Ухвала суду № 33406123, 05.09.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22-ц/796/12192/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Фролов М.О.

Доповідач: Невідома Т.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Невідомої Т.О.

суддів: Соколової В.В., Пікуль А.А.

при секретарі: Товарницькій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити, визнати за ОСОБА_2 право власності на 29/100 частин квартири АДРЕСА_1, за рахунок ? частини цієї квартири, що належала ОСОБА_4, та витребувати її з володіння ОСОБА_4; визнати за ОСОБА_3 право власності на 21/100 частин вказаної квартири, та витребувати її з володіння ОСОБА_4 На думку апелянта, рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Також, апелянт, вважає, що судом не повно встановлено обставини, які мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач визнає позов, заявлений позивачами, проте буде визнавати їх право власності на майно лише після рішення суду. До того ж апелянт вказує на посилання суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи мирової угоди з відміткою суду про те, що саме дана копія мирової угоди була затверджена в судовому порядку, хоча на ідентичність копій мирової угоди, наданої до суду вказують як позивачі, так і сам відповідач. Окрім вказаного апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції, що для визнання права власності в судовому порядку, право власності власника - позивача повинно бути вже зареєстрованим в установленому порядку.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та представник позивачів ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених в ній підстав.

Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе слухати справу в їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року по справі 2-2080/11 було визнано мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у виконавчому проваджені № 32912296 у справі про примусове виконання виконавчого листа № 2-2275/11 від 14 березня 2011 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 162 400,0 грн.

Згідно п. 4.1. та п. 4.2. наданої позивачем мирової угоди заборгованість ОСОБА_6 перед ОСОБА_2, ОСОБА_3 погашається повністю шляхом передачі ОСОБА_2 у власність 29/100 частини та ОСОБА_3 у власність 21/100 частини квартири АДРЕСА_1 за рахунок ? частини цієї квартири, що належить ОСОБА_4

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, просили визнати за ОСОБА_2 право власності на 29/100 частин квартири АДРЕСА_1, за рахунок ? частини цієї квартири, що належала ОСОБА_4, та витребувати її з володіння ОСОБА_4; визнати за ОСОБА_3 право власності на 21/100 частин вказаної квартири, та витребувати її з володіння ОСОБА_4, мотивуючи свої вимоги тим, що з метою реєстрації права власності на частини у вищезазначеній квартирі позивачі зверталися до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна», проте останнім право власності зареєстроване не було, відповіді на звернення не надано. Крім того, в порушення мирової угоди ОСОБА_4 не звільнив вищезазначену квартиру та не знявся з реєстраційного обліку за її адресою.

Суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 182, 331, 392 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом з тим, позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було надано належних доказів на підтвердження виникнення у них права власності на частку квартири АДРЕСА_1 відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивачів до органів реєстрації права власності на нерухоме майно, зокрема до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна», а також оскарження рішень, дій або бездіяльності таких органів щодо відмови у реєстрації їх права власності на частку зазначеної квартири.

Крім того, посилаючись на невизнання КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна» їхнього права власності на частину квартири АДРЕСА_1, позивачами не було заявлено вимог до останнього.

При цьому, судом першої інстанції було правильно враховано, що положення ст. 392 ЦК України передбачають речово-правовий спосіб захисту абсолютного цивільного права власності, який підлягає застосуванню у разі, коли сторони спору не перебувають між собою у зобов'язальних відносинах з приводу спірного майна, і при цьому має місце реальне оспорювання такого права відповідачем, внаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб, а тому, обрання позивачами речово-правового способу захисту є помилковим.

Крім того, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року було визнано мирову угоду лише між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, мирової угоди між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано не було. У резолютивній частині ухвали не було викладено змісту мирової угоди, яка була визнана.

Проте, вказана ухвала суду сторонами не оскаржувалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду із вказаним позовом зумовлено неможливістю реєстрації права власності на частку вказаної квартири та невиконанням відповідачем мирової угоди, який відмовляється звільнити квартиру АДРЕСА_1.

Разом з тим, позивачами не було доведено наявності з відповідачем ОСОБА_4 спору щодо права власності на частку квартири АДРЕСА_1, а тому, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Всі викладені у апеляційних скаргах обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: В.В.Соколова

А.А.Пікуль