Постанова № 33406586, 11.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року Справа № 904/1782/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р.у справі господарського суду№904/1782/13-г Дніпропетровської області за позовомдержавного підприємства "Придніпровська залізниця"допублічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 19 319,16грн. пр. Овчинніков Б.С. - дов. №29 від 01.01.13р. пр. Масюк О.В. - дов. №29/81 від 02.01.13р.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення з відповідача на користь позивача 19 319,16грн. збору за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2013р. (суддя Петренко Н.Е.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. (судді Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В., Прудніков В.В.), позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 19 319,16грн. збору за зберігання вантажу.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 12.04.2007р. між державним підприємством "Придніпровська залізниця" та відкритим акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", яке перейменоване у публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - власник колії, було укладено Тимчасову угоду про експлуатацію залізничної під'їзної колії відповідача, яка примикає до станції Терни і Рядова Придніпровської залізниці №ПР/М-07-2/14НЮдч, а також додаткову угоду №1 від 10.10.2007р. та додаткову угоду №16 від 14.06.2012р., якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2012р.

Відповідно до п.1 Договору із посиланням на Статут залізниць України, враховуючи Правила перевезення вантажів, сторони домовилися про експлуатацію під'їзної колії, яка належить відповідачу та примикає до станції Терни Придніпровської залізниці стрілочними переводами №№2,4,6 до продовження колій №5 та №8, а також до станції Рядова стрілочними переводами №8 до колії №6. Під`їзна колія обслуговується власним локомотивом.

Пунктами 5, 6 Договору передбачено, що передача вагонів на під'їзну колію здійснюється за повідомленнями з реєстрацією у книзі повідомлень форми ГУ-2, які передає прийомоздавальник залізниці прийомоздавальнику відповідача не пізніше, як за 2,0 години до фактичного здавання вагонів. Вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на одну із колій №№1,2,3,4,5,6,7,8,13 станції Терни Придніпровської залізниці (ті, що прибули на станцію Рядова - на одну з колій №№ 4,5,6,7,8,9,10 станції Рядова) за вказівкою чергового по станції, де здійснюються передавальні операції з вагонами у технічному та комерційному відношенні. Подальший рух вагонів здійснюється локомотивом власника колії.

За накладними №№42034868, 42011775, 42025221, 42018432 вантаж (глина бентонітова), був прийнятий залізницею до перевезення на адресу одержувача (відповідача).

На шляху прямування на станції Жовті Води-1 відповідно до вимог пунктів 9, 10 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України 25.02.1999р. №113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458, дані вагони були затримані по наказу №281 від 31.08.2012р. через зайнятість колій на станції призначення Терни, у зв'язку з неприйняттям вантажів відповідачем на свою під'їзну колію.

За цим фактом станцією затримки Жовті Води-1 у порядку, передбаченому п.п.9,10 Правил користування вагонами та контейнерами, складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а №5 від 31.08.2012р., акт загальної форми ГУ-23 №5 від 31.08.2012р.

На підставі цих актів Придніпровською залізницею відповідачу нараховано збір за зберігання вантажу у сумі 19 319,16грн. та ця сума включена до накопичувальних карток форми ФДУ-92 №13099018 та №06099009, які відповідач підписав із запереченнями, що був готовий прийняти вагони з вантажем на під'їзну колію, що і стало підставою позову.

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що ст.908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ст.307 Господарського кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими акта ми та правилами, що видаються відповідно до них. Стаття 46 Статуту залізниць України встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби.

Статтею 42 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення. За угодою між одержувачем і станцією вагони (контейнери) можуть подаватися без попереднього повідомлення.

При розгляді справи по суті, судами встановлено, що факт повідомлення вантажовласника про затримку вантажів підтверджується виписками із Книги повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження, копією повідомлення про затримку вагонів №13, яке підписано відповідачем із зауваженнями.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажів визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах в разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станціях призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях, тощо). Відповідно до Правил складання актів, Правил користування вагонами і контейнерами підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання вантажів, в тому числі при затримці вагонів на шляху перевезення, є акт загальної форми, який складається для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і підписується особами, які брали участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Відтак, суди дійшли висновку, що позивач правомірно нарахував відповідачу збір за зберігання вантажу в сумі 19 319,16грн.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини в затримці вагонів, то судами встановлено, що відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання, а відповідачем не надано доказів відсутності своєї вини в затримці вагонів на станціях підходу, у запереченнях до накопичувальних карток не зазначено, на яку конкретно колію міг бути прийнятий вантаж (яка була вільна на час затримки).

Натомість, позивачем на підтвердження зайнятості колій на станції Терни з вини вантажоодержувача надано акти загальної форми, які підписані відповідачем без зауважень, та Положення зайнятості колій по станції Терни на момент прийняття наказу №281 від 31.08.2012р.

З вказаного Положення вбачається, що на станції Терни були 2 вільні колії (№ 2 для обгону локомотивів та №3, на якій проходили операції з виставлення, обробки, накопичення і підготовки поїздів, проведення маневрових робіт), інші колії №№1,4,5,6,7,8 зайняті вагонами, які були затримані з вини одержувача вантажу, тобто відповідача. З причини несвоєчасного забирання відповідачем вагонів, які надійшли на його адресу була знижена пропускна спроможність не тільки станції Терни, а й на підходах до неї. З огляду на це, посилання відповідача на наявність на станції примикання вільних колій, як на доказ відсутності своєї вини у затримці вагонів, суд вважає безпідставними.

Зайнятість прийомовідправних колій по станції примикання згідно технологічного процесу роботи станції планує поїзний диспетчер залізниці з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів, вагонів з вантажами на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів з ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції.

Відтак, несвоєчасне забирання з колій станції відповідачем вантажів, які прибули на його адресу, є порушенням вимог п.33 Правил видачі вантажів та ст.ст.46,47 Статуту залізниць України, якими визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням тощо), а суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. у справі №904/1782/13-г господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова