Ухвала суду № 33453317, 03.09.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/1438/13-ц Провадження № 22-ц/772/2664/2013Головуючий в суді першої інстанції:Кривенко Д.Т.Категорія: 23Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.,

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецьке» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2013 року в справі за позовом

ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецьке», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Держземагенства у Липовецькому районі про визнання договору оренди землі недійсним, -

встановила:

В липні 2013 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецьке», третьої особи Відділу Держземагенства у Липовецькому районі про визнання договору оренди недійсним.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 220, укладений 01 березня 2005 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Липовецьке», який зареєстрований у Липовецькому відділі Вінницької філії ДП «Центр ДЗК» 15 серпня 2007 року за № 040783800015. Вирішено питання про сплату судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач СТОВ «Липовецьке» просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зазначив, що рішення суду є незаконним і підлягає скасуванню в зв'язку з неповним з'ясуванням та недоведеністю судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в договорі оренди землі відсутні істотні умови, визначені ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в момент його вчинення, крім того, відсутні додатки до договору, які є невід'ємною частиною договору, що вказує на порушення прав позивача.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками, оскільки судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, у повній мірі досліджені та оцінені докази, надані сторонами, та правильно застосовані норми матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серія ВН № 05508, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 3,80 га, яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 березня 2005 року між позивачем з однієї сторони та відповідачем з іншої сторони, було укладено договір оренди землі № 220. Предметом цього договору є вищевказана земельна ділянка. Даний договір був зареєстрований у Липовецькому відділі Вінницької філії ДП «Центр ДЗК» 15 серпня 2007 року за № 040783800015.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації, після чого він набирає чинності.

Відповідно до п.2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073, який був чинним на момент державної реєстрації спірного договору оренди землі, було передбачено, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент реєстрації договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, в договорі оренди землі № 220 дійсно не вказана орендна плата із зазначенням її розміру, що є порушенням законодавства та підставою для визнання договору недійсним.

Невід'ємною частиною договору оренди землі має бути: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди (ст. 15 ч.4 Закону України «Про оренду землі), однак цього не було додержано відповідачем при укладанні договору.

В п.2 договору оренди землі від 01.03.2005 року зазначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 3,65 га, згідно державного акта серії ВН № 05508, однак у вказаному державному акті площа земельної ділянки складає 3,80 га.

Відповідно до п.43 «Прикінцевих положень» договору оренди земельної ділянки від 01.03.2005р. за №220 вказано, що даний договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - орендаря, третій - в органі, який провів державну реєстрацію.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі вказує на наявність у нього додатків до спірного договору оренди, однак додав до апеляційної скарги крім копії договору лише копію державного акта, що належить позивачу та копію довідки про правовий статус земельної ділянки.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосування наслідків недійсності, передбачених законом.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Липовецьке» відхилити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Голота Л.О.

"З оригіналом вірно"

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.