Постанова № 33410869, 30.08.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2013 року Справа № 803/1644/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Ковальчук М.Ю.,

за участю представника позивача Нестерука Р.В.,

представника відповідача Сівчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міліуса» (надалі - ТзОВ «Міліуса») звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2013 року: № 0003602205, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 66 657 грн., в тому числі: за основним платежем - 44438 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22219 грн.; № 0003592205, яким Луцька ОДПІ збільшила товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 69 990 грн., в тому числі: за основним платежем - 46 660 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23330 грн.

Ухвалою суду від 13.08.2013 року у справі було допущено заміну відповідача Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби її правонаступником Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області (надалі - Луцька ОДПІ).

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Згідно акту №2666/22.5/30659143 від 30.04.2013 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Міліуса» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Спецтехнопласт» за період з 01.10.2010 року по 28.02.2013 року було виявлено, що укладені з контрагентом договори містять ознаки нікчемності внаслідок чого позивачем були завищені витати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а також було занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до державного бюджету. Позивач вважає такі твердження Луцької ОДПІ безпідставними, оскільки, всі проведені господарські операції відображені в податковому та бухгалтерському обліку на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що були надані податковому орану під час перевірки. Відтак, позивач вважає хибними зроблені в акті перевірки висновки, а винесені оскаржувані податкові повідомлення нечинними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додатково пояснив, що під час проведення перевірки були надані всі необхідні первинні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні та в судовому засіданні пред'явленні позовні вимоги заперечила, мотивуючи тим, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Спецтехнопласт» є нікчемними, оскільки в ході проведеної перевірки ТзОВ «Міліуса» з'ясовано, що у контрагента позивача відсутні виробничі потужності, складські приміщення, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Відтак представник Луцької ОДПІ вважає, що у зв'язку з допущеними порушеннями при формуванні витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в у повній відповідності до вимог податкового законодавства.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що з 17.04.2013 року по 23.04.2013 року Луцькою ОДПІ проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТзОВ «Міліуса» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Спецтехнопласт» за період з 01.10.2010 року по 28.02.2013 року, про що складено акт перевірки №2666/22.5/30659143 від 30.04.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством п. 1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 44 438, 00 грн.; ст. 134, ст. 138, ст. 139, ст. 140 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 46 660 грн.

За результатами перевірки податковим органом 22.05.2013 року були винесені податкові повідомлення-рішення: від 22.05.2013 року: № 0003602205, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 66 657 грн., в тому числі: за основним платежем - 44438 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22219 грн.; № 0003592205, яким Луцька ОДПІ збільшила товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 69 990 грн., в тому числі: за основним платежем - 46 660 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23330 грн.

Враховуючи те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Луцькою ОДПІ як суб'єктом владних повноважень, то при вирішенні даного спору воно перевірялось судом на відповідність вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку суду, відповідач заперечуючи проти адміністративного позову, не довів правомірність винесення податкових повідомлень-рішень від 22.05.2013 року № 0003592205 та № 0003602205 з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТзОВ «Спецтехнопласт» були укладені договори № 3/09-12 від 03.09.2012 року та № 4/09-12 від 04.09.2012 року про виконання комплексу допоміжних робіт при влаштуванні збірних залізобетонних паль на загальну суму 266 628, 35 грн. (в т.ч. 44 438, 06 грн.).

Факт виконання вказаних робіт підтверджується актами прийняття виконаних будівельних робіт за вересень 2012 року довідками про вартість виконаних робіт по зазначеним договорам. Крім того, на підтвердження виконання договорів ТзОВ «Спецтехнопласт» були видані податкові накладні: № 79 від 28.09.2012 року на суму 106 628 грн. та № 80 на суму 160 000 грн., а всього на суму 266 628, 35 грн. (в т.ч. 44 438,06 грн.). Розрахунок за проведені роботи проводився в безготівковій формі згідно платіжних доручень № 715 від 11.09.2012 року та № 719 від 788 від 28.09.2012 року на загальну суму 266 628, 35 грн.

Однак, як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва № 213/22-6/35963228 від 01.03.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Спецтехнопласт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків з 01.01.2012 року по 31.01.2013 року вбачається, що підприємство за місцезнаходженням відсутнє. Окрім того, в ТзОВ «Спецтехнопласт» відсутні виробничі потужності, складські приміщення, відсутня наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Перевіркою зроблено висновок, що ТзОВ «Спецтехнопласт» здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

З огляду на вищевикладене, податкова інспекція посилаючись на відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) дійшла висновку, що платник податків ТзОВ «Спецтехнопласт» не мало намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, що призвело до відображення податкового кредиту та валових витрат, тобто проведення «безтоварних» операцій без сплати грошових коштів та податків від цих операцій спричиняє шкоду державі та суспільству.

Із досліджених в судовому засіданні податкових накладних, актів прийняття виконаних робіт вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на які акцентує увагу Луцька ОДПІ, не є підставою для визнання цих документів недійсними.

Для підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТзОВ «Спецтехнопласт», ТзОВ «Міліуса» надало суду договори, податкові накладні виписані під час здійснення господарської діяльності з контрагентом, як доказ реальності здійснення господарської операції.

Отже, з урахуванням наявних первинних документів на підставі яких ТзОВ «Міліуса» сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах ТзОВ «Спецтехнопласт», а також з урахуванням наявних у матеріалах справи первинних документів, у суду відсутні підстави вважати, що діяльність ТзОВ «Міліуса» з зазначеними контрагентом фактично не відбувалась.

Крім того, висновки перевірки, сформовані в акті №2666/22.5/30659143 від 30.04.2013 року, фактично ґрунтуються лише на акті перевірки № 213/22-6/35963228 від 01.03.2013 року, а не на наявних документах бухгалтерського та податкового обліку наданих під час перевірки та наявних у матеріалах справи.

Таким чином, при здійсненні господарських операцій з ТзОВ «Спецтехнопласт» в діях позивача була наявна господарська мета, яка полягає в отриманні прибутку.

Згідно з частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем та дослідженні в судовому засіданні докази, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, підтверджують відповідність суті укладених позивачем правочинів змісту фактичних господарських операцій, а також правильність відображення таких операцій в бухгалтерському обліку, а відтак свідчать про правомірність формування складу валових витрат та включення до складу податкового кредиту витрат за досліджуваними господарськими операціями.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що при винесенні податкових повідомлень-рішень №0003592205 та №0003602205 від 22.05.2013 року відповідачем не було дотримано вимог чинного законодавства України та не було враховано усіх обставин, які мають значення для прийняття рішень. Відтак, оскаржувані повідомлення-рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області №0003592205 та №0003602205 від 22.05.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Міліуса» сплачений судовий збір в сумі 1366 (одна тисяча триста шістдесят шість) гривень 47 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається позивачем та відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 04 вересня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ф.А. Волдінер