Постанова № 33461435, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6831/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України, про визнання незаконною постанову від 12 квітня 2013 року у ВП №19683914,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просив суд визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження №19683914 від 12.04.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2013 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження №19683914 від 12.04.2013 року.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 березня 2007 року позивачем було подано до Солом'янського районного суду м. Києва адміністративний позов, у якому він просив визнати протиправними дії посадових осіб Департаменту фінансів Міністерства оборони України по складанню невірного розрахунку його грошового утримання (заробітної плати) за час перебування на ЧАЕС; зобов'язати Департамент фінансів Міністерства оборони України вчинити дії по складанню вірного розрахунку його грошового утримання (заробітної плати) за час його перебування на ЧАЕС з урахуванням нормативних документів, з яких було знято гриф «Таємно» та «Для службового використання».

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2007 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 25.07.2007 року скасовано та прийнято нову, якою в частині позовних вимог до Міністерства оборони України позов задоволено, а саме:

- визнано неправомірними дії Міністерства оборони України в особі Головного фінансово-економічного Управління по складанню неправильного розрахунку грошового утримання за час роботи ОСОБА_2 в зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

- зобов'язано Міністерство оборони України в особі Головного фінансово-економічного Управління зробити розрахунок грошового утримання ОСОБА_2 за час роботи в зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до:

1. Постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про умови оплати праці та матеріальне забезпечення працівників підприємств та організацій зони ЧАЕС»від 07 травня 1986 року № 524-156;

2. Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про умови оплати труда та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, зайнятих на роботах пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та усунення забруднення оточуючого середовища» від 05 червня 1986 року № 665-195;

3. Постанови Ради Міністрів УРСР УРРПС № 207-7 від 10 червня 1986 року «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, установ, організацій зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та запобігання забрудненням навколишнього середовища».

З метою виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду позивач звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з заявою про видачу виконавчого листа. Солом'янським районним судом міста Києва на підставі поданої позивачем заяви видано виконавчий лист № 2-а-176/07 від 21 квітня 2009 року.

З метою усунення недоліків виконавчого листа позивач звернувся із заявою до Солом'янського районного суду міста Києва про виправлення описки у виконавчому листі № 2-а-176/07 від 21.04.2009 року, а саме чітко зазначити боржника. Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 16.04.2010 р. заяву позивача щодо виправлення описки у виконавчому листі задоволено та викладено найменування боржника у наступній редакції: Міністерство оборони України в особі Департаменту фінансів Міністерства оборони України (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6).

Також, з матеріалів справи вбачається, що постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09.06.2010 року відкрито виконавче провадження №19683914 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа.

В подальшому відповідачем на підставі ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 21.04.2009 року.

Зазначена постанова була оскаржена до суду, за наслідками чого постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року скасована в судовому порядку.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. від 12.04.2013 року закінчено виконавче провадження ВП № 19683914 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду відповідно до виданої позивачу довідки від 20.03.2013 року № 248/9/1/216 Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач під час закінчення виконавчого провадження діяв не у спосіб та не в порядку, що встановлений виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Відповідно до частини першої та другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець:

- здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

- надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

- розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;

- заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

- роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи, під час виконання рішення суду до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшов лист від Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 20.03.2013 року, відповідно до якого останній, на виконання виконавчого листа 2а-176/07, виданого 21.04.2009 року Солом'янським районним судом м. Києва, надав довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 від 20 березня 2013 року №248/3/9/1/216.

На підстав вказаної довідки відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №19683914 від 12.04.2013 року.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини першої статті 6 зазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що державний виконавець не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень та визначати достовірність документів наданих боржником, на підтвердження виконання рішення суду, оскільки судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що закінчуючи виконавче провадження у зв'язку із його фактичного виконання на підставі довідки Департаменту фінансів міністерства оборони України від 20.03.2013 року відповідач діяв на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, відповідно, оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є правомірною.

За таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до п. 1 та п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні постанови не повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2013 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державної виконавчої служби України (04053, м. Київ, вул. Артема, 73, ідентифікаційний код юридичної особи 37471975) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 (сімнадцять) гривень 21 копійка.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 09.09.2013 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: В.О. Аліменко

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.