Ухвала суду № 33456533, 22.05.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Федотова В.М.

Суддя-доповідач Попова С.А.

Категорія 52

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.,

суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Донецьк про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Донецьк на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 березня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Донецьк, уточнивши в подальшому редакцію позовних вимог, посилаючись на наступне. З 21.07.2011р. позивач працював на посаді начальника поїзду (пасажирського) резерву провідників дільниці 1 групи на державному підприємстві «Донецька залізниця» - вагонне депо Донецьк на умовах контракту № 6816. 06.11.2012р. ревізорами «ФПК - Контроль» Московського відділення ВАТ «Федеральна пасажирська компанія» проведена перевірка поїзду № 143 Санкт-Петербург - Донецьк, в якому начальником був позивач, в результаті якої було виявлено перевезення трьох безквиткових пасажирів у вагоні № 8/21484. За наказом начальника вагонного депо Донецьк № 15/ОС від 29.01.2013 року він був звільнений за п. 8 ст. 36 КЗпП України, з підстав, передбачених контрактом. Вважає, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки йому було поставлено в провину провіз безквиткових пасажирів, але ж акт щодо цього складений у відношенні провідника, а він не припустився такого порушення, що передбачене п. 18 «а» контракту, або інших вимог посадової інструкції. Тому у адміністрації депо були відсутні підстави для його звільнення. В результаті незаконного звільнення позивачеві, що довготривалий час пропрацював у відповідача сумлінно і без зауважень, йому спричинено моральну шкоду, яка полягає в душевних переживаннях, змушеній зміні звичного образу життя, що пов"язано з необхідністю відшукувати джерела для існування. Просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду, оцінену в сумі 5000грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 березня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "Донецька залізниця" вагонне депо Донецьк про звільнення ОСОБА_2 за №15/ОС від 29 січня 2013року і поновлено його на посаді начальника поїзду (пасажирського) резерву провідників ділянки 1 групи на умовах контракту в ДП "Донецька залізниця" вагонному депо Донецьк. Стягнуто з ДП "Донецька залізниця" вагонне депо Донецьк на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5439,70грн., моральну шкоду у розмірі 2000грн., витрати по сплаті судового збору 229,41грн. Стягнуто з ДП "Донецька залізниця" в дохід бюджету судовий збір у розмірі 114,70грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі.

В апеляційній скарзі відповідач державне підприємство «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Донецьк, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ДП «Донецька залізниця» - Пархоменка Є.О., який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивача - ОСОБА_4, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи позивача, від якого надійшла заява про вирішення справи у його відсутність, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, позивач з травня 1992 року працював в ДП «Донецька залізниця» провідником пасажирських вагонів. З 21.07.2011р. ОСОБА_2 переведений на посаду начальника поїзда (пасажирського) резерву провідників дільниці 1 групи, працюючи за контрактом № 6816 від 21.07.2011 року.

Наказом начальника Вагонного депо Донецьк № 15/ОС від 29.01.2013 року ОСОБА_2 звільнений з роботи за п. 8 ст. 36 КЗпП України на підставі п.18 «а» контракту - у зв'язку із порушенням п. 4.7 «Інструкції начальнику пасажирського поїзда», що виразилося в нездійсненні належного контролю за роботою поїзної бригади на шляху прямування, що призвело до випадку провозу пасажирів провідником ОСОБА_5 без перевізних документів.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд виходив з того, що звільнення позивача за порушення п.18 «а» контракту є безпідставним, оскільки перевезення безквиткових пасажирів сам позивач не допускав, факту провозу безквиткових пасажирів у штабному вагоні, де працював позивач у рейсі 06.11.2012р. ревізорами не встановлено, а таке порушення допущено іншими працівниками, зокрема, провідником ОСОБА_5 пасажирського вагону № 8/21484; інших підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і його звільнення відповідачем не наведено. Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислено на підставі розрахунку вагонного депо, що не оспорювалось, виходячи з середньоденного розміру 155,42грн. При частковому задоволенні вимог про відшкодування незаконно звільненому працівникові моральної шкоди, суд вважав, що неправомірними діями відповідача, пов'язаними з незаконним звільненням, позивачу завдана моральна шкода у вигляді переживань і страждань від порушення конституційного права на працю, порушення нормального укладу життя, оцінивши розмір до стягнення 2000грн.

З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне.

У відповідності з положеннями ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з липня 2011 року працював на посаді начальника поїзда (пасажирського) резерву провідників дільниці 1 групи вагонного депо Маріуполь ДП «Донецька залізниця» на підставі контракту № 6816 від 21 липня 2011 року.

Згідно посадової інструкції начальника поїзді (п. 4.7), він зобов'язаний, крім іншого, контролювати на шляху прямування виконання провідниками вагонів своїх службових обов'язків згідно з Інструкцією.

Як вбачається із змісту пункту 18 «а» контракту, що встановлює додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством, контракт припиняється у випадку встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі.

Згідно акту № А 031217 від 06.11.2012 року, у поїзду № 143 сполученням Санкт-Петербург - Донецьк в вагоні № 8/21489 (провідник ОСОБА_5) при ревізії виявлено факт перевезення від ст. Москва до ст. Тула трьох безквиткових пасажирів, з яких стягнута квиткова частина по проїзним документам.

Таким чином, з урахуванням представлених сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ревізорами провозу безквиткових пасажирів у штабному вагоні виявлено не було, акт про порушення відносно начальника поїзда ОСОБА_2 не складався, а про наявність безквиткових пасажирів йому не було відомо аж до перевірки, бо провідник ОСОБА_5, в вагоні якого були виявлені безквиткові пасажири, начальника поїзда про цей факт не повідомляв. Тому, наказ про звільнення позивача з посади, на підставі п.18 «а» контракту, є незаконним. Звільнення начальника поїзду у зв'язку із порушенням п. 4.7 посадової інструкції, контрактом, зокрема у п. 18"а", що поставлено позивачеві в провину, не передбачено.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо доведення факту провозу позивачем безквиткових пасажирів внаслідок його винуватих дій - є безпідставними.

Скасовуючи, як незаконний, наказ про звільнення суд першої інстанції у відповідності з положеннями ст. 235 КЗпП України прийняв правильне рішення про виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі вирахованого середньоденного заробітку, обчисленого згідно із вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

З урахуванням положень ст. 237-1 КзпП України, роз'яснень у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи процедури звільнення позивача, характеру дій відповідача, що не зважив на відсутність безпосередньої вини позивача у настанні порушення, наведеного позивачем суб"єктивного обґрунтування порушення його немайнових благ, суд вважав за необхідне стягнути на користь позивача у відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000грн., що колегія суддів вважає адекватною компенсацією.

Отже, колегія суддів віднаходить, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального права про часткове задоволення позову ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду представником відповідача не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ДП "Донецька залізниця" підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Донецька залізниця» в особі вагонного депо Донецьк відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Л.І. Песоцька

Т.Б.Ткаченко

С.А.Попова