Постанова № 33419827, 04.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року Справа № 13/17/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився

від відповідача: Хоменчук К.Л.., Оборін О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" на рішення господарського суду Вінницької області від 25.06.13р. в справі №13/17/2012/5003 (суддя Тісецький С.С.)

за позовом Повного товариства комерційно-фінансова фірма "Економ-Сервіс"

до відповідача Приватного підприємства "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс"

про стягнення заборгованості, інфляційних збитків та 3 % річних в сумі 630 535,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство «Комерційно-фінансова фірма «Економ - Сервіс» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-4) до Приватного підприємства «Виробниче об'єднання Елна-Сервіс» (надалі -Відповідач) про стягнення боргу по Договору в сумі 516 200 грн. 95 коп., інфляційних збитків в розмірі 76 913 грн. 94 коп., трьох відсотків річних в розмірі 37 421 грн. 03 коп..

Позивачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді подано заяву про збільшення позовних вимог від 25 червня 2013 року (том 3, а.с. 34-35), в котрій з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 516 200 грн. 95 коп. боргу по Договору, 52 907 грн. 06 коп. річних та 72 784 грн. 33 коп. інфляційних втрат. Крім того, Позивач просив суд покласти на Відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року (том 3, а.с. 44-48) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 516 200 грн. 95 коп. основного боргу, 72 615 грн. 97 коп. інфляційних втрат та 52 907 грн. 06 коп. річних. Судом відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 168 грн. 36 коп.. Крім того, даним судовим рішенням покладено на Відповідача судові витрати в розмірі 12 834 грн. 48 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 107-108) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 16 травня 2013 року № 902/509/13 в даній справі скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийняте рішення з порушенням норм процесуального права, висновки, зроблені судом першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Ухвалою суду від 18 липня 2013 року (том 3, а.с. 59) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 4 вересня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 3, а.с. 69-71) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Позивача в судове засідання від 4 вересня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Причини неявки своїх повноважних представників Позивач не повідомив.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 4 вересня 2013 року представники Відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, вказаних у ній.

Заслухавши пояснення представників Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 1 листопада 2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 3550 (надалі -Договір; том 1, а.с. 13-14) пунктом 1.1 котрого передбачено, що: Позивач зобов'язався поставити, а Відповідач зобов'язався прийняти і сплатити металопродукцію в кількості, номенклатурі, в строки і по цінам у відповідності до Специфікації, оформлена на кожну партію продукції окремо у вигляді додатку до договору і є його невід'ємною частиною; специфікація складається на основі поданої Відповідачем заявки.

Пунктами 3.2-3.5, 4.2-4.3, 5.1, 7.1-7.2 Договору передбачено, що: поставка продукції здійснюється із складу продавця після пред'явлення всіх необхідних документів (довіреність, свідоцтво платника ПДВ); строки поставки на кожну партію продукції вказується в специфікації представник замовника при прийнятті товару зобов'язаний перевірити відповідну кількість і асортимент товару, вказаного у супровідних документах і вислати підписаний акт приймання-передачі продавцю на протязі трьох днів; ціна визначається згідно домовленості обох сторін, у відповідності із специфікаціями, підписаними обома сторонами, які є невід'ємною частиною договору. Продукція поставляється по узгодженим у специфікаціях цінах, підтвердженням яких є видаткові накладні, що є підтвердженням вказаним в специфікаціях цінам; порядок розрахунків за кожну поставлену партію продукції вказується у специфікації, але не може перевищувати 30 (тридцять) днів з дати виписки видаткової накладної на кожну поставку; у випадку порушення строків оплати (крім передплати і авансового платежу) за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару за кожний день прострочки; сума договору визначається сумою узгоджених сторонами специфікацій, які є невід'ємними додатками до даного договору; договір вступає в силу з дня його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2009 року, а по розрахунках - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань .

В матеріалах справи міститься додаткова угода про погашення дебіторської заборгованості до договору № 3550 від 1 листопада 2007 року 20 серпня 2009 року, укладену між Позивачем та Відповідачем, згідно якої узгоджено план погашення заборгованості Відповідача перед Позивачем на два етапи: 1-й етап з 20 серпня 2009 року по 28 лютого 2010 року: серпень 2009 року - 100 000 грн., вересень 2009 року - 350 000 грн., жовтень 2009 року - 350 000 грн., листопад 2009 року - 350 000 грн., грудень 2009 року - 350 000 грн., січень 2009 року - 300 000 грн., лютий 2009 року - 300 000 грн.. Загальна сума - 2 100 000 грн.; 2-й етап з 1 березня 2010 року по 31 грудня 2010 року: березень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., квітень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., травень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., червень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., липень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., серпень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., вересень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., жовтень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп., листопад 2010 року- 103 240 грн. 19 коп., грудень 2010 року - 103 240 грн. 19 коп.. Загальна сума - 1 032 401 грн. 90 коп. (том 1, а.с. 15-17).

Вказану додаткову угоду і узгоджений план підписано та скріплено печатками Позивача і Відповідача, де зазначено, що при погашенні зобов'язань згідно вище зазначеного плану сторони не матимуть претензій одна до одної. Також вказано, що загальна сума заборгованості станом на 20 серпня 2009 року складає 3 132 401 грн. 90 коп..

В обґрунтування своїх позовних вимг Позивачем до матеріалів справи було додано рішення господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2010 року № 7/207-09 (том 1, а.с. 21-24), котрим частково задоволено позов Позивача та стягнута з Відповідача на користь Позивача 463 799 грн. 05 коп. основної суми боргу (провадження в частині стягнення 2 152 401 грн. 90 коп. основного боргу - припинено, на підставі підпункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України; відмовлено в позові в частині стягнення з Відповідача 516 200грн. 95 коп. - основного боргу, 112 143 грн. 62 коп. пені, 1078926 грн. 11 коп. інфляційних втрат та 235528 грн. 89 коп. річних).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року апеляційну скаргу Позивача на рішення господарського суду Вінницької області від 11.08.2010 року у справі № 7/207-09 - залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши подані рішення та постанову колегією суду виявлено, що у них проведено стягнення на підставі Договору № 19 та частково на підставі Договору № 3350, згідно доданих доказів (а саме в сумі 463 799 грн. 05 коп.). Що ж до іншої суми, то строк виконання зобов'язання по її виплаті не настав на момент винесення рішення № 7/207-09, тому у задоволенні даної вимоги судом було відмовлено. Водночас, будь-яких інших доказів в підтвердження того, що було здійснено продаж Товару по Договору Позивачем, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не подано.

Крім того, колегія суду звертає увагу на той факт, що в постанові Рівненського апеляційного господарського суду № 7/207-09 (том 1, а.с. 28) зазначено, що купівля-продаж товару здійснювалася на підставі Договору № 19 та Договору № 3350, а у спрощенний спосіб на підставі видаткових накладних, які не містять посилання на дані Договори. Дане опосередковано свідчить про те, що сторонами не виконувалися саме умови Договору.

В той же час, як вказано вище у даній судовій постанові, предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача на користь Позивача заборгованості, інфляційних та річних саме по Договору.

Позивачем ж, в свою чергу, не доведено належними доказами факту існування заборгованості саме за Договором (відповідно, не доведено підставності нарахування інфляційних, річних на недоведену заборгованість по Договору).

В силу статті 11 частини 2 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 11 та статті 509 Цивільного кодексу України: однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору; в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплатити борг.

В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 663 Цивільного кодексу України визначає, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вже вказано вище, предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь Позивача заборгованості по Договору в сумі 516 200 грн. 95 коп., інфляційних в розмірі 72786 грн. 33 коп. та річних в розмірі 52 907 грн. 06 коп..

Водночас, дослідивши матеріали справи, колегія суду зауважує, що вимоги Позивача не підтвердженні Позивачем первинними доказами в порушення норм діючого законодавства.

Так, колегія суду звертає увагу на те, що, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, підтвердженням правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та додаток до Договору щодо переліку відповідальних осіб, уповноважених Відповідачем приймати товарно-матеріальні цінності), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий по Договору товар (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Стаття 36 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього; оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Колегія суддів зазначає, що за усталеною практикою копії документів, що подаються до господарського суду, посвідчуються печаткою підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, такі первинні документи відсутні в матеріалах справи та не подані Рівненському апеляційному господарському суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що за відсутності вищевказаних документів неможливо визнати заборгованість по Договору з посиланням на вищевказані докази, котрі взагалі відсутні в матеріалах справи.

Що ж стосується посилань Позивача на рішення господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2010 року № 7/207-09, то колегія суду зауважує, що дане рішення не дає суду можливості точно визначити суму заборгованості починаючи з дати, по яку було задоволено стягнення заборгованості по рішенню № 7/207-07 (1 січня 2010 року) і до 31травня 2013 року.

Відповідно, не заслуговує на увагу посилання Позивача, в обґрунтування своїх позовних вимог, на вищезазначене рішення, оскільки дане спростовується усім вищеописаним та наявними в матеріалах справи доказами, оформленими з порушенням норм діючого законодавства.

В той же час, суд зауважує, що в Договорі чітко закріплено, що дані поставки товару повинні оформлятися відповідними специфікаціями (в котрих зазначається ціна, кількість, номенклатура), накладними, довіреностями. Водночас, такі первинні документи ні місцевому господарському суду, ні апеляційному господарському суду в судове засідання для дослідження не подавалися. Крім того, в рішенні суду № 7/207-09 (на котре посилається Позивач, як на підставу своєї вимоги) про наявність таких доказів (саме з 1 січня 2010 року) та їх дослідження також не зазначено. Поряд з тим, колегією суду в даному рішенні акцентовано увагу на той факт, що дані поставки здійснювалися не по Договору, а базувалися на позадоговірних відносинах у спрощенний спосіб, що підтверджувалося відповідними доказами, однак, Позивач в даній справі посилається саме на Договір та на невиконання Відповідачем (неоплатою поставленого Товару) його умов.

Що ж до акту звірки взаємних розрахунків за 1 серпня 2009 року - 10 червня 2010 року (том 1, а.с. 18-20) на котрий посилається Позивач, як на підставу своїх позовних вимог, то колегія суду зауважує, що акт звірки розрахунків не є належним доказом існування заборгованості, оскільки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. До того ж, даний акт звірки не містить інформації щодо яких саме первинних документів проводилась звірка заборгованості. Цей документ не оформлений належним чином, не підписаний першими керівниками підприємств і тому не може бути визнаний в якості належного та допустимого засобу доказування відповідно до норм статтей 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд констатує не доведення Позивачем факту реального існування заборгованості саме за даним Договором та існування відносин щодо поставки Відповідачу по ньому товару.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України: докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили; визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи усе вищеописане, у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення заборгованості з Відповідача 1 по Договору, що розглянуті в оскаржуваному судовому рішенні, є недоведеними належними і допустимими доказами (в зв'язку з відсутністю доказів поставки по Договору), спростовуються наявними у справі доказами, а тому не підлягають до задоволення.

Враховуючи вищевказане, колегія суду погоджується з доводами апеляційної скарги щодо того, що Позивачем не доведено існування заборгованості по Договору і скасовує судове рішення в частині стягнення заборгованості по Договору.

Внаслідок скасування судового рішення в частині стягнення заборгованості по Договору, апріорі не підлягають задоволенню вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних та річних та пені, нарахованих на неіснуючу заборгованість по Договору.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та річних.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та як наслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Дане, в свою чергу, в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення.

З урахуванням усього вищевказаного, суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу Відповідача, скасовує судове рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення, яким у позові відмовляє повністю.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на Позивача.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року в справі №13/17/2012/5003 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Повного товариства комерційно-фінансова фірма "Економ-Сервіс" (61121, м. Харків, вул. Тимурівців, 29, к. 40, код 23560523) на користь Приватного підприємства "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" (21010, м. Вінниця, вул. Ботанічна, буд. 13-Б, код 20109667) - 6 417 грн. 24 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 13/17/2012/5003 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.