Постанова № 33444862, 05.09.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/4847/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

при секретарі -Лебідь Т.М. ,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Братусь Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області про визнання дій неправомірними та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

05 серпня 2013 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області про визнання дій неправомірними та скасування припису.

Позивач просила скасувати припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області №16-01-37/195-182 від 05.07.2013 року; визнати недійсним акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №16-01-37/195; визнати протиправними дії та бездіяльність державного інспектора Братусь Л.М.

В обґрунтування своїх вимог ФОП ОСОБА_3 посилалась на те, що відповідачем протиправно, як на її думку, без достатніх підстав було проведено перевірку дотримання нею законодавства про працю. У ході цієї перевірки відповідач прийшов до невірних висновків, на підставі яких виніс припис, який вона оскаржувала. Відповідач вважала, що оскаржуваний припис, складений відповідачем за результатами перевірки, є незаконним та безпідставним. Стверджувала, що гр. ОСОБА_4, якій оскаржуваним приписом зобов'язано позивача виплатити заробітну плату, не працювала у ФОП ОСОБА_3, оскільки відсутні будь - які докази щодо офіційного оформлення трудових відносин між означеними особами. Письмові пояснення, надані позивачем у ходів проведення перевірки, не можуть бути доказом працевлаштування ОСОБА_4 у ФОП ОСОБА_3, оскільки написані за проханням державного інспектора Братусь Л.О. та не відповідають дійсності. Відтак, як на думку позивача, ФОП ОСОБА_3 не порушувала ч.1,2 ст.115, ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України, ст.24 Закону України "Про оплату праці", а тому не повинна сплачувати кошти ОСОБА_4 та приводити у відповідність до чинного законодавства строки і періодичність виплати заробітної плати. З - поміж іншого, позивач стверджувала про відсутність правових підстав у відповідача на проведення спірної перевірки 05.07.2013 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала , просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на законність та обґрунтованість припису №16-01-37/195-182 від 05.07.2013 року щодо усунення позивачем встановлених в ході перевірки порушень ч.1,2 ст.115, ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України , ч.1ст.24 Закону України "Про оплату праці". Стверджувала, що у ході перевірки ФОП ОСОБА_3 не заперечувала факт перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з позивачем, крім того, наголошувала про завдання ОСОБА_4 матеріальної школи, що стало підставою невиплати останній заробітної плати. Письмові пояснення позивачем написані особисто, без морального тиску. Крім того, як на думку відповідача, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, не спростувала факту наявності трудових відносин з гр. ОСОБА_4, що не були оформлені належним чином, та не надала належних доказів на підтвердження своїх посилань. Натомість, державний інспектор у ході перевірки позивача діяла у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а встановлені порушення позивачем вищевказаних норм підлягають усуненню.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа - підприємець у встановленому законом порядку та перебуває на обліку в органах податкової служби.

Територіальною державною інспекцією з питань праці у Полтавській області отримано листа прокуратури Полтавської області про надходження звернення гр. ОСОБА_5 щодо невиплати їй заробітної плати ФОП ОСОБА_3 На підставі цього листа та на підставі отриманої відповідачем на власний запит згоди Держпраці України на проведення перевірки від 01.01.2013 року №1775/31/02/02-13, а також на підставі направлення від 05.07.2013 року №2808/01-07 було проведено 05.07.2013 року перевірку додержання ФОП ОСОБА_3 законодавства про працю. У ході перевірки було встановлено виплату позивачем працівнику ОСОБА_6 заробітної плати один раз на місяць, що є порушенням ч.1,2 ст.115 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України "Про оплату праці". Крім того, встановлено факт несвоєчасного розрахунку ФОП ОСОБА_3 після звільнення гр. ОСОБА_4, чим порушено ч. 1 ст.116 Кодексу законів про працю України.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №16-01-37/195 ( надалі по тексту - Акт) , у висновках якого зафіксовано порушення позивачем ч.1,2 ст.115, ч.1 ст.116, ст. 24, 83 Кодексу законів про працю України , ч.1 ст.24 Закону України "Про оплату праці".

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем 08.07.2013 року було складено протокол №16-01-37/192 про адміністративне правопорушення за порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ч.1 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі означеного Акту перевірки відповідачем винесено оскаржуваний припис №16-01-31/195-182 від 05.07.2013 року, яким позивача зобов'язано строки та періодичність виплати заробітної плати привести у відповідність до вимог ст.115 Кодексу законів про працю України, ст.24 Закону України "Про оплату праці"; забезпечити виплату всіх належних сум звільненій ОСОБА_4, відповідно до вимог ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача в ході проведення перевірки та з вищевказаним приписом, вважаючи його необґрунтованим, протиправним, таким, що суперечить законодавству, обмежує та порушує права, свободи та інтереси позивача, оскільки складений без урахування фактичних обставин, з порушенням діючого законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному припису, Акту перевірки та діям державного інспектора, перевіряючи їх на предмет відповідності вищезазначеним критеріям, суд приходить до наступних висновків.

Складаючи оскаржуваний припис, відповідач посилався як на правову підставу його винесення порушення позивачем ч.1,2 ст.115, ч.1 ст.116, ст. 24, 83 Кодексу законів про працю України , ч.1ст.24 Закону України "Про оплату праці".

Згідно ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про оплату праці", трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ході перевірки відповідачем відомостей нарахування та виплати ФОП ОСОБА_3 заробітної плати за квітень - травень 2013 року встановлено, що заробітна плата продавцю ОСОБА_6 виплачувалась один раз на місяць. Означене в ході розгляду справи не заперечувалось і самим представником позивача та не було спростовано позивачем.

Тому в цій частині позову суд не знаходить жодних ані доводів, ані доказів протиправності оскаржуваного припису в частині зобов"язання строки та періодичність виплати заробітної плати привести у відповідність до вимог ст.115 Кодексу законів про працю України, ст.24 Закону України "Про оплату праці".

Крім того, в ході перевірки відповідачем встановлено, що у ФОП ОСОБА_3 у період з 11.01.2013 року по 26.03.2013 року виконувала обов'язки продавця гр. ОСОБА_4 Разом з тим, встановлено відсутність належного оформлення позивачем трудових відносин з означеною особою. У ході розгляду справи позивачем не було спростовано факт відсутності укладення трудового договору між ФОП ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 Натомість, у матеріалах справи мається відібрані відповідачем в ході перевірки позивача письмові пояснення останньої, згідно яких ФОП ОСОБА_3 підтверджує виконання обов'язків продавця гр. ОСОБА_4 у період з 11.01.2013 року по 26.03.2013 року без оформлення трудових відносин згідно чинного законодавства. Крім того, посилаючись на завдання ОСОБА_4 матеріальної шкоди ФОП ОСОБА_3 не заперечувала факт невиплати означеній особі при звільненні заробітної плати.

Суд не бере до уваги твердження позивача на те, що означені пояснення були надиктовані ФОП ОСОБА_3 в ході перевірки державним інспектором Братусь Л.О. та не відповідають дійсності, оскільки такі твердження не доведені жодними доказами.

Подаючи позов та підтримуючи його, позивач, як і її представник, вказували на те, що ОСОБА_4 фактично у неї не працювала.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що вказана особа у ФОП ОСОБА_3 працювала та була звільнена без виплати належних їй сум коштів, тому зобов"язав належні вказаній особі кошти виплатити.

При цьому суд звертає увагу, що факт працевлаштування та виконання роботи у ФОП ОСОБА_3 як ОСОБА_4, так і ОСОБА_5 Територіальною державною інспекцією з питань праці у Полтавській області належним чином не встановлений та жодними доказами, окрім пояснення позивача, не підтверджений. З-поміж іншого, жодним чином не встановлено розміру та походження сум заборгованості, які ФОП ОСОБА_3 за оскаржуваним приписом повинна сплатити звільненій особі.

Таким чином, суд не вбачає порушення прав ФОП ОСОБА_3 оскаржуваним приписом в частині зобов"язання її забезпечити виплату всіх належних сум звільненій ОСОБА_4 відповідно до вимог ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України.

Факт того, що ФОП ОСОБА_3 заборгувала будь-які кошти ОСОБА_4, як уже зазначалося, не встановлений і не доведений. Тому, як на думку суду, зобов"язання позивача сплатити останній належні кошти, може бути виконано позивачем тільки за умови встановлення того, які саме суми коштів належать до виплати ОСОБА_4 У випадку відсутності заборгованості перед ОСОБА_4 та відсутності підтвердження такої заборгованості позивач не може бути притягнута до відповідальності за невиконання оскаржуваного припису у відповідній частині, оскільки оцінка виконання чи невиконання припису не є можливою, з огляду на відсутність підтвердження факту та розміру заборгованості ФОП ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 Відтак, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний припис не порушує права позивача і потреба в захисті порушеного права відсутня.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє, оскільки критично оцінює посилання позивача на відсутність правових підстав на проведення перевірки, за результатами якої складено оскаржуваний припис. Такі твердження спростовуються наявними у матеріалах справи згодою Державної інспекції України з питань праці від 01.07.2013 року №1775/31/02/02/-13 та направленням Територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області на проведення перевірки суб'єкта господарювання від 05.07.2013 №2808/01-07. (а.с 27-31). Відтак, відповідачем була дотримана процедура перевірки. Протиправних дій чи бездіяльності представника відповідача у ході проведення перевірки судом не встановлено.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що позивач не доведено обґрунтованості своїх позовних вимог, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень статті 94 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 вересня 2013 року.

Суддя І.С. Шевяков