Постанова № 33405410, 09.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2013 р. Справа № 920/549/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - Борець А.Д.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженною відповідальністю "Сервісний центр "Металург" м. Миколаїв (вх. №2374С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 30.05.13 р. у справі № 920/549/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" м. Миколаїв

до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Терра" м. Суми

про стягнення 19 262,07 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.05.13 р. по справі № 920/549/13 ( суддя В.М. Моїсеєнко) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Терра" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" 190,71 грн. пені, 17,07 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні вимог про стягнення 9933 грн. боргу про прийняття лиття згідно п.п. 4.7 та 5.3 договору поставки № 310Р1359 від 31.08.2012р. та про стягнення 9138,36 грн. пені - відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 30.05.13 р. по справі № 920/549/13 і прийняти нове рішення, яким стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Терра" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" пеню у розмірі 9329,07 грн. Судові витрати по справі покласти на відповідача. В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що строк постачання повинен відраховуватись з дати кінцевої оплати лиття, оскільки умовами договору строк остаточного розрахунку та строку постачання відраховується з дати повідомлення по факсу про готовність лиття.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 04.09.2013.

03.09.2013 позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких підтвердив свою позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням за № 011335 про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" (позивач) та ПВКП "Терра" (відповідач) був укладений договір №8310Р1359 від 31.08.2012р. на поставку ливарної продукції.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що лиття поставляється у кількості, номенклатурі та за ціною, зазначеною у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2012р. між позивачем та відповідачем була підписана специфікація №1 на суму 19 866,00 грн.

Згідно п.2 специфікації, виготовлення лиття здійснюється позивачем партіями протягом 20 календарних днів з дати попередньої оплати, яка згідно п.3.1.1 договору проводиться у розмірі 50 % від вартості партії лиття зазначеної у специфікації.

З матеріалів справи також слідує, що позивачем, згідно п. 3.1.1 договору був виставлений відповідачу рахунок №1600054996 від 04.09.12 р. на попередню оплату у розмірі 50% партії лиття на суму 9933,00 грн.

Відповідачем попередня оплата в сумі 9933,00 грн. була здійснена 06.09.2012 р. (платіжне доручення №2268 від 06.09.2012 р.).

Звертаючись до господарського суду, позивач посилався на те, що 27.09.2012 р. ним на адресу відповідача було направлено факсимільне повідомлення вих.№101-06/587 про готовність лиття до постачання, а також виставлено рахунок-фактура №1600055840 від 27.09.2012 р. на суму 9933,00 грн. (остаточний розрахунок за виготовлену партію лиття згідно п.3.1.2 договору), який було надіслано факсимільним повідомленням та отримано відповідачем. Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, станом на 08.01.2013р. - дату подачі позову до господарського суду, відповідач не виконав свої зобов'язання, передбачені умовами договору № 8310Р1359 від 31.08.2012р. в частині остаточного розрахунку в сумі 9933,00 грн. та в частині приймання лиття згідно пунктів 4.7 та 5.3 договору, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 9933,00 грн. та 9138,36 грн. пені, передбачених п.6.3 зазначеного договору.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що з поданих відповідачем доказів слідує, що він провів розрахунки з позивачем за виготовлене лиття в повному обсязі, оскільки відповідачем 06.09.2012р. платіжним дорученням № 2268 була здійснена попередня оплата виготовленого лиття в сумі 9933,00 грн. та згідно платіжного доручення № 62 від 25.01.2013р. був здійснений остаточний розрахунок в сумі 9933,00 грн.

Отже, враховуючи, що на час звернення позивача з позовом до господарського суду остаточний розрахунок за виготовлену партію лиття відповідачем був здійснений в повному обсязі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 9933,00 грн.

Що ж стосується вимог позивача щодо стягнення пені, місцевий господарський суд вважав правомірним її нарахування на підставі п.6.2 договору, згідно якого, в разі порушення строків оплати лиття, згідно п.3.1.2 договору з вини відповідача, останній сплачує позивачу пеню у розмірі 0,02% від вартості готового, але не оплаченого лиття за кожен день прострочення, але не більш 5% від цієї вартості, в зв'язку з чим суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені за договором про несвоєчасну кінцеву оплату за період з 08.10.2012р. по 25.01.2013р. в розмірі 190,71 грн.

В той же час, пославшись на відсутність факту заборгованості між сторонами щодо кінцевої оплати товару, суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 9138,36 грн. пені, оскільки ці вимоги, на думку суду, позивачем не доведені, за відсутності належних та допустимих доказів.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 9138,36 грн. за порушення строку постачання лиття, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції не надано належної оцінки умовам договору та доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, що, в свою, чергу призвело до невірного застосування норм матеріального права до даних правовідносин.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

П. 4.5 договору передбачено, що постачальник повідомляє покупця про готовність лиття до постачання о факсу.

П. 3.1.2 договору визначено, що остаточний розрахунок за виготовлене лиття здійснюється відповідачем протягом 5 банківських днів з дня повідомлення по факсу позивачем про готовність партії лиття до постачання, на підставі виставленого позивачем рахунку.

Відповідно до п. 4.7 договору, постачання готової та оплаченої партії лиття проводиться протягом 10 календарних днів з дати повідомлення покупця.

Згідно п. 5.3 договору приймання лиття за кількістю (номенклатурою) здійснюється покупцем спільно з постачальником на складі постачальника.

Таким чином, аналіз умов договору свідчить про те, що строк остаточного розрахунку та строк постачання відраховується саме з дати повідомлення по факсу про готовність лиття.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що 27.09.2012 позивачем на адресу ПВКП «Терра» було направлено факсимільне повідомлення за № 101-06/587 про готовність лиття до постачання, а також виставлено рахунок-фактуру № 1600055840 від 27.09.2012 на суму 9933,00 грн. (а.с. 15, 16).

Враховуючи, що згідно п. 4.7 договору постачання готової та оплаченої партії лиття проводиться протягом 10 календарних днів з дати повідомлення покупця, останні день строку постачання був 08.10.2012 р.

Отже факт прострочення відповідачем зобов'язання з приймання лиття, визначеного п.п. 4.7, 5.3 договору підтверджується матеріалами справи та наданим позивачем розрахунком за період з 09.10.2012р. по 08.01.2013 р., який колегією суддів досліджено та перевірено у повному обсязі.

Ч.1 ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строку постачання лиття згідно п. 4.7 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від вартості не поставленого лиття за кожен день прострочення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за порушення покупцем строку постачання лиття згідно п. 4.7 договору, який відраховується з дати повідомлення покупця.

Як було встановлено під час судового розгляду та не спростовується відповідачем, свої договірні зобов'язання щодо приймання лиття у визначений договором термін відповідач не виконав.

На підставі вищевикладеного колегія суддів зазначає про наявність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами договору за порушення покупцем строку постачання лиття згідно п. 4.7 договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, нарахованої відповідно до п. 6.3 договору, за період з 09.10.2012 п. 08.01.2013, колегія суддів визнає правомірність її нарахування в розмірі 9138,36 грн.

До того ж, своїм листом за № 01/02 від 01.02.2013 ПВКП «Терра» визнало наявність пені в розмірі 9329,07 грн. та зобов'язувалось її погасити до 15.02.2013 (а.с. 42).

Отже, в даному випадку, позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 9138,36 грн. ґрунтуються як на умовах договору, так і на положеннях чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий та передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в 9138,36 грн., оскільки не надав належної оцінки наведеним обставинам, умовам договору та підставам, з яких подано позов.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови в стягнення з відповідача 9138,36 грн., з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

В іншій частині рішення слід залишити без змін в зв'язку з його матеріальною та документальною обґрунтованістю.

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" м. Миколаїв задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 30.05.13 р. у справі № 920/549/13 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені в розмірі 9138,36 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 9138,56 грн. пені.

Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Терра" (40022, м. Суми, вул. Леваневського, 22, кв. 19, код ЄДРПОУ 30991890, п/р 26008319026001 в ВАТ СФ «Приватбанк», м. Суми, МФО 337546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" (54051, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 471, код ЄДРПОУ 32654880, п/р 260030134314 в АТ «Сбербанк Росії», м. Київ, МФО 320627) 9138,36 грн. пені, 817,24 грн. витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 841,32 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 09 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Судді Білецька А.М.

Гребенюк Н.В.