Постанова № 33464048, 05.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2013 року Справа № 908/1044/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Капацин Н.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2013 у справі № 908/1044/13 господарського суду Запорізької областіза позовомдержавного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Інмедсервіс-Плюс"третя особа:Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області простягнення 263 318,17 грн.,за участю представників:позивача:Проскурін Д.О.,відповідача:не з'явились,третьої особи:Васильківська В.Є.,В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року державне підприємство "Науково-дослідний та проектний інститут "Укрдіпрогазоочистка" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інмедсервіс-Плюс" 160 252, 26 грн. боргу з орендної плати, 76 137, 31 грн. витрат на відшкодування земельного податку, 4 686, 39 грн. 3% річних, 212,30 грн. індексу інфляції, 11 354,11 грн. пені та 10 675,80 грн. 7 % штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.05.2013, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2013, в позові з огляду на встановлену судами обставину відсутності договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що під час розгляду вимог про стягнення орендної плати та решти зазначених вище нарахувань, заявлених балансоутримувачем державного нерухомого майна, який не є стороною договору оренди, господарські суди не врахували, що згідно зі ст. 636 Цивільного кодексу України позивач є третьою особою, на користь якої укладено договір оренди в частині сплати 30% від загального розміру орендної плати, що свідчить про наявність у нього права вимагати від відповідача сплати суми заборгованості з орендної плати, разом з пенею, штрафом, відсотками річних, індексом інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також сумою земельного податку, сплаченого позивачем за користування земельною ділянкою, на якій розташовано орендований відповідачем об'єкт нерухомості.

Переглянувши оскаржені судові рішення, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами, 24.07.2007 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди державного нерухомого майна № 2278/д, що знаходиться на балансі позивача з додатками та договорами про зміни, на умовах якого орендодавець за актом прийому-передачі передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - окремо розташовану двоповерхову будівлю (літера Б-2) загальною площею 800,5 кв.м., розміщену за адресою м. Запоріжжя, вул. Трегубенка, 18, а саме:

- вбудоване в підвальний поверх будівлі нежиле приміщення № 1 - площею 52,6 кв.м.;

- вбудовані в перший поверх будівлі нежитлові приміщення гаражів № 1, 2, 3, 4 площею 209,9 кв.м.; приміщення № 5 (кімнати з № 1 по № 11 включно) площею 132 кв.м. та сходову клітину № 12 - площею 16,3 кв.м;

- вбудовані в другий поверх будівлі нежилі приміщення (кімнати з № 14 по № 27 включно) площею 373,6 кв.м. та сходову клітину № 13 площею 16,1 кв.м.

Умовами п. 3.4. договору сторонами погоджено, що орендна плата спрямовується:

- 70 відсотків від розміру орендної плати за кожний місяць - до Державного бюджету. Оплата здійснюється через органи державного казначейства;

- 30 відсотків розміру орендної плати за кожний місяць Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати за вищевказаними відсотками здійснюється Орендарем самостійно.

Згідно з первісною редакцією п. 3.5. договору, сплата орендних платежів до державного бюджету проводиться щомісячно до 07 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті, а на рахунок балансоутримувача - відповідно до угоди між ним та орендарем. Пунктом 3.5. договору (в редакції договору про зміни від 07.12.2012 № 4) встановлено, що сплата орендних платежів до державного бюджету проводиться щомісяця до 10 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

З матеріалів справи видно, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань зі сплати 30 відсотків розміру орендної плати за кожний місяць, позивач звернувся до відповідача з претензією № 2 від 11.02.2013 про погашення заборгованості з орендної плати, сплату пені, 7% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, а також з претензією № 1 від 16.01.2013 про відшкодування податку на землю. Проте, вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та без задоволення.

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача відповідних грошових коштів.

Відмовляючи у вимогах про стягнення з відповідача боргу з орендної плати, суди обох інстанцій виходили з того, що позивач не є стороною договору оренди, укладеного між відповідачем та регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області, а посилання позивача на п. 3.4. договору, яким визначено розподіл орендної плати у відсотковому відношенні до державного бюджету та на рахунок балансоутримувача, судами не прийнято до уваги, оскільки серед матеріалів справи відсутня передбачена пунктом 3.5. договору угода між позивачем та відповідачем.

За таких обставин, а також з огляду на те, що чинним договором оренди не передбачено порядку сплати орендних платежів на рахунок позивача, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку про відсутність у останнього будь-яких правових підстав вимагати від відповідача сплати грошових коштів, обґрунтованих неналежним виконанням договору оренди та необхідністю відшкодування сплаченого позивачем земельного податку.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів, оскільки вони зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Право сторін погоджувати між собою умови договору, згідно з якими боржник має виконати свій обов'язок на користь третьої особи, встановленої або невстановленої у договорі, прямо передбачено ч. 1 ст. 636 Цивільного кодексу України. При цьому, згідно з ч. 2 наведеної статті, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Зі змісту договору оренди вбачається, що його сторонами встановлено обов'язок відповідача сплачувати 30 відсотків від загального розміру щомісячної орендної плати на користь позивача, але не встановлено строку виконання відповідного обов'язку.

Суди обох інстанцій наведених норм матеріального права не врахували, та, обмежуючись висновком про відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем, помилково ототожнили передбачене п. 3.5 договору положення щодо необхідності договірного врегулювання між позивачем та відповідачем порядку та строків перерахування орендної плати з необхідністю укладення окремого договору для виникнення у відповідача такого обов'язку, передчасно відмовили в позові про стягнення суми основного боргу.

Разом з цим, не визначення строку виконання обов'язку відповідача перед позивачем не може бути підставою для відмови в позові, оскільки порядок визначення строку передбачений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, за якою якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що суди обох попередніх інстанцій не надали правової оцінки наявним серед матеріалів справи доказам пред'явлення позивачем відповідної вимоги відповідачу, чим унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про необхідність скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведені в даній постанові вказівки, надати належну та вичерпну оцінку умовам договору оренди, встановити та належним чином оцінити дійсні обставини справи та правовий статус її сторін, дослідити яким чином учасниками даних орендних правовідносин врегульовано питання сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, власником якої є держава, зокрема, з'ясувати чи був такий податок включений до розміру орендної плати, якщо так - то на чий рахунок його було спрямовано, та хто з учасників спору насправді був платником земельного податку в розумінні чинного на час укладення та зміни умов договору законодавства (Податкового кодексу України та Закону України "Про плату за землю") і чи має позивач право вимагати його відшкодування з відповідача, застосувати до спірних відносин ті норми матеріального права, які їх регулюють, та зробити вичерпний та обґрунтований висновок з приводу кожної частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2013 та рішення господарського суду Запорізької області від 22.05.2013 у справі № 908/1044/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді :Вовк І.В. Капацин Н.В.