Ухвала суду № 33427430, 27.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4374/13-а( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Редкар» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.12.2012 № 0015362203 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138 617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34 654,43 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС на підставі наказу від 22.11.2012 № 1930 у період із 03.12.2012 по 21.12.2012 проведено перевірку ТОВ «Редкар», за результатами якої 28.12.2012 складено акт № 1270/22-3/36925005 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 13.01.2010 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період із 13.01.2010 по 30.09.2012, відповідно до висновків якого, позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 443 383,00 грн., у тому числі за: грудень 2011 року - 50 319,00 грн.; лютий 2012 року - 46 416,00 грн.; березень 2012 року - 1 856,00 грн.; липень 2012 року - 40 027,00 грн.; вересень 2012 року - 304 765,00 грн., чим порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС складено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 443 383,00 грн. за основним платежем та у розмірі 110 845,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що аналіз матеріалів справи у сукупності свідчить про те, що угоди, укладені між позивачем та контрагентами були лише задокументовані без фактичного виконання сторонами умов договорів, а тому, позивач протиправно сформував податковий кредит за вказаними вище угодами.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», ТОВ «Автопротек Україна», оскільки податковий кредит сформований на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим має бути скасоване.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» укладено договір поставки від 29.10.2010 № 44.

Також, між позивачем та ТОВ «Автопротек Україна» здійснювались фінансово-господарські взаємовідносини. ТОВ «Редкар» від ТОВ «Автопротек Україна» отримано товарно-матеріальні цінності.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» та ТОВ «Автопротек Україна» позивачем надано до суду копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, рахунку-фактури, банківських виписок. Також позивачем подано копію договору оренди нерухомого майна від 05.09.2012, яким підтверджується, що починаючи із вересня 2012 року позивач отримав у тимчасове користування відповідну площу.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оскільки сума ПДВ позивачем віднесена до складу податкового кредиту на підставі факсокопій податкових накладних, то позивач діяв з порушенням чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що вірно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції про те, що копія договору оренди нерухомого майна від 05.09.2012 підтверджує тільки те, що починаючи із вересня 2012 року позивач отримав у тимчасове користування відповідну площу, однак вказаним документом не підтверджується факт зберігання придбаного товару для подальшої його реалізації або використання у господарській діяльності.

Інших доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме документів, що підтверджують наявність власних офісних та складських приміщень, що використовувались підприємством для здійснення фінансово-господарської діяльності; власних виробничих потужностей підприємства; наказів про призначення та звільнення, а також ідентифікаційні номери та паспортні дані посадових осіб підприємства; документів, які підтверджують формування статутного фонду не надано навіть до суду апеляційної інстанції.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Редкар» здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність укладених між позивачем та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», ТОВ «Автопротек Україна» договорів не потребують доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками операцій з ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», ТОВ «Автопротек Україна», а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.12.2012 № 0015362203 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138 617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34 654,43 грн. є правомірними, що вірно встановлено судом першої інстанції

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 02.09.2013

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.