Постанова № 33405308, 09.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2013 р. Справа№ 910/8575/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 09.09.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року (повний текст підписано 21.06.2013 року)

у справі №910/8575/13 (суддя Паламар П.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання договору частково недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року у справі №910/8575/13 відмовлено в позові публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання договору частково недійсним.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 05.08.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/8575/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Києва від 12.06.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» - без задоволення.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2012 року між публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - покупець) та публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як правонаступником Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - продавець) укладено договір про закупівлю природного газу №357-БО, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця протягом 2012 року імпортований природний газ в обсязі до 15 358 000 куб.м., а останній - прийняти та оплатити одержаний газ.

За умовами п. 4.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Відповідно до п. 7.3 цього договору встановлена відповідальність покупця (позивача у справі) за неналежне виконання ним п. 4.1 договору (оплата за газ), зокрема, у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплати штрафу у розмірі 7 відсотків від сими простроченого платежу.

У квітні 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсним договору про закупівлю природного газу №357-БО від 30.01.2012 року в частині щодо встановлення у пункті 7.3 договору відповідальності ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» у формі штрафу в розмірі 7 % від суми прострочення платежу (за прострочення понад 30 днів), а саме: «а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу» та в частині щодо встановлення у пункті 9.3 договору строку позовної давності тривалістю у 5 (п'ять) років.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що указаний договір в частині умов п. 7.3, що встановлюють його відповідальність за неналежне проведення розрахунків одночасно у вигляді і пені, і штрафу, а також в частині умов п. 9.3 договору, що встановлюють строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення штрафу та пені тривалістю у 5 років суперечать вимогам п. 6.2.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1580 від 22.09.2011 року.

За таких обставин позивач на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов та визнати цей договір в указаних частинах недійсним.

При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» про визнання договору частково недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.

Вказана норма кореспондується з приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (частина 1 статті 181 Господарського кодексу України).

В свою чергу, відповідно до ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, судовою колегія встановлено та досліджено той факт, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки, що також не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст.203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, у розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, недійсність договору законодавець пов'язує з невідповідністю змісту договору нормам закону.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог та вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що укладений між сторонами договір про закупівлю природного газу №357-БО від 30.01.2012 року в частині умов п. 7.3 договору, що встановлюють його відповідальність за неналежне проведення розрахунків одночасно у вигляді і пені, і штрафу, а також в частині умов п. 9.3 договору, що встановлюють строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення штрафу та пені тривалістю у 5 років суперечать вимогам п. 6.2.2 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1580 від 22.09.2011 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, враховуючи положення ст. 179 ГК України, ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України, судова колегія зазначає, що сторони мають право, але не зобов'язані укладати договір про закупівлю природного газу відповідно до Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1580 від 22.09.2011 року.

Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 179 ГК України сторони вправі конкретизувати умови типового договору, на основі якого вони визначають зміст договору між собою.

Внесення сторонами за господарським договором поставки умов про забезпечення виконання зобов'язання покупця про оплату придбаного товару відповідає вимогам ст.ст. 546, 547, 549 ЦК України, ст. 230 ГК України.

Види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Під неустойкою (штрафом або пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З частини 1 статті 216 Господарського кодексу України випливає чітке розуміння відповідальності як застосування господарських санкцій. Різновидом господарських санкцій є штрафні санкції, які в частині 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає жодного із цих різновидів. Частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України особливістю штрафу визнає те, що він обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, законодавцем у статті 549 ЦК України закріплено поділ неустойки на штраф та пеню. Критерієм такого поділу є спосіб обчислення неустойки. Тобто штраф, незалежно від того, які величини застосовуються при його обчисленні має бути фіксованою сумою, а пеня, відповідно - змінною, причому її розмір залежить від тривалості порушення зобов'язання.

При цьому, суд також враховує, що зміст частини третьої статті 6 ЦК України полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативними нормами, у зв'язку з цим, суд вважає, що сторони можуть до умов договору включити неустойку у вигляді штрафу та пені, проте, кожне їх поняття, яке наведене у статті 549 ЦК України, є імперативною нормою.

Таким чином, передбачені спірними умовами договору пеня та штраф є формами одного й того ж виду забезпечення виконання зобов'язання (неустойки), що визначають порядок обчислення грошової суми, належної з боржника у разі порушення тим зобов'язання, що не є подвійною відповідальністю. Доводи скаржника з цього приводу суперечать вимогам ст. 61 Конституції України та ґрунтуються на помилковому розумінні вимог чинного законодавства.

Відповідно до умов п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно вимог ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Внесення сторонами за господарським договором поставки умов про зміну тривалості позовної давності відповідає вимогам гл. 19 ЦК України.

Таким чином, зміст п.п. 7.3, 9.3 спірного договору відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позові слід відмовити повністю.

З огляду на зазначене вище, за переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсним договір про закупівлю природного газу №357-БО від 30.01.2012 року в частині щодо встановлення у пункті 7.3 договору відповідальності ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» у формі штрафу в розмірі 7 % від суми прострочення платежу (за прострочення понад 30 днів), а саме: «а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу» та в частині щодо встановлення у пункті 9.3 договору строку позовної давності тривалістю у 5 (п'ять) років відносно стягнення штрафів, пені - задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем - публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 12.06.2013 року та позовної заяви про визнання недійсним договір про закупівлю природного газу №357-БО від 30.01.2012 року в частині щодо встановлення у пункті 7.3 договору відповідальності ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» у формі штрафу в розмірі 7 % від суми прострочення платежу (за прострочення понад 30 днів), а саме: «а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу» та в частині щодо встановлення у пункті 9.3 договору строку позовної давності тривалістю у 5 (п'ять) років відносно стягнення штрафів, пені.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року у справі №910/8575/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2013 року у справі №910/8575/13 залишити без змін.

3. Справу №910/8575/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.