Ухвала суду № 33416213, 11.09.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-ц-778/4735/13 Головуючий у 1 інстанції: Дюженко Л.А.

Суддя-доповідач: Бабак А.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

Каракуші К.В.

При секретарі: Камінській О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2013 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 24.11.2006 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 1500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У порушення ст. 599, 526, 527, 530 ЦК України та умов договору ОСОБА_3 зобов'язання вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 31.01.2013 року має заборгованість 14141,54 грн., яка складається з наступного: 4312,58 грн. - заборгованість за кредитом; 8679,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина), 649,60 грн. (процентна складова).

На підставі зазначеного позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.11.2006 року у розмірі 14141,54 грн. та судові витрати у розмірі 229,40 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 14141,54 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 229,40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки судом не вірно встановлено, що заборгованість становить 4312,58 грн., в той час як за кредитним договором сума кредитного ліміту встановлена в 1500,00 грн. Крім того, судом не застосовано строк позовної давності, оскільки строк дії договору сплинув у 2007 році, в той час як банк звернувся з позовом у 2013 році. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір за яким, Банк надав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1500.00 гривень, а ОСОБА_3 отримала їх у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Згідно умов кредитного договору, який складається із заяви позичальника та Умов і правил надання банківських послуг, кредит надано з умовою сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 36% з розрахунку 360 днів у році. Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки. Договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Пунктом 9.12 Умов передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягуючи заборгованість за кредитним договором з урахуванням процентів та штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, та допустив заборгованість по кредиту, у розмірі 14141,54 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 4312,58 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у розмірі 8679,36 грн., штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу у розмірі 649,60 грн. (відсоткова частина), чим порушує умови договору, а тому повинен нести відповідальність, передбачену договором.

Судова колегія вважає, що висновок суду є вірним. Розглядаючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов'язань.

Відповідно ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або інших умов та вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно заяви позичальника, ОСОБА_3 погодилася, що її заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить її підпис на заяві (а.с. 11зв). Порядок погашення кредиту визначений розділом 6 Умов і правил надання банківських послуг.

За таких обставин, доводи апелянта про те, що сплив строк дії договору, а тому необхідно застосувати строк позовної давності є безпідставні з огляду на наступне.

Згідно із заявою відповідача (а.с. 11), термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії карти.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судом встановлено, що кредитний договір між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 є споживчим і тому на нього розповсюджуються положення Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до п. 1.2 умов надання банківських послуг (а.с.12), ці умови регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг, указаних в Заяві. Пунктом 9.12 цих умов встановлено, що договір діє упродовж 12 місяців з моменту підписання, та передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про зупинення договору.

Задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" та стягуючи заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, однак якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про завершення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк.

Таким чином, вказаний довід апелянта був предметом дослідження у суді першої інстанції та судом першої інстанції зроблений правильний висновок пре те, що, оскільки жодна із сторін не інформувала одна одну про завершення дії договору, договір на час звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" до суду є діючим і тому строк позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості позивачем не пропущений і порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення заборгованості за кредитним договором в межах розміру заявлених вимог.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що вказаний пункт Умов на момент підписання заяви про отримання кредиту був відсутній, апелянтом ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної інстанції не надано.

Безпідставними є й доводи апелянта про те, що сума кредитного ліміту становить 1500,00 грн., а не 4312,58 грн.

Відповідно п.3.2., 3.3. Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 12 зв.), ОСОБА_3 надала згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, а вона дає право Банку в любий момент змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що 13.02.2007 року був збільшений кредитний ліміт ОСОБА_3 до 10000,00 грн., 27.02.2007 року - зменшений до 3200,00 грн., 25.09.2007 року - збільшений до 5000,00 грн., 16.06.2009 року - зменшений до 4600,00 грн., 22.07.2009 року - зменшений до 4370, 00 грн.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачем надана виписка за кредитним рахунком Позичальника, яка є належним доказом та оцінена апеляційним судом у відповідності до вимог ч.2 ст. 303 ЦПК України. На спростування зазначеного апелянтом належних та допустимих доказів не надано.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а відповідно ч. 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення є законним та обґрунтованим.

Докази та обставини, на які посилається апелянт були предметом дослідження судом першої інстанцій, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції з їх оцінкою.

Судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: