Постанова № 33461226, 05.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2013 року 08:30 № 826/11001/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 26.06.2013 р. № 0000691705, № 0004482208, № 0004472208,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 26.06.2013 р. № 0000691705, № 0004482208, № 0004472208.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві на підставі незаконних висновків акту перевірки від 01.06.2013 р. № 2593/22.8-17/36426518 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 р. № 0000691705, яким позивачу нараховано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2092,62 грн., податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 р № 0004482208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 322 041,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 р. № 0004472208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 230 252,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що винесені податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, протиправними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню. Підприємством надано всі первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій. Відносно нарахування штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб, представник позивача зазначив, що позивач, у випадку відшкодування витрат на працівників, які перебувають у відрядженнях, не є податковим агентом щодо фізичних осіб-підприємців, а тому податковий розрахунок за формою № 1-ДФ подавати не зобов'язаний.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Заяв про розгляд справи без його участі та/або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Перевіркою встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач включав до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрати на придбання палива (бензин, дизпаливо). Згідно документів наданих до перевірки, не можливо встановити зв'язок та подальше використання у власній господарській діяльності підприємства зазначеного пального на загальну суму 919 843,00 грн. Отже, підприємством не підтверджено, яке відношення до отриманого прибутку підприємства мають витрати, понесені у зв'язку з витратами вказаного палива, та щодо його використання в господарській діяльності за 2011-2012 р. Так, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, непідтверджених відповідними первинними документами. При цьому позивач не включив виплати приватним підприємцям у форму № 1-ДФ, а відтак ним порушено вимоги чинного законодавства, а тому штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб нараховано податковим органом правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фідленс-Україна»:

1. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 200 064,00 грн., у тому числі по періодах: за 2-3 квартал 2011 р. в сумі 869,00 грн., за 2-4 кв. 2011 р. в сумі 79 314,00 грн., за півріччя 2012 р. в сумі 120 750,00 грн., за 9 міс. 2012 р. в сумі 120 750,00 грн., за 2012 р. в сумі 120 750,00 грн.

2. п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на суму 259 100,00 грн., в тому числі по періодам: травень 2011 р. - 5671,00 грн.; червень 2011 р. - 1667,00 грн.; липень 2011 р. - 6667,00 грн.; серпень 2011 р. - 20095,00 грн.; вересень 2011 р. - 19 527,00 грн.; жовтень 2011 р. - 35 473,00 грн.; листопад 2011 р. - 23 031,00 грн.; грудень 2011 р. - 20 170,00 грн.; січень 2012 р. - 36 799,00 грн.; травень 2012 р. - 90 000,00 грн.

3. п. 168.4 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено несвоєчасну сплату до бюджету належних сум податку на доходи фізичних осіб (з виплат у вересні 2012 р.).

4. п. 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» від 24.12.2010 р. № 1020 щодо подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за ІІІ квартал 2011р. - ІV квартал 2012 р.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва складено акт від 01.06.2013 р. № 2593/22.8-17/36426518 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 26.06.2013 р. № 0000691705, яким позивачу визначено штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів у вигляді заробітної плати на загальну суму 2 092,062 грн., в тому числі за основним платежем 0, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2092,62 грн.;

- від 26.06.2013 р. № 0004482208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 322 041,00 грн., в тому числі за основним платежем 259 100,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 62 941,00 грн.;

- від 26.06.2013 р. № 0004472208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 230 252,00 грн., в тому числі за основним платежем 200 064,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30 188,00 грн.

За наслідками розгляду заперечення до акту перевірки від 01.06.2013 р. № 2593/22.8-17/36426518, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС прийнято рішення від 21.06.2013 р. № 1878/10/22.8-10, яким висновок до акту перевірки від 01.06.2013 р. № 2593/22.8-17/36426518 залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «ТНК-Транс» (надалі-Постачальник) та ТОВ «Фідленс-Україна» (надалі-Покупець) укладено договір поставки № 610 К від 15.03.2011 р., відповідно до умов якого Постачальник протягом строку дії цього договору зобов'язується здійснювати постачання палива та/або надавати послуги Покупцю на умовах EXW за місцезнаходженням АЗС, а Покупець зобов'язується такі паливо та/або послуги приймати та оплачувати їх на умовах цього договору. Умови поставки палива та/або надання послуг визначаються сторонами у договорі та відповідних додатках до нього.

Передача/отримання палива та/або надання /отримання послуг здійснюється виключно з використанням «смарт-карток». З метою визначення (уточнення) розмірів виконаних зобов'язань за договором сторони зобов'язані оформлювати податкові накладні або акти приймання-передачі палива та/або послуг за звітній період. Фактична кількість, асортимент та ціна поставленого покупцю палива та/або отриманих послуг визначається виходячи із даних, що містяться в електронних базах даних про використання відповідної старт-картки, а саме в програмному апаратному комплексі Petrol та фіксується в інформаційних чеках наданих відповідною АЗС.

Разом з тим, між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (надалі-Лізингодавець) та ТОВ «Фідленс-Україна» (Лізингоодержувач) укладено договори фінансового лізингу:

- договір № 120319-33/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 р., відповідно до умов якого Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу згідно специфікації до договору, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 р.;

- договір № 120319-35/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 р., підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 р.

- договір № 120319-34/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 р.; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 р.;

- договір № 120319-32/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 р.; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 р.;

- договір № 120319-37/ФЛ-Ю-С від 19.03.2012 р.; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 27.03.2012 р.;

- договір № 120319-36/ФЛ-Ю-А від 19.03.2012 р.; підстава передачі предмету лізингу - акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 06.04.2012 р.

Крім того, позивачем (надалі-Наймач) було укладено договори найму (оренди) транспортних засобів:

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.08.2012 р. укладений з громадянином України ОСОБА_1 (надалі - Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм (оренду) автомобіль марки МАЗ, модель 54329, року випуску 1993, кольору білого, тип транспортного засобу сідловий тягач-Е, шасі (кузов, рама) НОМЕР_12 НОМЕР_13, реєстраційний номер НОМЕР_4, зареєстрований Монастирищенським ВРЕР ДАІ УМВС України в Черкаській області 17.02.2009 р. Автомобіль передається в найм (оренду) з метою його використання Наймачем при здійсненні господарської діяльності (а саме для службових поїздок персоналу Наймача та перевезення вантажів). Підстава передачі транспортного засобу - акт приймання-передачі № б/н від 03.09.2012 р.;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.08.2012 р. укладений з громадянином України ОСОБА_2 (надалі -Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування (в найм/оренду) автомобіль марки Chevrolet, модель Lacetti NF353, року випуску 2005, кольору зеленого, тип транспортного засобу легковий універсал -В, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_14, реєстраційний номер НОМЕР_5, зареєстрований Уманським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України 26.10.2005 р. Автомобіль передається в найм (оренду) з метою його використання Наймачем при здійсненні господарської діяльності (а саме для службових поїздок персоналу Наймача та перевезення вантажів). Підстава передачі транспортного засобу - акт приймання-передачі № б/н від 03.09.2012 р.;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 07.12.2012 р. укладений з ОСОБА_3 (надалі -Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки Volkswagen, модель -LT35, рік випуску 2003, колір-білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_15, реєстраційний номер НОМЕР_6, зареєстрований Монастирищенським ВРЕВ ДАІ УМВС України в Черкаській області 23.04.2008 р.;

- договір найму (оренди) транспортного засобу від 27.12.2012 р. укладений з ОСОБА_4 (надалі - Наймодавець), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки MAN, модель 8.163, рік випуску 2000, колір - білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_16, реєстраційний номер НОМЕР_7, зареєстрований Уманським ВРЕВ УДАІ УМВС України в Черкаській області 22.10.2011 р.;

- додатковий договір № 1 до договору найму (оренди) транспортного засобу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 29.10.2012 р. за реєстровим № 7022 від 12.12.2012 р. укладеного між Громадянином України ОСОБА_6 (надалі - Наймодавець), та ТОВ «Фідленс -Україна» (надалі - Наймач), відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування автомобіль марки IVECO, модель - 35.10, рік випуску 1999, колір-червоний, шасі (кузов, рама, каляска) НОМЕР_17, реєстраційний номер НОМЕР_8, зареєстрований Вінницьким МРЕВ ДАІ ГУ МВС України 26.09.2005 р.;

- договір оренди № 01/08 від 01.08.2011 р. укладений з ОСОБА_7 (надалі - Орендодавець), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування технічно справні автомобілі, а саме: Renault, модель Logan, 2011 року випуску, тип транспортного засобу легковий сєдан -В, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_18, колір -сірий, державний реєстраційний номер НОМЕР_9; Renault, модель Logan, 2011 року випуску, тип транспортного засобу легковий сєдан -В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_19, колір -сірий, державний реєстраційний номер НОМЕР_10, факт передачі підтверджується актом № б/н приймання-передачі від 01.08.2011 р.;

- договір № 01/05 оренди від 01.05.2011 р. укладений з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Орендодавець), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування технічно справний автомобіль Chevrolet, модель Lacetti NF 353, 2005 року випуску, тип транспортного засобу легковий універсал-В, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_20, колір - зелений, державний реєстраційний номер НОМЕР_5, на підтвердження факту передачі зазначеного транспортного засобу позивачем надано акт № б/н приймання-передачі від 01.05.2011 р.;

- договір оренди транспортного засобу № 21-04 від 21.04.2011 р. укладений з ТОВ «Агровет Атлантик» (надалі - Орендодавець) відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове строкове платне користування технічно-справний транспортний засіб Chevrolet Aveo, модель TС58U, 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_21, колір-сірий, реєстраційний номер НОМЕР_11, зареєстрований Монастирищенським ВРЕВ ДАІ УВМС України у Черкаській області 16.02.2008 р. На підтвердження факту приймання-передачі транспортного засобу позивач надав акт № б/н приймання-передачі від 09.08.2011 р.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Фідленс-Україна» (надалі-Роботодавець) та Громадянином України (фізичною особою) ОСОБА_8 (надалі - працівник) укладено договір № 23/05 компенсації працівникові за використання транспортного засобу від 23.05.2011 р., відповідно до умов якого працівник зобов'язується протягом строку дії даного договору використовувати в робочий час, для виконання посадових обов'язків за трудовим договором власний легковий автомобіль, що має наступні характеристики: тип кузову легковий седан -В, марка Peugeot, модель 206XR 1,4 Е, рік випуску 2007, № шасі (кузов, рама): НОМЕР_22, колір-сірий, державний номер НОМЕР_23. Забезпечення автомобіля пальним, в період дії договору, бере на себе роботодавець. Для своєчасного і якісного забезпечення автомобіля пальним, роботодавець передає працівнику за актом приймання-передачі «Смарт-картку». Розмір грошової компенсації за експлуатацію автомобіля працівником в службових цілях, розраховується шляхом множення фактичного перебігу автомобіля (км.) в службових цілях за місць (розраховується на підставі відповідних заповнених подорожніх листів) на тариф, що складає 0,35 грн., з урахуванням ПДФО, за 1 км. такого пробігу.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та валових витрат, зроблені з огляду на той факт, що позивачем не підтверджено, яке відношення до отриманого прибутку підприємства мають витрати, понесені у зв'язку з витратами вказаного палива, та щодо його використання в господарській діяльності за 2011-2012 р.

Так, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з витратами вказаного палива, позивачем надано: подорожній лист службового легкового автомобіля від 01.06.2012 р., копії квитанцій на оплату палива з ТОВ «ТНК-Транс», ПІІ «Лукойл-Україна», виписку з обслуговування по картам за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р., наказ № 28 К від 02.04.2012 р. про переведення працівників; звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № б/н від 07.09.2012 р. ОСОБА_9, Наказ № 48 від 04.09.2012 р. про службове відрядження ОСОБА_9, посвідчення про відрядження видано ОСОБА_9, довідка-розрахунок витрат на службове відрядження ОСОБА_9, довідку від 10.07.2013 р. про штатну чисельність працівників ТОВ «Фідленс-Україна».

Натомість відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. N 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів 31 березня 1998 р. N 218/2658) (надалі - Інструкція № 59), визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до Інструкції № 59.

У випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Судом встановлено, що фактичний вид діяльності ТОВ «Фідленс-Україна» оптова торгівля сільськогосподарськими товарами (обладнання, премікси, вітамінно-мінеральні добавки, комбікорм).

При цьому, перевезення продукції та сировини, товарів здійснюється як залученим транспортом так і власними легковими автомобілями.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що позивачем не надано доказів приймання-передачі «смарт карток» працівникам, які направлялись у відрядження, що передбачено умовами вищезазначених договорів; не надано належним чином оформлених подорожніх листів (форма-3 для службового автомобіля), в режимі за кожен рейс (виїзд); документів, які б свідчили, що власні автомобілі позивача знаходяться на балансі підприємства; наказів на відрядження працівників та інших документів, які б свідчили, що орендовані транспортні засоби були закріплені за відповідними особами та/або використовувалися ними для здійснення господарської діяльності підприємства.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вважає за необхідне зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій, з огляду на нижченаведене.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. є суперечливими та не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів, які б могли дати змогу суду встановити, яке відношення до отриманого прибутку підприємства мають витрати, понесенні у зв'язку із витратами на придбання палива та відповідно доказів щодо його використання в господарській діяльності за 2011-2012 рр.

Так, підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, відносяться, зокрема вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які можуть бути використані чи направлені суб'єктом підприємницької діяльності на отримання доходу. У випадку, якщо товари чи послуги не використані на потреби власної господарської діяльності - отримання доходу, витрати, здійсненні на придбання товарів (послуг) не повинні відображатися у складі витрат платника податку на прибуток підприємств.

З аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено, що здійснені ним витрати були направлені чи використанні для отримання доходу у власній господарській діяльності, то віднесення сум здійснених позивачем витрат до валових витрат є неправомірним.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та поставка товарів (виконання робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на суму 259 100,00 грн. та в порушення п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток на суму 200 064,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2013 р. № 0004482208, № 0004472208, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог в частині визнання їх протиправними та скасування.

Щодо нарахування штрафу з податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755, із змінами і доповненнями, до загального місячного (оподатковуваного) доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 та р. III Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 5, 15 Інструкції № 59 підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 140.1.7 п.140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що у позивача виникає зобов'язання з відшкодування витрат відрядженого ним працівника, пов'язаних з наймом житла.

Однак, суд звертає увагу, що відповідно до пп. «б» п. 176.2 ст. 176 та пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до положень даного Кодексу є податковими агентами, повинні подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до ст. 121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з відрядженнями. Отже, між підприємством і працівником виникає окреме зобов'язання, в якому підприємство є боржником, а працівник - кредитором. До зазначених витрат КЗпП відносить: добові, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму житлового приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Отже, в даному випадку оплата працівником готельних, транспортних послуг у відрядженні здійснюється в межах одного зобов'язання, а їх відшкодування підприємством - у межах іншого зобов'язання. Тобто підприємство, яке відшкодовує своєму працівникові витрати на відрядження, не вступає безпосередньо у відносини з постачальником таких послуг, а отже не може оплачувати послуги такого постачальника, що, в свою чергу, означає, що таке підприємство не може виступати й податковим агентом стосовно виплати такому постачальнику доходів.

Разом з тим, суд звертає увагу, що витрати понесені з відрядженням працівника можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат. За наявності оригіналів підтвердних документів, підприємство відшкодовує, в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених відповідним розпорядчим документом керівника підприємства, витрати відрядженим працівникам за кожну добу такого проживання.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що фізична особа - підприємець, платник єдиного податку, надає послуги громадянину, який сплачує кошти за отримані послуги. В даному випадку підприємство компенсує витрати працівника на відрядження, тобто не є податковим агентом щодо фізичної особи - підприємця щодо підтверджених витрат, однак лише в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення. Тобто, у разі перевищення сум витрат на найм житла, встановлених відповідним розпорядчим документом підприємства, підприємство стає податковим агентом і в нього виникає зобов'язання щодо подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб-підприємців, і сум утриманого з них податку.

Як вже зазначалось вище, позивачем, як приклад, надано звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № б/н від 07.09.2012 р. ОСОБА_9, Наказ № 48 від 04.09.2012 р. про службове відрядження ОСОБА_9, посвідчення про відрядження видано ОСОБА_9, довідка-розрахунок витрат на службове відрядження ОСОБА_9

Так, з Наказу № 48 від 04.09.2012 р. про службове відрядження позивачем було визначено добові ОСОБА_9 в розмірі 188, 20 грн. Однак з довідки-розрахунку та товарного чеку вбачається, що працівником було витрачено на найм житла 250,00 гривень, що перевищує граничну суму добових витрат, а відповідно і граничний розмір, встановлений Наказом керівника підприємства № 48 від 04.09.2012 р.

При цьому, суд погоджується з висновками податкового органу про невиконання позивачем вимог п.3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» від 24.12.2010 р. № 1020, зроблені з огляду на той факт, що позивачем не включено до розрахунку ф. № 1-ДФ за ІІІ квартал 2011-ІVквартал 2012 р. виплати приватним підприємцям, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, оскільки доказів на підтвердження витрат відряджених працівників щодо найму житла у зазначених фізичних осіб-підприємців суду не надано.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позивач в даному випадку є податковим агентом та відповідно до вимог чинного законодавства повинен включати розрахунок відносно зазначених фізичних осіб-підприємців до податкового розрахунку за формою № 1-ДФ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування податковим органом штрафних санкцій ТОВ «Фідленс-Україна» є правомірним, а позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення від 26.06.2013 р. № 0000691705 щодо збільшення грошового зобов'язання ТОВ «Фідленс-Україна» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Фідленс-Україна» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук