Рішення № 33442593, 29.03.2013, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 1423/14442/2012

РІШЕННЯ

іменем України

25 березня 2013 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - Тішко Д.А., при секретарі - Бурдинському С.І., за участю представника відповідача ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет застави, виселення

та позовом третьої особи ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -

встановив:

У липні 2012 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки від 27.06.2007 року дійсним, звернення стягнення на предмет застави, а саме на квартиру АДРЕСА_1", шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ „Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року у розмірі 666 371 грн. 23 коп., та виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані за вказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Миколаїв, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати кредиту та відсотків за кредитним договором № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року.

У січні 2013 року третя особа ОСОБА_4 звернувся до суду із позовними вимогами до ПАТ КБ "Приватбанк" та просив суд визнати укладений між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_4 кредитний договір № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року та договір іпотеки від 27.06.2007 року укладений між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_3 недійсними, посилаючись при цьому на ряд порушень Закону України "Про захист прав споживачів" з боку банку при укладенні кредитного та іпотечного договорів.

Представник позивача в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи, вимоги позову підтримала.

Представник відповідача та представник третьої особи у судовому засіданні проти вимог первісного позову заперечували, просили суд у їх задоволенні відмовити, вимоги позову третьої особи підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши доводи позову та дослідивши письмові докази, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.06.2007 року між ЗАТ КБ „Приватбанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ „Приватбанк") та третьою особою був укладений кредитний договір № NKIPGA00000014, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 61 600 доларів США строком до 26.06.2017 року із розрахунку 11,04% річних на рік.

Відповідно до п.п.2.2.4, 7.1, 7.4 Договору відповідач зобов'язався щомісячно в період з 01 по 07 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за цим договором в розмірі 889,54 доларів США, у разі порушення вказаних термінів оплати відповідач зобов'язався повернути суму кредиту, відсотків, пені в повному обсязі в останній день місяця. Крім того, сплатити банку відсотки за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Забезпеченням виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором є іпотека нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1", на підставі договору іпотеки від 27.06.2007 року, посвідченому приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстраційним № 3027.

Дотепер відповідач не виконує свої грошові зобов'язання за вказаним договором належним чином, що привело до виникнення заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 666 371 грн. 23 коп., з яких 382614 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом; 148 483 грн. 14 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 18 798 грн. 35 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 84 505 грн. 41 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 250 грн.01 коп. - штраф (фіксована частина); 31720 грн. 08 коп. - штраф (процентна складова).

На час розгляду справи вказана сума заборгованості в розмірі 666 371 грн. 23 коп., відповідачем не погашена.

У своєму позові ОСОБА_4 посилається на порушення банком його прав як споживача, а саме ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк не надав йому усієї необхідної інформації про умови кредитування щодо існуючих форм з коротким описом відмінностей між ними, орієнтованої сукупної вартості кредиту та послуги з оформлення кредитного договору. Також, третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, посилаючись на п. 1 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", зазначає, що при укладенні з відповідачем кредитного договору умови договору були несправедливими, та він був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості та наслідки отримання ним від банку кредитних коштів, оскільки з боку банку мало місце порушення вимог чинного законодавства та створення дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача. У зв'язку з чим просив визнати укладений між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_4 кредитний договір № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року та договір іпотеки від 27.06.2007 року укладений між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_3 недійсними.

Проте, суд критично оцінює посилання ОСОБА_4 викладені ним у своєму позові, оскільки при укладенні сторонами у 2007 році кредитного договору останній відповідав всім вимогам законодавства, яке діяло на час його укладення і відповідач не оскаржував умови кредитного договору і погоджувався з ними, шляхом підписання договору та частковим виконанням його умов. Положення ст. 203 ЦК України щодо несуперечності змісту договору ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільного волевиявлення та відповідність його внутрішній волі особи, спрямування правочину на реальне настання наслідків, що обумовлені ним були дотримані при укладенні кредитного договору № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року. При цьому, ОСОБА_4 у поданій позовній заяві не навів підстави та докази недійсності кредитного договору відповідно до вимог ст. 203 ЦК України.

Зокрема, посилання ОСОБА_4 на порушення банком його прав споживача, а саме ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк не надав йому усієї необхідної інформації про умови кредитування щодо існуючих форм з коротким описом відмінностей між ними, орієнтованої сукупної вартості кредиту та послуги з оформлення кредитного договору, податкового режиму сплати відсотків, позитивні та негативні аспекти пропонованих схем кредитування спростовуються наявними в матеріалах справи умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які безпосередньо були прописані у кредитному договорі № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року, з якими позичальник був ознайомлений та надав згоду на умови кредитування, запропоновані ПАТ КБ "Приватбанк", про що свідчить його підпис на вказаному договорі.

Доводи ОСОБА_4 про неповідомлення йому орієнтованої сукупної вартості кредиту згідно п.п."д"п.2ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" є неспроможними, оскільки даним підпунктом статтю 11 вказаного Закону було доповнено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011 року, який згідно п. 2 Прикінцевих положень не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач за позовом ОСОБА_4 не надав жодних доказів недійсності кредитного договору відповідно положенням ст. 203 ЦК України та доказів невідповідності кредитного договору № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року діючому на той час законодавству.

За такого, у задоволенні позовних вимог третьої особи, слід відмовити.

У відповідності зі ст. ст. 525, 526, 611, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що третя особа не виконала зобов'язань, узятих на себе за кредитним договором № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року на суму в розмірі 666 371 грн. 23 коп.

У відповідності до ст.ст. 589, 590 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такі ж самі умови передбачені п. 2.3.7 кредитного договору.

Згідно до п. 16.7.1. договору іпотеки, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

З огляду на викладене, враховуючи роз'яснення п.42 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до яких резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК, зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій), суд вважає за необхідне звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ „Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року в розмірі 666 371 грн. 23 коп.

Вирішуючи питання щодо виселення, суд зазнчає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Із змісту ч.3 ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України "Про іпотеку" випливає, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як роз'яснення у п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" №5 від 30 березня 2012 року при розгляді позову іпотекодержателя при виселені мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позову в частині вимог про виселення відповідача із спірної квартири, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Миколаїв, оскільки суду не надано доказів на підтвердження вище перелічених обставин за яких можливе примусове виселення відповідача із житлового приміщення квартири АДРЕСА_1.

Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позивачу в частині позовних вимог щодо визнання іпотечного договору дійсним за правовою безпідставністю зазначених позовних вимог.

Таким чином, вказані вимоги первісного позову підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" слід стягнути 3219 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет застави, виселення - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за кредитним договором № NKIPGA00000014 від 27.06.2007 року у розмірі 666 371 грн. 23 коп., з яких 382 614 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом; 148 483 грн. 14 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 18 798 грн. 35 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 84 505 грн. 41 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 250 грн. 01 коп. - штраф (фіксована частина); 31 720 грн. 08 коп. - штраф (процентна складова)

звернути стягнення на належну ОСОБА_3 квартиру загальною площею 63,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем за початковою вартістю не нижче 353 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 3 219 грн. судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.А. Тішко