Ухвала суду № 33470480, 09.09.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 110/1248/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Стародуб Г.А. Головуючий суду апеляційної інстанції:Горбань В. В.

"09" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіГорбань В.В. СуддівАдаменко О.Г., Макарчук Л.В. При секретаріВостріковій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Торговий дім «Маруся» про стягнення заборгованості за договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_7 на рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

25 березня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Торговий дім «Маруся» про стягнення заборгованості за договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги мотивовані тим, що 08.11.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» /правонаступник - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», далі - Банк/ та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, за умовами якого 13.11.2007 року Банк надав ОСОБА_7 кредит у сумі 1 500 000 грн. зі сплатою процентів у розмірі 13,5 % річних терміном до 07.11.2014 року. 01.09.2008 року між Банком та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 17 % річних. У забезпечення виконання кредитного договору між Банком та ОСОБА_8 08.11.2007 року було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_8 несе солідарну відповідальність перед Банком за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, комісійної винагороди, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки. Крім того, у забезпечення виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору між Банком та ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» 12.11.2007 року укладено договір іпотеки. У зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань по кредитному договору утворилася заборгованість, про що Банк неодноразово повідомляв як боржника, так і поручителя - ОСОБА_8 та майнового поручителя ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся». Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором у розмірі 457924,03 грн., з яких 403437 грн. за тілом кредиту, 33 514,2 грн. за відсотками, 10971,81 грн. - пеня за порушення строків повернення кредиту та 10 001,02 грн. - пеня за порушення строків сплати відсотків. Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» судові витрати у розмірі 3441 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся», та складається з комплексу будівель, розташованого за адресою: АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Залізнична, буд. 1, який складається з: тарного складу літ. «Е» - площею 829,3 кв.м, тарного складу літ. «Ж» - площею 292,6 кв.м, тарного складу літ. «Т» - площею 385,4 кв.м, будівлі цеху з виробництва згущеного молока літ. «П» - площею 275,3 кв.м, будівлі цеху з виробництва згущеного молока літ. «Р» площею 985,4 кв.м, каналізаційної насосної станції літ. «Г» - площею 73,1 кв.м, блоку допоміжних приміщень літ. «З» - площею 702,2 кв.м, блоку допоміжних приміщень літ. «И» - площею 29,9 кв.м, блоку допоміжних приміщень літ. «К» - площею 21,7 кв.м, загальною площею 3 594,9 кв.м, визначений договором іпотеки від 20.11.2007 року № 1357, посвідчений приватним нотаріусом Красноперекопського міського нотаріального округу ОСОБА_9, шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який проводить свою оціночну діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в рамках виконавчого провадження.

Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі виконавчого директора Кримської республіканської дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості у розмірі 437 924,03 грн. Відносно стягнення 437 924,03 грн. з ОСОБА_8 в солідарному порядку відмовлено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/02-4/344-07 від 08.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_7 і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в сумі 437 924,03 грн., з яких: 383 437 грн. за тілом кредиту, 33 514,20 грн. - за відсотками, 10 971,81 грн. - пеня за порушення строків повернення кредиту і 10 001, 02 грн. - пеня за порушення строків сплати відсотків, звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві приватної власності ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» - комплекс будівель, розташований за адресою: АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Залізнична, буд. 1, який складається з: тарного складу літ. «Е» - площею 829,3 кв.м, тарного складу літ. «Ж» - площею 292,6 кв.м, тарного складу літ. «Т» - площею 385,4 кв.м, будівлі цеху з виробництва згущеного молока літ. «П» - площею 275,3 кв.м, будівлі цеху з виробництва згущеного молока літ. «Р» площею 985,4 кв.м, каналізаційної насосної станції літ. «Г» - площею 73,1 кв.м, блоку допоміжних приміщень літ. «З» - площею 702,2 кв.м, блоку допоміжних приміщень літ. «И» - площею 29,9 кв.м, блоку допоміжних приміщень літ. «К» - площею 21,7 кв.м, загальною площею 3 594,9 кв.м, визначений договором іпотеки від 20.11.2007 року № 1357, посвідчений приватним нотаріусом Красноперекопського міського нотаріального округу ОСОБА_9, шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який проводить свою оціночну діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в рамках виконавчого провадження. Стягнуто з ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Торговий дім «Маруся» пропорційно понесені позивачем судові витрати в розмірі 3441 грн. на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» з кожного по 1720,50 грн.

На зазначене рішення суду ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» принесено апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 437924,03 грн., стягнути пропорційно з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати, які пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1720,50 грн., а саме 573,50 грн. з кожного. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні стягнення заборгованості в солідарному порядку з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постановлено з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення суду ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити як необґрунтовану, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_7, вислухавши пояснення представника відповідачів, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язки перед кредитором, встановлені кредитним договором, боржник ОСОБА_7 не виконував належним чином і в установлений термін, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає погашенню боржником та шляхом звернення стягнення на майно, що передано ТОВ виробниче підприємство «Торговий дім «Маруся» в іпотеку банку.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам та фактам, встановленим по справі, і закону, який регулює спірні правовідносини.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_7 08 листопада 2007 року був укладений кредитний договір № 014/02-4/344-07, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 1 500 000 гривень зі сплатою позичальником відсотків за користування кредитом у розмірі 13,75 % річних до 07 лютого 2014 року. (а.с. 11-16)

У забезпечення зобов'язань ОСОБА_7 08 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_8 було укладено договір поруки № 014/02-4/344-07/1. (а.с. 22)

12 листопада 2007 року на забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» укладено договір іпотеки за реєстровим № 1357, за умовами якого ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» передало в іпотеку банку нерухоме майно - комплекс будівель, розташований за адресою: м. Красноперекопськ, вул. Залізнична, будинок № 1. (а.с. 26-30)

Взяті на себе зобов'язання позичальник ОСОБА_7 належним чином не виконував, в результаті чого станом на 08.04.2013 року за кредитним договором № 014/02-4/344-07 утворилась заборгованість.

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до пунктів 6.5, 7.5 кредитного договору банк має право достроково стягувати, а позичальник повернути достроково заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Таке стягнення здійснюється за умови попереднього (за 10 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; та/або несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

Приписи статей 526, 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Нормами ст.ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимог, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Оскільки боржник ОСОБА_7 належним чином не виконував умов кредитного договору, суд першої інстанції, враховуючи умови договорів кредиту, іпотеки, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України ОСОБА_7 не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що без підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації додаткової угоди до договору іпотеки про підвищення відсоткової ставки в розмірі 17% стягнення підвищеної відсоткової ставки за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно є безпідставним, колегія суддів вважає неприйнятним з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку» будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Пунктом 1.1 договору іпотеки передбачено, що договір іпотеки забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору.

Відповідно до пункту 8.5 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що у разі внесення змін до кредитного договору щодо зміни розміру процентів по кредиту (в тому числі при їх збільшенні), до договору іпотеки зміни не вносяться, і розмір процентів у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджується відповідними угодами про внесення змін до кредитного договору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки іпотечним договором прямо передбачене можливе збільшення процентів за основним зобов'язанням, тому проведення будь-яких дій з боку іпотекодержателя щодо підписання додаткової угоди до договору іпотеки про умови підвищення відсоткової ставки за кредитом суперечить Закону України «Про іпотеку» та умовам іпотечного договору. Крім того, збільшення майнових вимог кредитора за основним зобов'язанням, ніяким чином не порушує майнові права майнового поручителя, оскільки майнові обов'язки останнього обмежені вартістю предмета іпотеки.

Що стосується доводів скарги про те, що судом першої інстанції не було перевірено ані розміру нарахованої пені, ані періоду, за який вона була нарахована та дотримання строку позовної давності на її стягнення, то колегія суддів вважає їх безпідставним, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, зокрема, розрахунком позивача, який був предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в якому чітко зазначено період, за який нарахована пеня та її розмір.

Так, за положеннями пункту 1 частини 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 259 ЦК України визначає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 12.4 кредитного договору до правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. (ст. 257, 259 ЦК України)

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що сторони при укладенні договору досягли домовленості щодо зміни термінів строку позовної давності про стягнення неустойки (пені) з одного року до трьох років, що повністю відповідає вимогам ЦК України.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не було перевірено наявність підстав щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, строк сплати якої ще не настав, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки воно грунтується на неправильному тлумаченні закону та спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Отже, за змістом вищеназваної норми закону, звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це є спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.

Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено, що погашення кредиту здійснюється відповідно до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до кредитного договору), що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Так, графіком погашення заборгованості встановлено погашення кредитної заборгованості частинами, як встановлено пунктами 3.3, 6.1 договору до 30 числа кожного місяця рівними частками.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власних кошт.

Згідно з пунктом 4.1.5 договору іпотеки іпотекодавець зобов'язаний на період фактичної дії договору іпотеки застрахувати за свій рахунок предмет іпотеки на повну його вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування на користь банку. Вибір страхової компанії та види ризиків погоджуються з банком.

У випадку порушення іпотекодавцем вказаного обов'язку, банк має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та звернути стягнення на предмет іпотеки або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок із стягненням з іпотекодавця витрат на страхування.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що право вимоги всієї суми залишку заборгованості по кредиту виникає у кредитора за наявності прострочення виконання зобов'язання позичальником або за наявності порушень вимог договору іпотеки майновим поручителем.

Правилами пунктів 6.5, 7.5 кредитного договору передбачено, що банк має право достроково стягнути, а позичальник повернути достроково заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитними коштами та штрафні санкції, у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.

Як убачається з матеріалів справи, позичальник ОСОБА_7, поручитель ОСОБА_8 та майновий поручитель - ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» рекомендованим листом 18.01.2013 року були повідомлені про наявність заборгованості за кредитним договором, дострокове повернення частини кредиту та здійснення дій щодо укладення договору страхування предмету іпотеки. (а.с. 19-21) Зазначений лист був отриманий позичальником ОСОБА_7 21.01.2013 року, а майновим поручителем - ТОВ ВП «Торговий дім «Маруся» 23.01.2013 року. (а.с. 21 зворот)

Проте зазначена вимога кредитора в обумовлений законом строк не була виконана ані позичальником, ані майновим поручителем, що спонукало позивача звернутися до суду.

З огляду на наведене та встановивши, що кредитним договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням) та прострочення позичальником повернення чергової частині кредиту, процентів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникнення у кредитодавця права вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів та пені.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, не звернув уваги на вимоги ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшов помилкового висновку про задоволення вимог позивача про дострокове повернення усіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки за правилами зазначеної норми закону кредитодавець має право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк сплати якого не настав, за наявності хоча б однієї з підстав, зазначених у даній нормі закону.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення кредитодавця до позичальника з вимогою про усунення порушень за кредитним договором, сума заборгованості позичальника перед банком перевищувала десять відсотків, на момент розгляду справи сплинув шістдесятиденний строк для усунення порушень умов кредитного договору, але позичальник ОСОБА_7 вимоги кредитодавця щодо погашення внесків простроченої заборгованості за кредитним договором або повернення споживчого кредиту в повному обсязі не виконав.

Довід скарги щодо подвійного стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3,4 ЦПК). Суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку (або статті 589 ЦК щодо заставодавця) (п. 9, 42 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «По практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року).

Таким чином, задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з майнового поручителя - іпотекодавця, який є відмінним від позичальника, не є перешкодою для задоволення позову про стягнення заборгованості з боржника та не є подвійним стягненням заборгованості.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із необгрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що зобов'язання поручителя ОСОБА_8 нести відповідальність за невиконання позичальником ОСОБА_7 своїх зобов`язань, що передбачено договором поруки від 08.07.2007 року, припинились з моменту збільшення обсягу її відповідальності, тобто з 01.09.2008 року, а тому підстави, для стягнення з неї солідарно з боржником суми заборгованості, відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

За приписами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, без згоди поручителя є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Як убачається з матеріалів справи, 01 вересня 2008 року між ВАТ Райффайзен Банк Авль» та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 014/02-4/344-01 від 08 листопада 2007 року та за відсутності згоди поручителя ОСОБА_8 підвищено відсоткову ставку за користування кредитом, згідно умов якої відсоткову ставку було підвищено з 13,75 % до 17 % річних.

Згідно з п. 4.2 договору поруки від 08.11.2007 року, укладеним ОСОБА_8 з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», сторони встановлюють, що строк та умови цього договору можуть бути переглянуті з письмової згоди його сторін.

Як установлено судом першої інстанції, письмової згоди на укладення додаткової угоди до кредитного договору, якою було збільшено обсяг відповідальності, ОСОБА_8 як поручитель не надавала.

З огляду на наведене та встановивши, що підвищення відсоткової ставки за кредитним договором було здійснено без згоди поручителя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порука припиняється в силу закону з дня підвищення банком відсоткової ставки без згоди поручителя та правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що, підписавши договір поруки, ОСОБА_8 погодилась з усіма його умовами, в тому числі із тими, що передбачають зміну відсоткової ставки за основним зобов'язанням, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно суперечить змісту договору поруки, умовами якого не передбачено можливості зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди.

Крім того, у пункті 22 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вказано, якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 як дружина позичальника ОСОБА_7 на підставі статей 65, 73 СК повинна солідарно відповідати за зобов'язаннями свого чоловіка, які виникли з умов кредитного договору, то колегія суддів вважає їх безпідставним, оскільки такі вимоги позивачем в установленому законом порядку не заявлялися.

Так зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги до ОСОБА_8 як до поручителя заявлені на підставі ст. 543 ЦК України. (а.с. 2-7)

Відповідно до правил ст. 31 ЦПК України позивачем не змінювався предмет та підстави позову.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду.

Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційні скарги підлягають відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції згідно статті 308 Цивільного процесуального кодексу України.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтями 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: Горбань В.В. Адаменко О..Г. Макарчук Л.В.