Постанова № 33414674, 03.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7522/13-а (у 5-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013 року №0001572220 та від 21.02.2013 року №0001582220, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Електрика» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013 року №0001572220 та від 21.02.2013 року №0001582220, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС № 0001572220 від 21.02.2013 року та № 0001582220 від 21.03.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Електрика» - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з купівлі - продажу товарів, адже Актом № 517/22-40/37589887 (складеним відносно ТОВ «КТФ «Партнер») встановлено відсутність адміністративного ресурсу, окрім того, відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_2 (директора товариства) останній зареєстрував підприємство за гроші і жодного відношення до нього не має, фінансові та бухгалтерські документи не підписував, а тому усі первинні документи, що були видані ТОВ «КТФ «Партнер» не можуть вважатися первинними, в розумінні норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Електрика» зареєстровано 07.12.2009 року Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва, свідоцтво про державну реєстрацію № 10671020000014802 від 07.12.2009 року.

У період з 28.01.2013 по 01.02.2013 року на підставі направлення від 28.01.2013 року, виданого Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва ДПС, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Танкор", Товариством з обмеженою відповідальністю "БВТФ Стандарт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівництво Монтаж Інтерєри", товариством з обмеженою відповідальністю "Каліонс", Товариством з обмеженою відповідальністю "АБГ "Моноліт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КТФ "Партнер" за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 114 726,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 126 571,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва ДПС складено Акт від 08.02.2013 року №555/22-221-36861696 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 21.02.2013 року №0001572220, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 154 739,00 грн., у тому числі: 126 571,00 грн. - основний платіж, 28 168,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 21.02.2013 року №0001582220, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 172 089,00 грн., у тому числі: 114 726,00 грн. - основний платіж, 57 363,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи винесені податкові повідомлення - рішення неправомірними позивач оскаржив їх до суду.

Обговорюючи правомірність позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з п/п 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Кодексу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV (у подальшому - Закон №996) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського та податкового обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст. 9 Закону України №996 первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Так, відповідно до п.201.1 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Враховуючи вищевказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що Податковим кодексом України закріплено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної.

З рішення суду першої інстанції та Акту перевірки відповідача вбачається, що підставою для визнання порушення позивачем норм податкового законодавства та спростування реальності господарських операцій, здійснених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КТФ "Партнер", є протокол допиту директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КТФ "Партнер" ОСОБА_2 від 09.08.2012 року, що містить відмітку про попередження ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Так, згідно показань ОСОБА_2 ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "КТФ "Партнер" не має, підприємство зареєстрував на прохання малознайомої особи за грошову винагороду, займатись веденням фінансово-господарської діяльності на меті не мав.

Разом з тим, матеріали справи містять завірену належним чином копію заяви ОСОБА_2, в якій зазначено, що ОСОБА_2 перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКФ «Партнер» у період з 2011 року по травень 2012 року, дійсно мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті електрика» з продажу електротехнічних товарів.

Окрім того, в апеляційній скарзі позивачем зазначено, що ним було надано копії двох скарг адвоката ОСОБА_2 на дії слідчого щодо проведення його допиту.

З наведеного вбачається, що для встановлення реальності або фіктивності господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом досліджуватися повинні були первинні документи.

Так, для підтвердження реальності господарських правовідносин позивачем було надано:

- договір купівлі-продажу №901 від 01.09.2011 року;

- рахунки №0109/4 від 01.09.2011 р., №2609/1 від 26.09.2011 р., 03.10.2011 р., №0710/1 від 07.10.2011 р., №0111/2 від 01.11.2011 р. 07.11.2011р., №2911/1 від 29.11.2011 р. 21.12.2011 р., №2912/1 від 29.12.2011 р. 07.02.2012 р., №1402/1 від 14.02.2012 р. 21.02.2012 р., №2802/3 від 28.02.2012 р. 19.03.2012 р., №2703/1 від 27.03.2012 р. 30.03.2012 р., №0904/3 від 09.04.2012 р. 24.04.2012 р., №28.04/1 від 28.04.2012 р.;

- податкові накладні №4 від 01.09.2011 р., №50 від 27.09.2011 р., №3 від 03.10.2011 р., №17 від 10.10.2011 р., №15 від 07.11.2011 р., №14 від 07.11.2011 р., №38 від 29.11.2011 р., №9 від 07.12.2011 р., №37 від 21.12.2011 р., №51 від 29.12.2011 р., №45 від 31.01.2012 р., №23 від 07.02.2012 р., №44 від 14.02.2012 р., №49 від 15.02.2012 р., №60 від 21.02.2012 р., №75 від 28.02.2012 р., №28 від 12.03.2012 р., №41 від 19.03.2012 р., №59 від 27.03.2012 р., №75 від 30.03.2012 р., №70 від 30.03.2012 р., №27 від 09.04.2012 р., №49 від 17.04.2012 р., №74 від 24.04.2012 р., №97 від 28.04.2012 р.;

- видаткові накладні №4 від 01.09.2011 р., №50 від 27.09.2011 р., №3 від 03.10.2011 р., №17 від 10.10.2011 р., №15 від 07.11.2011 р., №14 від 07.11.2011 р., №38 від 29.11.2011 р., №9 від 07.12.2011 р., №37 від 21.12.2011 р, №51 від 29.12.2011 р., №45 від 31.01.2012 р., №23 від 07.02.2012 р., №44 від 14.02.2012 р., №49 від 15.02.2012 р., №60 від 21.02.2012 р., №75 від 28.02.2012 р., №28 від 12.03.2012 р., №41 від 19.03.2012 р., №59 від 27.03.2012 р., №75 від 30.03.2012 р. №70 від 30.03.2012 р., №27 від 09.04.2012 р., №49 від 17.04.2012 р., №74 від 24.04.2012 р., №97 від 28.04.2012 р.;

- виписка банку за 05.10.2011 р., за 11.11.2011 р., за 27.10.2011 р., за 13.12.2011 р., за 17.01.2012 р., за 20.02.2012 р., за 01.03.2012 р., за 04.04.2012 р., за 10.04.2012 р.

Колегія суддів звертає увагу на те, що усі первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до змісту ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте відповідачем, всупереч ст. 71 КАС України, не доведено тих фактів, що оспорювані договори були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності та наявність умислу на укладання вищевказаних господарських договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вказані правочини не можуть розглядатися як нікчемні з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту в у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не оспорювався факт перебування контрагента позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на момент вчинення спірної господарської операції.

Варто також зазначити, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, судам для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість необхідно з'ясувати наступні факти та їх документальне підтвердження:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Дана правова позиція відображена також в Листі Вищого адміністративного суду від 02.2011 року № 742/11/13-11.

Враховуючи те, що колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи факт здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між укладеним договором та господарською діяльністю платника податку, усі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, підстави для винесення оскаржуваного повідомлення - рішення у посадових осіб контролюючого органу були відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не вірно встановлено фактичні обставини справи, надано невірну оцінку дослідженим доказам та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" задовольнити.

Керуючись ст. ст. 71, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Електрика" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Електрика» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001572220 від 21.02.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001582220 від 21.03.2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Є.Пилипенко

Судді Я.Б. Глущенко

С.Б.Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 03.09.2013 року.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.