Рішення № 33459959, 04.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 26 Головуючий у 1 інстанції Мамалуй М.В.

Доповідач Маширо О.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Маширо О.П.

суддів Баркова В.М., Алексєєва А.В.

при секретарі Риндіній Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу по апеляції державного підприємства «Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Добропіллявугілля», третя особа: відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Добропілля Донецької області - про відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в :

До апеляційного суду звернувся представник підприємства з апеляційною скаргою на рішення суду, яким були задоволені вимоги позивача та на його користь було стягнуто у загальній сумі 17 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції встановив, що позивач працював на підземній роботі на шахті «Добропільська» державного підприємства «Добропіллявугілля» з 1984 року по 26 вересня 2012 року, звільнившись за станом здоров»я.

09 липня 1990 року позивач отримав черепно-мозкову травму під час виконання трудових обов»язків, через що висновком ЛТЕК від 10 серпня 1994 року йому уперше було встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності.

23 грудня 1994 року ОСОБА_1 був повторно травмований на виробництві, внаслідок чого втратив 5-й палець лівої руки. Висновком ЛТЕК від 14 березня 1995 року позивачеві було встановлено 10% стійкої втрати професійної працездатності у зв»язку з цією травмою.

Крім того, через важкі та шкідливі умови праці позивач захворів на хронічну вертеброгенну пояснично-крестцову радікулопатію, що є професійним захворюванням.

Висновком МСЕК від 11 грудня 2012 року позивачеві у зв»язку з цим захворюванням було уперше встановлено 35% стійкої втрати професійної працездатності, а з урахуванням травм від 1990 та 1994 років - 65% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності - безстроково.

Суд першої інстанції встановив, що позивач через травмування на виробництві та набуте професійне захворювання змушений періодично лікуватись, зазнав, окрім фізичних, також і моральних страждань, втрачені його нормальні життєві зв»язки, що вимагає від нього додаткових зусиль, тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Враховуючи, що травмування позивача відбулось у 1990 році (висновок ЛТЕК - у 1994 році) та у 1994 році (висновок ЛТЕК - у 1995 році), суд стягнув з підприємства моральну шкоду за кожне ушкодження здоров»я по 2 500 грн., посилаючись на п.11 Правил по відшкодування шкоди.

Крім того, суд стягнув на користь позивача ще 12 000 грн. моральної шкоди через ушкодження здоров»я внаслідок професійного захворювання, набутого позивачем у грудні 2012 року.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та відмовити позивачеві у задоволенні його вимог, оскільки той не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не надав медичного висновку або інших доказів щодо цього, не обґрунтував розмір морального відшкодування.

Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач був добре обізнаний з умовами праці, знав, що вони є важкими та шкідливими, однак погодився на такі умови праці і продовжував працювати на шахті.

Сторони у судове засідання не з»явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення сторонам судових повісток, відправлених рекомендованими листами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Оскільки сторони не надали доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки до апеляційного суду, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за їхньої відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду змінити в частині розміру моральної шкоди, відшкодованої з приводу травмування у 1990 та 1994 роках, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, з таких підстав.

Як було встановлено судом, першу травму позивач отримав у 1990 році, а висновок Лікарсько-трудової експертної комісії був зроблений 10 серпня 1994 року, за яким позивачеві було уперше встановлено 25% втрати працездатності через травмування на виробництві (а.с.48).

Другу травму на виробництві позивач отримав 23 грудня 1994 року, оглянутий у ЛТЕК він був 14 березня 1995 року, висновком цієї комісії йому було встановлено уперше 10% втрати працездатності у зв»язку з травмуванням 23 грудня 1994 року - безстроково (а.с.49).

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що перші дві травми на виробництві були отримані позивачем до набрання чинності Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», висновки медичних комісій про встановлення ОСОБА_1 певного ступеня втрати працездатності відбулись під час дії Правил по відшкодуванню шкоди, які були введені в дію з 01 липня 1993 року ( 10 серпня 1994 року та 14 березня 1995 року), тому при розгляді питання про відшкодування позивачеві моральної шкоди за цими травмами слід виходити з положень п.11 Правил по відшкодуванню шкоди.

Між тим, визнаючи розмір морального відшкодування за цими травмами, суд першої інстанції не врахував, що на час виникнення правовідносин стосовно права позивача на відшкодування моральної шкоди, п.11 Правил діяв в іншій редакції, за якою розмір моральної шкоди не міг перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати, а саме: 120 грн.

За таких обставин рішення суду в частині стягнення з відповідача моральної шкоди по травмах, які мали місце у 1990 та 1994 роках, а висновки ЛТЕК по них відбулись 10 серпня 1994 року та 14 березня 2005 року, слід змінити та стягнути на користь ОСОБА_1 по кожному з вказаних випадків по 120 грн. у відшкодування моральної шкоди, а усього: 240 грн.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Добропіллявугілля» задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року змінити в частині розміру відшкодованої моральної шкоди по травмуванню ОСОБА_1 на виробництві, яке мало місце 09 липня 1990 року та 23 грудня 1994 року.

Другий абзац резолютивної частини рішення Добропільського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року викласти в такій редакції: «Стягнути з державного підприємства «Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_1 240 грн. у відшкодування моральної шкоди».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: