Рішення № 33455030, 02.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Копилова Л.В.

Категорія 37 Доповідач Баркова Л.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

Мальцевої Є.Є., Гаврилової Г.Л.

при секретарі Костомановій А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування на обов'язкову частку та визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину, третя особа - Четверта Маріупольська державна нотаріальна контора

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування на обов'язкову частку та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_5, з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі та проживав на день смерті в належному їй будинку, що розташований в АДРЕСА_2. На день смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, що складається з будинку, розташованого за зазначеною адресою та квартири, розташованої в АДРЕСА_1. На спадкове майно померла залишила заповіт на ім»я відповідачки. У встановлений законом строк він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом на обов'язкову частку, однак до закінчення шестимісячного терміну, під впливом обману з боку відповідачки він відкликав свою заяву і остання отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Оскільки на час смерті дружини, він більше семи років проживав постійно у спадковому будинку, піклувався про неї, доглядав та матеріально забезпечував, вважає що прийняв спадщину. Тому просив суд встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини та визнати за ним право власності в порядку спадкування на обов'язкову частку, визнавши частково недійсними свідоцтва про право на спадщину.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2012 року, позов ОСОБА_3 в частині визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину залишено без розгляду на підставі поданої ним заяви.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 05 червня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування на обов'язкову частку задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем - ОСОБА_5 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_2. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідачки ОСОБА_4, яка належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_6, яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_3, який заперечував проти її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності із ч.1 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо) , які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_3, який перебував у зареєстрованому шлюбі з померлою ОСОБА_7, місце проживання якого було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3, на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем по АДРЕСА_2, що в розумінні ч.3ст.1268 ЦК України є підставою для прийняття та отримання спадщини.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає положенням процесуального закону та неправильному застосуванню норм матеріального права.

Згідно із ч.1, 3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року доказом постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із спадкодавцем; копія рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що с спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3, ч.2 ст.10 ЦПК України кожна сторона має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 статті 59 ЦПК України, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував з 08 червня 2004 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та проживав однією сім»єю в належному їй на праві власності житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, до смерті доглядав за нею, сплачував комунальні послуги.

За життя ОСОБА_5 залишила заповіт на належне їй майно своїй доньці від попереднього шлюбу, відповідачці ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Відповідно до інформаційної довідки спадкової справи до майна померлої, з заявами про прийняття спадщини звернулись: 18.04.2011 року ОСОБА_4 та 20.07.2011 року ОСОБА_3, який 14.10.2011 року свою заяву відкликав. Своїм місцем проживання в зазначених заявах, направлених до нотаріальної контори, позивач зазначив квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Звертаючись у квітні 2012 року до правоохоронних органів з заявою про притягнення відповідачки до відповідальності за неправомірні дії, позивач також зазначав місцем свого проживання квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і телефонний номер, що встановлений в цій квартирі.

Із пояснень позивача в апеляційному суді та даних його паспорту вбачається, що в цій квартирі він зареєстрований на постійне місце проживання з 19 квітня 1985 року (а.с.8).

Квартира складається із двох жилих кімнат, була ним приватизована і зніматися з реєстрації він ніколи не збирався, регулярно сплачує комунальні послуги, користується ними та домашнім телефоном .

Згідно із ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи.

( Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ від 16.05.2013 року, №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»)

З урахуванням встановлених обставин та наведених положень закону, роз'яснень, викладених у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог, оскільки місцем постійного проживання позивача була належна йому на праві власності двокімнатна квартира, в якій на час смерті спадкодавця він був зареєстрованим.

Факт проживання позивача з померлою на час її смерті однією сім'єю, догляд за нею, проведення сплати комунальних послуг на утримання будинку, тощо, з урахуванням зазначеного, правого значення для вирішення позову не має.

Таким чином, оскільки при вирішенні спору суд першої інстанції, допустив неправильне застосування положень матеріального права і порушення процесуального закону, оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2013 року в частині задоволення позову, скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини відмовити. В решті частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді