОБА_2 сам перетелефонував йому з Італії, і сказав, що ніяких грошей повертати не збирається. Після цього він звернувся до суду, в зв'язку із чим і пропустив термін звернення до суду.

Відповідач в судовому засіданні позову не визнав, суду надав пояснення, що позивач під психологічним примусом в своєму офісі заставив написати його розписку. Всі слова, що написані ним в договорі та в розписці він писав під диктовку позивача. Ніяких грошей він не зичив. На запитання суду відповів, що ні в правоохоронні органи, ні будь-куди інше з даного приводу не звертався. Свідків даної ситуації немає.

Представник відповідача просить врахувати той факт, що позивачем неправильно нарахована сума заборгованості,а саме інфляційних розрахунків та пені, надавши суду власний розрахунок. Окрім того, просить застосувати термін позовної давності, який пропущений позивачем без поважних на те причин.

Заслухавши пояснення сторін, представників, дослідивши письмові докази, подані сторонами на обґрунтування своїх доводів, оцінивши та надавши належну оцінку зібраним по справі доказам, суд вважає, що позов підлягає задоволення з наступних підстав.

Так, судом встановлено, 26.08.2005року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого позивач передав, а відповідач отримав 10 000 доларів США зі строком повернення два роки, до 26серпня 2007року (а.с.70-72).

В підтвердження отримання коштів ОСОБА_2. останній написав власноручно розписку, із якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 за договором позики від 26 серпня 2005року у борг грошову суму в розмірі десять тисяч доларів США, в чому розписався.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок договору, в даному випадку - договору позики грошей.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Доводи відповідача, що договір та розписка ним написані під примусом суд не може брати до уваги, оскільки на підтвердження цьому немає жодних доказів, - в правоохоронні органи із даного приводу ОСОБА_2 не звертався.

В той же час факт часткового визнання боргу перед позивачем підтверджується також і тим, що відповідачем подано суду власний розрахунок інфляційних та пені, розрахунок збитків, визначений за сумою в 10 тисяч доларів США, а отже, даний договір позики мав місце.

Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення основної суми боргу за договором позики є підставним і підлягає до задоволення.

Однак, обрахований позивачем розмір пені у 18 314,64 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 146 150, 83 грн до стягнення із відповідача не підлягає, оскільки відповідно до ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення для справи. в даному випадку розмір пені значно перевищує суму основного боргу.

Також позивачем надано розрахунок індексу інфляції суми заборгованості за період із 26.08.2007року по 01.01.2012року у розмірі 57 765, 33грн. Проте, виходячи із розрахунку, поданого суду, розрахунок інфляційних за вказаний період становить 47 139, 23 грн..

Щодо застосування строку позовної давності судом, то такий не підлягає до застосування, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, відповідач виїхав за межі країни в 2009році, про це позивач дізнався тільки в 2011 році, коли знайшов номер телефону до родичів відповідача, а саме до дочки, і вона його повідомила про відсутність ОСОБА_2 на території України.

За змістом ст.ст. 256- 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких визначається моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Разом із тим, п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку із урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина), останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад за кордоном), тощо.

В даному випадку в судовому засіданні встановлено, що відповідач виїхав за кордон 30.06.2009році, чому є документальне підтвердження, а отже, строк позовної давності позивачем пропущений із поважних причин.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується із відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі наведеного, ст.ст. 526, 530, 546, 625, 1046, 1049-1052 ЦК України, керуючись ст.ст. 213-215, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по договору позики - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (жителя АДРЕСА_1, паспорт серія НОМЕР_3, ідентифікаційний номер- НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (жителя АДРЕСА_2, паспорт серія НОМЕР_4, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) заборгованість за договором позики в сумі 79 897 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 (жителя АДРЕСА_1, паспорт серія НОМЕР_3 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДК у м. Івано-Франківську, код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДК України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693, - 3441 грн. судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.П. Ковалюк