Ухвала суду № 33405437, 06.08.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2013 р.справа № 808/1688/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Сафронової С.В. Чепурнова Д.В.

при секретарі судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року у справі за позовом Приватного малого підприємства «Глава» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

В лютому 2013 року Приватне мале підприємство «Глава» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Державної податкової служби та просило скасувати податкові повідомлення - рішення №0002032211 та №0002022211 від 25.09.2012 року.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення винесені з грубим порушенням норм чинного законодавства.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0002032211 та №0002022211 від 25.09.2012 року, що прийняті Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя Державної податкової служби.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Приватне мале підприємство «Глава» зареєстроване виконавчим комітетом Запорізхької міської ради та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в Жовтневому районі м.Запоріжжя Державної податкової служби.

У період з 30.08.2012 року по 05.09.2012 року податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного малого підприємства «Глава» з питання дотримання податкового та іншого законодавства при правових відносинах із суб'єктом господарської діяльності - приватним підприємством «Спецстанкострой» за період з 01.10.2010 року по 31.06.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 12.09.2012 року №47/16-3/20482343, в якому зафіксовано порушення вимог п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, абз.4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.3.1 ст. 3, п.10.1 ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , а, сааме, занижено об'єкт оподаткування, внаслідок чого відбулось заниження податку на прибуток на загальну суму 86 712 грн у т.ч. за IV квартал 2010р. на суму 54 925 грн., та за 2011р. на суму 31 787 грн.; п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" - занижено податок на додану вартість за період 2010р. (жовтень, грудень) на загальну суму ПДВ 43 939 грн., у т.ч. по періодам: - жовтень 2010р. на суму 10 861 грн, грудень 2010р. на суму 33 078,48 грн, та в порушення абз. "а" п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість за січень 2011р. на загальну суму ПДВ 25 430 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення

№0002022211 від 25.09.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 69 369 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 10 985,75 грн. та №0002032211 від 25.09.2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 86 712 грн. та штрафні (фінансові) санкції 13 732,25 грн.

В результаті адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення були залишені податковим органом без змін.

За правилами статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач мав взаємовідносини з ПП Спецстанкострой.

Між Приватним малим підприємством «Глава» та Приватним підприємством «Спецстанкострой» було укладено договір №011010 від 01.10.2010 року, згідно якого ПП "Спецстанкострой" здійснювало поставки ТМЦ для ПМП фірма "Глава".

Також між позивачем та вказаним контрагентом укладено договір №011011 від 01.10.2010 року, відповідно до якого ПП "Спецстанкострой" надавало ПМП фірма "Глава" послуги з обробки та модернізації деталей та механізмів.

Реальність господарських операцій позивача та ПП «Спецстанкострой» за перевіряємий період підтверджується видатковими накладними №1004103 від 04.10.2010 року, №120873 від 08.12.2010 року, №0118 від 18.01.2011 року; актами здачі-прийняття робіт №1006100 від 06.10.2010 року, №122171 від 21.12.2010 року; податковими накладними №1006102 від 06.10.2010 року, №1004103 від 04.10.2010 року, №122171 від 21.12.2010 року, №120873 від 08.12.2010 року, №20 від 18.01.2011 року; відповідними рахунками-фактурами та виписками банку про сплату за надані послуги та поставлені товари.

Проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що господарські операції за перевіряємий період здійснювалися між позивачем та його прямим контрагентом, що підтверджується належними первинними документами, та в результаті здійснення таких господарських операцій реально змінився майновий стан платника податків - позивача по справі.

Крім того, в акті перевірки відповідач також посилається на порушену кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 та стосовно фіктивності ПП «Спецстанкострой».

Однак, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки у даній кримінальній справі відсутній обвинувальний вирок суду, то сам факт порушення кримінальної справи не є підставою для висновку про те, що правочини здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: Д.В. Чепурнов