Рішення № 33451099, 10.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.09.2013 Справа № 905/5799/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кулявець Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк, ідентифікаційний код 33161769

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вугледар Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: стягнення за договором оренди №2-04-03 від 01.04.2013р. заборгованості зі сплати за надану теплову енергію у сумі 8092,01грн., спожитої необлікованої електроенергії у розмірі 12161,48грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - Фумжи О.В. (за довіреністю №9/65 від 11.12.2012р.);

від Відповідача - ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Вугледарським МВ УМВС України в Донецькій області 05.03.1998р.), ОСОБА_3 (за довіреністю №971 від 20.08.2012р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 29.08.2013р. на 10.09.2013р.

У судовому засіданні 10.09.2013р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк, (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вугледар Донецької області (далі - Відповідач) про стягнення за договором оренди №2-04-03 від 01.04.2013р. заборгованості зі сплати за надану теплову енергію у сумі 8092,01грн., спожитої необлікованої електроенергії у розмірі 12161,48грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на не укладання Відповідачем як орендарем за договором оренди №2094-03 від 01.04.2003р. у період з 01.04.2010р. по 31.03.2013р. договорів про відшкодування витрат балансоутримувача та надання комунальних послуг з надання теплової енергії, виявлення під час проведеної перевірки 04.04.2013р. електроприладу, не заявленого Відповідачем для нарахування суми до сплати за спожиту електроенергію, внаслідок чого за вказаний період виникла стягувана заборгованість з оплати теплової та електричної енергії.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди нежитлового вбудованого приміщення буфету №2-04-03 від 01.04.2003р. з додатковою угодою від липня 2003р., акт обстеження цільового використання орендованого майна від 04.04.2013р., претензію від 20.07.2013р. з доказами надсилання, довідку Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 27.06.2013р., пояснення співробітника Позивача та розрахунки розміру вимог, переліки електроприладів Відповідача, рахунки-фактури з доказами надсилання.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.193 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 548 Цивільного кодексу України, п.10.2. Правил користування електричною енергією та в перебігу розгляду справи надав додаткові документи (а.с.а.с.35-37).

Відповідач надав відзив від 09.09.2013р. (а.с.а.с.39-42) з додатками (а.с.а.с.44, 45, 50-158), яким проти позову заперечив, посилаючись на: відсутність укладеного договору про відшкодування витрат балансоутримувача, відсутність пропозицій Позивача про укладання такого договору та доказів ухилення Відповідача від таких пропозицій; відсутність належних правових підстав для виникнення стягуваного боргу; оплати Відповідачем всіх наданих впродовж розглядуваного періоду рахунків Орендодавця з обслуговування, у тому числі - за електричну енергію; безпідставність застосування до правовідносин сторін Правил користування електричною енергією; відсутність доказів фактичного понесення витрат у розмірі стягуваних сум за спожиту електроенергію; неналежність наданих розрахунків суми вимог.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її обґрунтування, а представник Позивача на запитання суду наголосив, що заявлені суми стягуються саме як заборгованість за теплову і електричну енергію, що виникла в перебігу орендних правовідносин у період з 01.04.2010р. по 31.03.2013р. В свою чергу, Відповідач заперечив факт перебування і використання виявленого за результатами обстеження 04.04.2013р. орендованого майна електрообладнання впродовж періоду нарахування стягуваної заборгованості.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2003р. між правопопередником Позивача (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди нежитлового вбудованого приміщення буфету №3 (а.с.а.с. 6,7), згідно п.п.1.1, 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення площею 198кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1 з метою організації торгівлі продуктами харчування для робітників шахти, зі строком дії на 10 років - з 01.04.2013р. до 01.04.2013р.

За змістом розділів 3, 5 договору оренди до грошових зобов'язань Орендаря перед Орендодавцем віднесена виключно сплата орендної плати. Поряд із цим, п.5.7. договору оренди покладає на Орендаря обов'язок укласти з балансоутримачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.

В липні 2003р. сторонами була укладена додаткова угода до договору оренди (а.с.8), яка доповнила грошові зобов'язання Орендаря зі сплати орендної плати обов'язком сплачувати вартість спожитої електроенергії на підставі наданих рахунків Орендодавця.

04.04.2013р. комісією Позивача - балансоутримувача, за участю, у тому числі, Відповідача був складений і підписаний акт обстеження щодо цільового використання та контрольного звіряння орендованого нежитлового приміщення (а.с.9), яким зафіксовані розташовані в орендованому приміщенні електроприлади.

27.06.2013р. Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області складено довідку ревізії фінансово-господарської діяльності Відокремленого підрозділу «Шахта Південнодонбаська №3 ім. М.С. Сургая» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» за період з 01.04.2010р. по 31.03.2013р. (а.с.а.с.13-18), зі змісту п. 5 якої відносно укладеного між сторонами договору оренди №2-04-03 від 01.04.2013р. зазначено про:

- не укладання між сторонами договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг;

- встановлення за результатами проведеного 04.04.2013р. обстеження наявності електрообладнання Орендаря, на яке не нараховувалась плата за електроенергію, розмір якої за проведеним розрахунком (а.с.а.с.19,20) за розглядуваний період становить 12161,48грн.;

- ненадання Орендареві рахунків на теплопостачання відносно орендованого опалюваного приміщення за розглядуваний період, вартість якого за проведеним розрахунком (а.с.а.с.21, 22) становить 8092,01грн.

Слід зазначити, що рахунки на оплату електричної та теплової енергії в сумах, визначених довідкою Держфінінспекції від 27.06.2013р., були надіслані Відповідачеві 08.05.2013р. і 16.05.2013р. отримані ним (а.с.а.с.27, 27 зворотна сторона).

Через несплату означених рахунків Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 20.07.2013р. (а.с.а.с.10-12) про добровільну сплату нарахованої заборгованості, через незадоволення якої звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення з Відповідача заборгованості, нарахованої за змістом означеної довідки Держфінінспекції від 27.06.2013р. у загальній сумі 20253,49грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 09.09.2013р. (а.с.а.с.39-43). Як вбачається з наданих ним оригіналів платіжних документів, рахунків та актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних без зауважень, за розглядуваний період з квітня 2010р. по березень 2013р. включно (а.с.а.с.50-158), Орендарем оплачувались на користь Орендодавця (Балансоутримувача), у тому числі, платежі за обслуговування та електричну енергію.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань в межах орендних правовідносин за договором оренди №2-04-03 від 01.04.2003р.

Враховуючи статус сторін та об'єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються, насамперед, відповідними положеннями Закону України „Про оренду державного та комунального майна", Господарського і Цивільного кодексів України, та умовами укладеного між ними договору оренди, що діяли в період формування стягуваної заборгованості.

Правомірність застосування до договору, укладеного (01.04.2003р.) до набрання чинності Цивільного та Господарського кодексів України (01.01.2004р.), норм відповідних законодавчих актів зумовлена триваючим характером відповідних правовідносин та визначеним Позивачем періодом формування спірної заборгованості в контексті приписів ст. 5 і п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України і п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступної сукупність умов:

- наявність у Позивача певного суб'єктивного права (інтересу) - об'єкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених вимог, підставою виникнення та існування у період формування стягуваних грошових сум відповідного (захищуваного) суб'єктивного права Позивача на їх отримання є положення укладеного між сторонами договору оренди №2-04-03 від 01.04.2003р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України та діяли за нормами ст.ст. 4, 151 Цивільного кодексу УРСР на момент укладення між сторонами договору оренди №2-04-03 від 01.04.2003р.

Таким чином, об'єктом судового захисту у даній справі виступають права Позивача як орендодавця/балансоутримувача на отримання стягуваних платежів у відповідності до умов договору оренди, а порушенням з боку Відповідача слід вважати невиконання обов'язків із здійснення таких платежів з технічного обслуговування пожежної сигналізації відповідно до умов вказаних договорів. В свою чергу, заявлені вимог опосередковують такий спосіб судового захисту як спонукання до виконання відповідного грошового обов'язку.

Як встановлено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, а їх не виконання або неналежне виконання слід розглядати як порушення таких зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України. В свою чергу, саме боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України може бути примушено до сплати відповідної заборгованості кредитору.

Втім, як було встановлено судом, безпосередньо сам договір оренди №2-04-03 від 01.04.2003р. в його наявній редакції не встановлював зобов'язання Орендаря з відшкодування вартості спожитої теплової або електричної енергії - зобов'язання зі сплати останнього було запроваджене лише додаткової угодою від липня 2003р.

В свою чергу, посилання Позивача в цій частині на положення п.5.7. договору оренди №2-04-03 від 01.04.2003р. є недоречним, адже відповідний договір про відшкодування витрат балансоутримувача наразі не укладено, а встановлена необхідність його укладання для Орендаря не може бути ототожнена із обов'язком звертатися із про укладання такого договору, оскільки згідно ст.181 Господарського кодексу України пропозиція могла бути ініційована будь-якою із сторін. В свою чергу, доказів звернення Позивача із такими пропозиціями та ухилення Відповідача від укладання відповідного договору суду не представлено. Суд наголошує, що сам по собі факт не укладання договору на відшкодування, передбаченого п.5.7. договору оренди №2-04-03 від 01.04.2003р. не створює передбачених ст.11 Цивільного кодексу України підстав для виникнення у Орендаря обов'язку із здійснення платежів на відшкодування вартості спожитої теплової енергії, тим більше, що суду взагалі не представлено як доказів фактичного надання Відповідачеві означених послуг впродовж всього розглядуваного періоду в межах вартості, визначеної розрахунком (а.с.а.с.21, 22), так і доказів фактичного понесення Позивачем відповідних витрат.

Таким чином, за відсутністю встановлення відповідного грошового зобов'язання зі сплати теплопостачання в розмірі 8092,01грн. Позивач і Відповідач не набували у розумінні ст. 509 Цивільного кодексу України кореспондуючих статусів кредитора і боржника відносно стягуваних сум. Отже у світлі викладених вище положень відносно вимог до виконання зобов'язань і наслідків їх порушення у Відповідача не було обов'язку здійснювати сплату стягуваних сум, а у Позивача не було жодних правових підстав розраховувати на отримання таких сум і вимагати їх сплати.

Щодо стягуваної заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 12161,48грн. суд вважає за необхідне наголосити на такому:

- по-перше, надані Відповідачем платіжні документи, акти виконаних робіт та рахунки за розглядуваний період вказують на те, що ті витрати, які в частині оплати електричної енергії виставлялися Орендодавцем, Орендарем були оплачені;

- по-друге, умови додаткової угоди від липня 2003р., як справедливо наголошує Відповідач у своєму відзиві, жодною мірою не визначають порядку розрахунку обсягу спожитої Орендарем електричної енергії, зокрема - застосування встановленої потужності електроприладів, в світлі чого здійснені Позивачем односторонні додаткові нарахування обсягів електричної енергії за вже оплачений в узгодженому сторонами обсягу період, не може вважатися обґрунтованими і доведеними в розрахунковій частині;

- по-третє, встановлена за результатами здійсненого 04.04.2013р. обстеження наявність певного електрообладнання, яке нібито не враховувалося при розрахунках обсягів електроенергії (доказів досягнення відповідної домовленості сторін відносно саме такого порядку розрахунку не представлені, з огляду на що представлені копії складених в односторонньому порядку Орендарем станом на січень 2010, 2011, 2012 і 2013рр. списки електроспоживачів жодною мірою не доводять обґрунтованості вимог Орендодавця) не може свідчити про перебування і використання Орендарем «неврахованих» електроприладів впродовж всього розглядуваного періоду, який перебував дню обстеження;

- по-четверте, оскільки Позивач не є безпосереднім постачальником електричної енергії у розумінні п.1.1. згадуваним ним Правил користування електричної енергією, а передбаченого ст.26 Закону України «Про електроенергетику» договору на постачання наразі не укладено, сутність вимог в цій частині полягає саме не в оплаті вартості наданої електроенергії, а у відшкодуванні витрат Орендодавця з оплати своєму постачальникові електричної енергії, спожитої Відповідачем. Втім, всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України суду не представлено ані доказів понесення Позивачем витрат з оплати відповідних обсягів електричної енергії, ані доказів фактичного споживання Відповідачем цього обсягу понад оплаченого ним згідно представлених платіжних документів.

Таким чином, Позивач не довів наявності у нього права на отримання в межах правовідносин за договором оренди №2-04-03 від 01.04.2003р. з урахуванням додаткової угоди від липня 2003р. стягуваної суми вартості електроенергії в розмірі 12161,48грн.

Відсутність і недоведеність захищуваного суб'єктивного права визначає неможливість його порушення та застосування судового захисту від такого порушення, що зумовлює відмову у задоволені позовних вимог як юридично і доказово неспроможних. Дійсно, визначені ч. 1 ст. 19 Конституції України засади побудови правопорядку, згідно яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, та які безпосередньо застосовуються при виконання цивільних обов'язків (ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України), унеможливлює спонукання Відповідача до виконання відсутність обов'язків у судовому порядку.

Понесені Позивачем судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на його рахунок і компенсації з боку Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк (ідентифікаційний код 33161769) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вугледар Донецької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про стягнення за договором оренди №2-04-03 від 01.04.2013р. заборгованості зі сплати за надану теплову енергію у сумі 8092,01грн., спожитої необлікованої електроенергії у розмірі 12161,48грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 10.09.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.09.2013р.

Суддя Д.О. Попков