Постанова № 33391312, 30.08.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2013 р. Справа № 804/10300/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василівни при секретаріМакаревич К.В. за участю: представника позивача Шокол О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсною податкової консультації від 12.04.2013 р. №5247/10/060 та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому просить:

- визнати недійсною (нечинною) податкову консультацію, надану Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби від 12.04.2013 р. за №5247/10/060;

- зобов'язати Криворізьку північну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби надати товариству з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» на всі запитання, викладені у зверненні від 15.03.2013 р. за №170, податкову консультацію з урахуванням висновків суду, що відповідатиме вимогам чинного податкового законодавства.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до відповідача за отриманням податкової консультації, однак відповідачем не було надано повну відповідь на поставлене запитання, а надана відповідь суперечить нормам податкового законодавства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року було замінено відповідача по справі Криворізьку північну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби на її правонаступника - Криворізьку північну об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду письмові заперечення на позовну заяву, які містяться в матеріалах справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» є платником фіксованого сільськогосподарського податку та є сільськогосподарським підприємством, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, згідно свідоцтва №200072650 №081254.

З метою роз'яснення питань щодо провадження господарської діяльності, задля збереження статусу сільськогосподарського товаровиробника з правом на сплату фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість, відповідно до статті 52 Податкового кодексу України позивач звернувся до відповідача за отриманням податкової консультації, звернення від 15.03.2013 року вих.№170. В своєму зверненні позивачем зазначено, що ТОВ «Виробниче об'єднання «Агросвіт» розглядає можливість придбання незавершеного виробництва сільськогосподарської продукції - на стадії посівів. При цьому, право користування (власності) землею під придбання об'єктом незавершеного виробництва залишається у продавця об'єкта незавершеного виробництва. В зв'язку з чим, позивач просить підтвердити, що сільськогосподарська продукція, яка буде до вирощена з придбаного у сторонньої організації незавершеного виробництва та зібрана ТОВ «Виробниче об'єднання «Агросвіт» власними силами та за власний рахунок, буде вважатись сільськогосподарською продукцією власного виробництва в розумінні пп.14.1.234 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України та буде враховуватись в 75% власного сільськогосподарського товаровиробництва (відповідно до статті 301 Податкового кодексу України). Також просить повідомити, чи потрібно ТОВ «Виробниче об'єднання «Агросвіт» виходячи з фактичного користування землями продавця незавершеного виробництва на час дорощування та збору урожаю - збільшити суму фіксованого сільськогосподарського податку на площу таких земель, з одночасним зменшенням продавцем на цей же період суму податку на землю.

При цьому, відповідач надав податкову консультацію від 12.04.2013 року №5247/10/060, згідно висновку якої одним із основних критеріїв для отримання юридичною особою статусу платника ФСП є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарської продукції на власних або орендованих виробничих потужностях. При цьому слід мати на вазі, що сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, відповідно до розділу другого Закону «Про оренду землі» зобов'язані в обов'язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями. Такий договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких належним чином не оформлено договори оренди, для цілей оподаткування ПДВ в умовах спеціального режиму не може вважатися власно виробленою.

Перевіряючи дотримання суб'єктом владних повноважень при реалізації владної управлінської функції у спірних правовідносинах вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.172 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 - VI, податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень податковими органами та надання відповідей на них врегульовано статтями 52 і 53 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом (п.52.1); податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п.52.2); за вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі (п.52.3); консультації надаються органом державної податкової служби або митним органом, в якому платник податків перебуває на обліку, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи (п.52.4); контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень (п.52.5).

Отже, консультація, у розумінні вказаних норм, полягає у наданні податковим органом практичної допомоги платнику податків у вигляді певних порад, рекомендацій, надання інформації, розкритті змісту закону, поясненні термінів та ін., щодо використання конкретної норми закону або нормативно - правового акту з питань адміністрування податків чи зборів. При цьому, консультація не може виходити за межі закону.

Зі змісту індивідуальної податкової консультації відповідача свідчить, що у спірних правовідносинах відповідач взагалі не в повні мірі надав консультацію на поставлені запитання позивача, в тому числі консультація не відповідає вимогам чинного податкового законодавства, що є порушенням пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14, ст. 52 Податкового кодексу України.

Так, Главою 2 розділу XIV Податкового кодексу України регулюються відносини зі справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до пункту 301.1 статті 301 цього Кодексу платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

При вирішенні питання про те, чи впливає оформлення права користування земельними ділянками на розмір об'єкта оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком, а також на правомірність перебування сільськогосподарського товаровиробника в статусі платника цього податку, слід виходити з такого.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 Податкового кодексу України. Зокрема, для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подати відомості (довідку) про земельні ділянки із зазначенням кожного документа, який встановлює право власності/користування кожною земельною ділянкою.

Водночас законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.

При цьому така особа повинна буде підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Наслідки недотримання особою вимог щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва встановлені статтею 308 Податкового кодексу України.

Зокрема, підставою для скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до пункту 308.6 статті 308 цього Кодексу є або добровільне рішення такого платника, або рішення органу державної податкової служби, яке може бути постановлено в разі: 1) або ліквідації такого платника, у тому числі шляхом реорганізації, 2) або встановлення за результатами документальної перевірки порушення вимог статті 301 Податкового кодексу України.

У свою чергу, вимоги статті 301 Податкового кодексу України стосуються частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів сільськогосподарського товаровиробника.

Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

- реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

З приписів пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України випливає, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.

Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Відповідно до викладеного, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

При визначенні змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку, слід виходити з такого.

Згідно з підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Аналогічні правила застосовуються при визначенні підстав для застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Так, відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України. Відповідно до вказаної норми, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

В тому числі, податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва. Так само сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Аналогічним чином відсутні підстави для визначення особі податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.

При цьому слід враховувати те, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком відповідно до пункту 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь, надана платнику податку у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди.

Отже, об'єктом оподаткування є ті сільськогосподарські угіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, але не обмежуючись, орендою.

При цьому зазначеною нормою не встановлено, що відповідні права на ділянки (зокрема, право користування) мають бути певним чином оформлені та зареєстровані.

За таких обставин відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Зазначена позиція суду узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі від 28.12.2012 року №2614/12/13-12.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що в силу п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Наслідком застосування податкової консультації згідно з п. 53.1 ст. 53 ПК України є те, що платника не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх дій чи прийнятих рішень.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували факт правомірності прийняття ним індивідуальної податкової консультації від 12.04.2013 року №5247/10/060.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що індивідуальна податкова консультація від 12.04.2013 року №5247/10/060 не узгоджується з вимогами Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 11, 17, 70, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсною податкової консультації від 12.04.2013 р. №5247/10/060 та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати недійсною податкову консультацію, надану Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби від 12.04.2013 р. за №5247/10/060.

Зобов'язати Криворізьку північну об'єднану державну податкову інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області надати товариству з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» податкову консультацію на всі запитання, викладені у зверненні від 15.03.2013 р. за №170, з урахуванням висновків суду.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Агросвіт» (код 31271300) судові витрати у розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 41 копійка.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко