Ухвала суду № 33456614, 19.07.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1-ій інстанції Кацаренко І.О.

Категорія 27 Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.

У х в а л а

Іменем України

19 липня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

Головуючого - Баркової Л.Л.

Суддів - Ткаченко Т.Б., Попової С.А.

При секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору поруки, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в особі його представника Шуліка А.В., на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 26 квітня 2013 року ,

В с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просило стягнути в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 53703 грн.90 коп. та понесені судові витрати.

Посилалось на те, що 22 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір MR14AX12833537 (далі - Договір), на підставі якого Банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 69159 грн. строком повернення до 22 жовтня 2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Відповідачка ОСОБА_4 свої зобов'язання по договору не виконала, не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки, У зв'язку з чим, відповідачка станом на 22 червня 2012 року має заборгованість, яка складається з заборгованості за кредитом 42395 грн.69 коп., заборгованості по процентам - 5871 грн.86 коп., заборгованості по комісії - 1311 грн.38 коп., пені - 1329 грн.55 коп., та штрафів 250 грн. (фіксована частина) та 2545 грн.42 коп. (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов'язання за Договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

У порушення п.6 Договору поруки, ОСОБА_3, не виконала зобов'язання по поверненню кредиту, зазначені в письмовій вимозі кредитора, протягом п'яти днів кредит не повернула.

В ході розгляду справи Банк надав до суду заяву про уточнення позову про стягнення заборгованості, в якій посилаючись на те, що між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір про надання фінансового лізингу, який вони визначили як кредитний договір, оскільки відповідно до положень ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність», лізинг розглядається як кредитні операції. Позивач просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 53703 грн.90 коп. за публічним договором про надання фінансового лізингу від 22.10.2010 року.

В грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулась з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просила визнати недійсним договір поруки MR14AX12833537/1, укладений між Банком та нею, посилаючись на те, що відповідно до зазначеного договору предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 69158 грн.99 коп., а боржник зобов'язався повернути кредит, наданого у вигляді не відновлювальної лінії в сумі 88174 грн.09 коп. у строк до 21.10.2015 року, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,45%, щомісячно, у період сплати, надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) згідно графіку кредиту, сплатити винагороди за надання фінансового інструменту, пені, у випадку несвоєчасного погашення кредиту, виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

З укладеного договору поруки вбачається, що договір поруки з нею укладала особа, яка не мала права без спеціального на те доручення та укладати договір поруки з нею.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 уточнила свої вимоги, на обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона поручалась перед Банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, укладеним між Банком та боржником. Ні ОСОБА_4, ні позивач її не ознайомили з дійсним зобов'язанням, яке забезпечувалось укладеним між нею та Банком договором поруки. Про дійсний предмет основного зобов'язання, а саме, що між ОСОБА_4 та Банком було укладено Договір про надання фінансового лізингу транспортного засобу, їй стало відомо лише в суді. Правовідносини, які виникли між ОСОБА_4 та Банком регулюються іншими статтями, ніж тими, якими Банк обґрунтовував свої вимоги. Зазначає, що укладаючи договір поруки вона помилялась в природі правовідносин, що виникли за основним договором.

Зазначала також на те, що якби їй було відомо, що ОСОБА_4 за основним договором оренди (лізингу) отримала автомобіль, а також про розмір її відповідальності за умови настання події дефолту, яка викладена в ст.8 Договору лізингу, в результаті чого збільшується обсяг її відповідальності, та яка не зазначена в договорі поруки, а саме настання події дефолту у випадках: перевищення заборгованості більш ніж на 10% від вартості предмету лізингу; порушення умов щодо цільового використання предмету лізингу; викрадення або втрати предмету лізингу; знищення, пошкодження і не відновлення предмету лізингу, вона б договір поруки не уклала.

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 26 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору поруки задоволено, визнано недійсним договір поруки MR14AX12833537/1 від 22 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір 107 грн. 30 коп.

Не погодився з рішенням суду позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі його представника Шуліка А.В., і, посилаючись в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ КБ «ПриватБанк», а у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Зокрема зазначає, що суд дійшов безпідставного висновку щодо не надання доказів видачі відповідачу ОСОБА_4 Банком кредитних коштів, а відтак відсутнє обґрунтування позовних вимог Банку, оскільки лізінг це вид фінансових послуг, форма кредитування.

Між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_4 кредит у розмірі 69159 грн. на термін до 22 жовтня 2015 року, а відповідачка зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісію, та у разі порушення зобов'язання сплатити неустойку.

Суд помилково визнав договір поруки недійсним, та не звернув уваги на те, що відповідно до Кредитного договору, даний договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому договору.

У порушення норм матеріального права суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме ч.4 ст.559 ЦК України, та не застосував положення ч.1 ст.259 ЦК України.

Суд не прийняв до уваги, що відповідно до умов договору поруки, сторони домовились, що договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором, тобто строк дії договору обумовлений подією, а як наслідок, порука не є припиненою.

Судом порушені норми та принципи процесуального права: рівності перед законом, судом, принципи змагальності і диспозитивності.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідачки ОСОБА_4, яка належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи. З заявою про відкладення розгляду справи до суду не звернулась.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - Шишелової Н.В., яка підтримала апеляційну скаргу, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити, заперечення ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_7, представника відповідачки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - ОСОБА_8, які просили апеляційну скаргу відхилити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» як лізингодавець, керуючись Законом України «Про фінансовий лізинг», в ст.633,634 ЦК України, публічним договором про надання фінансового лізингу від 22 жовтня 2010 року запропонував необмеженому колу осіб можливість отримання послуг фінансового лізингу, для чого опублікував зазначений договір (а.с.13,23).

Зі ст.6 зазначеного публічного договору фінансового лізингу «Права та обов'язки сторін» встановлено, що лізингодавець, яким виступає ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов'язується: надати лізингоодержувачу протягом 14 днів з моменту підписання сторонами цього договору, але не раніше виконання зобов'язань за п.5.1, предмет лізингу - автомобіль; забезпечувати лізингоодержувача консультаційними послугами з питань виконання цього договору; направляти на погашення заборгованості кошти, що надійшли на транзитний рахунок, відповідно до ст.4,6 цього договору; в разі дострокового розірвання цього договору прийняти предмет лізингу ( а.с.13 - 23).

Судом також встановлено, що відповідно до ст. 13 публічного договору фінансового лізингу «Інші умови», цей договір є змішаним договором, в якому містяться положення договору фінансового та договору купівлі-продажу (в частині переходу право власності на предмет лізингу).

ОСОБА_4, відповідно до ст.634 ЦК України дала свою згоду на приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених цим договором, шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу (далі - Заява) (а.с. 24).

Між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем ОСОБА_3 перед кредитором ПАТ КБ «ПриватБанк» за виконання боржником ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 22 жовтня 2010 року MR14AX12833537, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 69158 грн.99 коп., а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді не відновлювальної лінії в сумі 88174 грн.09 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» суд виходив з того, що позивачем не доведено, що 22 жовтня 2010 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений саме кредитний договір. Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано суду належних доказів тому, що ОСОБА_4 отримала від Банку 22 жовтня 2010 року за договором MR14AX12833537 кредит у сумі 69159 грн., як зазначено у позові і, як пояснювала представник Банку в судовому засіданні. А ордер - розпорядження, наданий Банком на підтвердження своїх вимог, не доводить таких стверджень, оскільки зазначеним документом підтверджується списання суми 59655 грн.20 коп. з дебетового рахунку Банку на кредит АвтоПланети Маріуполь -1, а не отримання ОСОБА_4 від Банку суми готівкою, та ордер - розпорядження не містить в собі інформації про це і не містить особистого підпису ОСОБА_4 про отримання від Банку суми кредиту.

Дійшовши висновку, що між Банком та ОСОБА_4 не відбулося кредитних зобов'язань, суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3, оскільки договір поруки укладений з нею і Банком щодо виконання боржником ОСОБА_4 саме кредитних зобов'язань перед Банком.

З такими висновками колегія суддів не може не погодитись.

Звертаючись до суду з даним позовом, а також звертаючись під час розгляду справи з заявою про уточнення вимог, відносно якої суд не приймав процесуального рішення про повернення та давав оцінку наведеним в ній обставинам, Банк, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_4 був укладений публічний договір про надання фінансового лізингу, наполягав, що між сторонами був укладений фактично кредитний договір.

Відповідно до положень ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних процентів.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 2 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97 «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч.1,2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найом (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Таким чином, встановивши, що відповідно до публічного договору про надання фінансового лізингу від 22 жовтня 2010 року, до якого приєдналась ОСОБА_4, останній було надано у платне володіння і користування автомобіль, на умовах визначених договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на виникненні між сторонами правовідносини розповсюджуються положення про найм (оренду) та купівлі-продажу.

Доказів того, що між ОСОБА_4 та Банком укладався кредитний договір, або його різновидність, матеріали справи не містять, та доводи позивача в цій частині спростовуються умовами публічного договору про надання фінансового лізингу від 22 жовтня 2010 року та заяви ОСОБА_4 про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу від 22 жовтня 2010 року.

Наданий позивачем до матеріалів справи ордер - розпорядження (а.с.170), не свідчить про те, що відповідачу ОСОБА_4 видавався кредит , оскільки зазначене розпорядження видавалось бухгалтерії №1 21 жовтня 2010 року, тобто до укладення між Банком та ОСОБА_4 публічного договору про надання фінансового лізингу. Крім того грошові кошти в розмірі 59655 грн.20 коп. зараховувались на рахунок АвтоПланета Маріуполь 1.

Зазначений ордер - розпорядження даних про те, що ОСОБА_4 отримала кредит в зазначені сумі, не містись.

Крім того, як вбачається з п. 14.1.7 Заяви, ОСОБА_4 протягом трьох робочих днів з моменту прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу повинна була внести авансовий платіж у розмірі 14913 грн.80 коп. на транзитний рахунок, що також свідчить про те, що між сторонами виникли правовідносини, на які розповсюджуються положення про найм (оренду) та купівлю-продаж.

Відповідно до ч.2 ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (оскільки до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України), а , отже, з цього договору правових наслідків наступити не може, що відповідає вимогам ч.1 ст.216 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1, ч.3, ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки договір поруки між Банком та ОСОБА_3 було спрямовано на виконання кредитного договору, який між ОСОБА_4 та банком фактично не укладався, в договорі поруки не зазначено дійсне зобов'язання ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «ПриватБанком», що випливає з публічного договору фінансового лізингу, тобто предмет договору поруки не відповідає тим зобов'язанням, які мала ОСОБА_4 перед Банком, та які могли бути забезпечені порукою, а тому не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, він є недійсним.

Доводи апеляційної скарги, що судом у порушення норм матеріального права застосовані положення ч.4 ст.559 ЦК України та не застосовані положення ч. 1 ст.259 ЦК України є неспроможними.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в особі його представника Шуліка А.В., відхилити.

Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 26 квітня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді