Рішення № 33468488, 11.09.2013, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/1024/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року

Житомирський районний суд Житомирської області

у складі: головуючого судді - Баренко С. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Лабенської Л.І., сторін, їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, з посиланням на ст.156 ЖК України, ст. 405 ЦК України, звернувся до суду з позовом проти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Просить усунути перешкоди у користуванні ним квартирою АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що право на користування квартирою він не втрачав, весь час користувався нею разом із відповідачами, як член сім'ї останніх, не проживає у спірному житлі з лютого 2013 року з вини відповідачів, які замінили замок та не пускають його до дому.

Позов було підтримано ОСОБА_1 та його представником у повному обсязі. Вони пояснили, що у 1991 році позивачу та відповідачам, як членам його сім'ї, підприємством,за місцем роботи була виділена спірна квартира. У подальшому з причин отримання травми, інвалідності він вимушений був звільнитися з роботи. Внаслідок скрутного матеріального становища сім'ї, а також тому, що він працював не офіційно, продавав мед, та з метою отримання житлової субсидії, позивач погодився на умовляння дружини знятися з реєстрації з місця свого фактичного проживання та прописався у родини дружини. У подальшому декілька разів знову реєструвався у спірній квартирі. Незважаючи на розірвання шлюбу позивач проживав зі своєю дружиною та дочкою однією сім'єю, вели спільний бюджет,він брав кредити у банку, зробили весілля дочці. З 20.02.2013 у житло позивача не пускають, замінили замки, в квартирі став проживати чоловік доньки. Позивачу стало відомо, що відповідачі незаконно приватизували спірну квартиру. Позивач є інвалідом 2-ої групи, іншого житла не має. На даний час проживає у сестри. Просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користування спірною квартирою та вселити його. На обґрунтування своїх вимог послалися на правову позицію колегії суддів ВССУ з аналогічного спору, викладену в ухвалі від 21.03.2012.

Відповідачі позов не визнали. Стверджували, що шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано ще у 1998 році. На даний час у спірній квартирі позивач не зареєстрований та не проживає, а лише іноді приходив до житла. Власниками квартири є відповідачі. Не заперечували, що спірну квартиру за місцем своєї роботи отримав позивач. Останньому було відомо про приватизацію спірної квартири, проте участі у приватизації цього житла брати не бажав, комунальні послуги не сплачував. Не заперечували, що саме внаслідок великої заборгованості по комунальних послугах позивач виписувався із спірної квартири, після чого відповідачі отримували відповідні субсидії. ОСОБА_2 не заперечувала також і ту обставину, що позивач реєструвався у її матері і брата, оскільки останні жаліли позивача. Позивач порушував порядок спільного проживання, наслідком таких порушень було неодноразове звернення відповідачів до міліції, факти неправомірної поведінки позивача підтверджені відповідними судовими рішеннями. Просили у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи відповідачі запропонували позивачу спір вирішити мірним шляхом, разом продати спірну квартиру, а грошові кошти отримані від її продажу поділити порівну між сторонами. Позивач відмовився від таких пропозицій, посилаючись на сутність даного спору, відсутності у нього будь - якого житла, а також на те, що відповідачі бажають ввести його в оману.

За свідченнями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 безпосередніх сусідів сторін, позивач постійно до початку лютого 2013 року проживав у спірній квартирі. Свідки наполегливо стверджували, що між сторонами існували відносини, притаманні сім'ї. Сторони завжди проживали разом. Певний час позивач працював на танковому заводі, вони бачили, як вранці він йшов на роботу, а ввечері повертався. Вони разом робили дочці весілля. Позивач працював і неофіційно, займався бджільництвом, продавав мед. Свідки чули сварки, які влаштовувала його дружина і завжди із-за грошей. На початку лютого 2013 ОСОБА_2 викинула речі позивача через вікно, та не пускала позивача в квартиру.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, пояснили, що зі слів відповідача ОСОБА_2 їм відомо, що остання з позивачем давно розійшлася і вони разом не проживають. Свідок ОСОБА_9 не заперечував, що позивач був на їх весіллі. Пояснив, що він проживав в окремій кімнаті. На даний час в цій кімнаті проживає свідок зі своєю дружиною ОСОБА_10, а іншу кімнату займає теща. Не заперечував, що замок було замінено.

Беручи до уваги пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, встановлені обставини випливають з житлових правовідносин сторін.

ОСОБА_1 у 1991 році від державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» отримав спірну квартиру №33 на свою сім'ю, яка складалася із відповідачів (а.с. 9). 10.03.1998 шлюб між подружжям ОСОБА_1 розірвано (а.с. 8). Є інвалідом 2-ої групи.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 23.01.2001 дану квартиру приватизовано відповідачами - колишньою дружиною позивача ОСОБА_2 та його дочкою ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності (а.с. 19). На даний час відповідачі є власниками цієї квартири. Ці обставини сторони не оспорюють. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть у справі, не підлягають доказуванню(ч.1 чт.61 ЦПК України).

Зі справи вбачається, що позивач декілька разів реєструвався у спірній квартирі та знімався з реєстраційного обліку, останній раз 01.12.2000 року (а.с. 26). З лютого 2001 року по жовтень 2012року позивач був зареєстрованим у с. Іванопіль, Чуднівського району, спочатку за місцем проживання брата ОСОБА_2, а потім у її матері (а.с. 25). Разом з тим, протягом часу з 24.01.2005 по 31.08.2009 позивач знову працював на Житомирському бронетанковому заводі», що розташований в смт Новогуйвинське. Доводи позивача, що він в цей час проживав з відповідачами у спірній квартирі останніми не спростовані.

Актами обстеження на факт проживання ОСОБА_1 №№ 42,49 від 12.04.2013 та 25.05.2013, складених комісією Новогуйвинської селищної ради також підтверджується, що позивач з 1991 року до лютого 2013 року постійно проживав у квартирі №33 (а.с. 38, 39).

З огляду на зміст ст. 2 Закону України про «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» факт реєстрації місця проживання, або його відсутність не можуть бути підставою для обмеження реалізації прав особи, в тому числі на вільний вибір місця проживання.

Окрім цього відповідно до ч.6 п.5. "Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплат житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива", затвердженого постановою КМУ в редакції від 22.09.1997 за №1050, субсидія не надається, якщо під час вибіркового обстеження матеріально-побутових умов сім'ї державним соціальним інспектором з'ясовано, що будь-хто із складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги,маєдодаткові джерела для існування, зокрема, отримує дохід від утримання худоби, птиці, інших тварин, працює без оформлення трудових відносин у встановленому

порядку тощо. А тому, на думку суду, є слушним твердження позивача, що за погодженням із відповідачами, з метою отримання субсидії на оплату житлово - комунальних послуг, позивач лише був знятий з реєстраційного обліку у спірній квартирі, а фактично проживав в ній.

Частиною 4 ст. 156 ЖК України встановлено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (дружина наймача, їх діти і батьки, інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарствотво). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу

Таким чином зазначена норма передбачає збереження права на користування житлом для членів сім'ї, навіть у разі якщо вони і припинили сімейні відносини із власником житла.

За приписами ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року (Справа" Кривіцька і Кривіцький проти України"), у контексті Конвенції, втрата житла будь-якою особою є самою крайньою формою втручання у права на житло.

Судом встановлено, що позивач проживав у спірному житлі до лютого місяця поточного року. З того часу власники квартири не змінилися, ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не визнано таким, що втратив право на користування житлом, а отже відповідачі протиправно перешкоджають йому користуватися квартирою.

Керуючись: ст.ст.9, 116, 156, 157, ЖК України, ст. 16, 405 ЦК України, ст.ст.3, 31, 45, 57-59, 60, 61, 88, 130, 169, 212-215, 218, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом вселення ОСОБА_1 до вказаної квартири.

Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід державного бюджету по 57 грн. 35 коп. судового збору.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Житомирської області протягом 10 днів після проголошення рішення через Житомирський районний суд.

Суддя: С.Г. Баренко