Постанова № 33388617, 04.09.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2013 р. Справа № 907/541/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Гриців В.М.,

Кордюк Г.Т.,

При секретарі судового засідання: Марочканич І.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Транс» Вих. № 235 від 10.07.2013 р. (вх. № 05-05/1610/13 від 30.07.2013 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 червня 2013 року

у справі № 907/541/13 (суддя І.В.Івашкович),

порушеній за позовом

Позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, АДРЕСА_1.,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Транс», м. Мукачево, Закарпатської обл.,

Про стягнення з ТзОВ «Іва-Транс» на користь СПД-ФО ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 62 327,41 грн. та стягнення судових витрат, в т.ч. за правову допомогу зі складання позовної заяви та представництва інтересів у суді.

За участю представників сторін:

Від апелянта/відповідача: не прибув,

Від позивача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю б/н від 17.06.2013 р., адвокат ОСОБА_4 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 15.09.2010 р.) - п/к згідно угоди № 2 від 05.08.2013 р. та ордеру серії ЛВ № 035705 від 12.08.2013 р.).

Представники, які прибули в дане судове засідання, з правами та обов'язками сторін, які визначені у ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України - ознайомлені. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представники, які прибули в дане судове засідання, подали письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 30.07.2013р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням Голови Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2013 р. у склад колегії для розгляду справи № 907/541/13 Господарського суду Закарпатської області введено суддів - Давид Л.Л. та Юрченка Я.О.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 року скаржнику за його клопотанням (а.с. 113) відновлено строк для подання апеляційної скарги (а.с. 103), ухвалою суду від 01.08.2013 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва-Транс» Вих. № 235 від 10.07.2013 р. (вх. №05-05/1610/13 від 30.07.2013 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 14.08.2013 року (а.с. 104), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи) (а. с. 105-106).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 р. (а.с. 125-126) розгляд справи відкладено на 04.09.2013 р., про що сторін було повідомлено рекомендованою кореспонденцією, згідно з Інструкції діловодства в господарських судах № 75 (з наступними змінами і доповненнями).

Зпідстав зазначених у розпорядженні Голови Львівського апеляційного господарського суду від 03.09.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 907/541/13 замість суддів Давид Л.Л., Юрченка Я.О. введено суддів Гриців В.М. та Кордюк Г.Т.

Від апелянта/відповідача представник, повторно, не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, не зважаючи на те, що був, належним чином, повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, отримане ним під розписку, 08.08.20113 р. за № 06788303 (докази - в матеріалах справи).

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт/відповідач просить, скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 26 червня 2013 року у справі № 907/541/13 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Від позивача повноважні представники прибули, проти апеляційної скарги заперечили, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду за вх. № 05-04/4731/13 від 13.08.2013 р. подали письмовий відзив на апеляційну скаргу (а.с. 115-118), у судовому засіданні надали усні пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, просять рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника апелянта/відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника, можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Крім того, ухвалою суду від 14.08.2013 р. (а.с. 125-126) розгляд справи відкладено з підстав зазначених в ухвалі (у зв'язку із неприбуттям в судове засідання представника апелянта/відповідача).

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 907/541/13.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.06.2013 р. у справі № 907/541/13 (суддя І.В.Івашкович) вирішено: позов задовольнити повністю (пункт перший резолютивної частини). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Іва- Транс» (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Білоруська, 54, Ідентифікаційний код № 22094527) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1) 62 327, 41 грн. збитків внаслідок втрати вантажу та 1720,50 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору (пункт другий резолютивної частини) (а. с. 82-89).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду ТзОВ «Іва-Транс» звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 26.06.2013 р. по справі № 907/541/13 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю (а.с. 107-109).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, так як судом першої інстанції при прийнятті рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Так, апелянт, зокрема, вважає, що вина Відповідача з втрати вантажу відсутня, оскільки, втрата вантажу сталася внаслідок дій третіх осіб, яким перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало. Звертає увагу суду на те, що недостача частини вантажу дійсно мала місце, однак на думку апелянта, дана обставина не пов'язана з винними діями Відповідача, так як під час перевезення мала місце крадіжка, про яку негайно було повідомлено правоохоронні органи, що апелянт підтверджує талон-корінцем реєстраційний № 3978 від 11.06.2012 р. про реєстрацію заяви правоохоронними органами (а.с. 78). Як зазначено в апеляційній скарзі, скаржником було подано до правоохоронних органів запит щодо розслідування факту крадіжки, однак, як стверджує апелянт «на сьогоднішній день не має достовірної інформації про результати даного розслідування» та посилаючись на ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева 19 травня 1956 року), ст. ст. 313, 314 ГК України, ст. 924 ЦК України та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України за № 363 від 14.10.1997 р. вважає, що наданий позивачем Акт № 85 від 13.06.2012 р., який був складений у зв'язку з виявленням нестачі вантажу, не відповідає вимогам, викладеним в п. 15.2 Правил, тому на думку апелянта, він не є належним доказом у справі, тому вважає, що вина перевізника у втраті вантажу є недоведеною, що виключає його відповідальність за схоронність вантажу відповідно до вимог закону та умов договору про надання транспортних засобів на перевезення, відтак визначена у договорі-заявці на перевезення відповідальність перевізника не є підставою для стягнення з останнього коштів за втрату вантажу.

Як встановлено колегією суддів, апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Іва-Транс» є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи № 22094527, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Білоруська, буд. 54, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 527465 (а. с. 79-80).

Позивач: ОСОБА_2 є суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), реєстраційний номер фізичної особи - підприємця ЄДР: НОМЕР_3, місце проживання: п. і. АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 973410 (а. с. 30).

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 06.06.2012 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем) ОСОБА_2 (Експедитор - за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоторіно» (Замовник - за Договором) було укладено Договір № 03/06/12 Е-3 про надання транспортних послуг (а с. 8), згідно умов якого, Експедитор зобов'язався організувати перевезення вантажу: мотоцикли у кількості, 2 шт., та запчастини, вагою до 2,7 т., об'єм: 36 м. куб. транспортом, вибраним Експедитором або клієнтом, забезпечити його відправку за маршрутом: м. Тужер (Угорщина) - м. Одеса (Україна).

Договір № 03/06/12 Е-3 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р. (а.с. 8) укладено сторонами (Експедитором та Замовником) у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено печатками, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України.

На виконання умов вищевказаного Договору про надання транспортних послуг, 06.06.2012 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 (Позивач - у справі, Експедитор - за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іва-Транс» (Відповідач - у справі, Перевізник - за Договором) укладено Договір № 03/03/12 про надання транспортних послуг (надалі - Договір) (а. с. 9).

Договір № 03/06/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р. (а.с. 9) укладено між сторонами (Експедитором та Перевізником) у письмовій формі, підписано повноважними представниками двох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином, відповідно до ст. 204 ЦК України.

Договір № 03/03/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 року (а.с. 9) за своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками є договором транспортного експедирування, в нашому випадку, автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

У статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004р. № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями, чинними на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 Закону).

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів (правовідносини за яким регулюються відповідно до Глави 64 ЦК України) є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, не зважаючи на те, що договір про транспортне експедирування стосується міжнародного перевезення, оскільки відносини сторін (Експедитора та Перевізника) згідно ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України та самого Договору № 03/06/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р. (а.с. 9) полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов'язаних з перевезенням на відміну від правовідносин саме з перевезення, в т.ч. і у міжнародному сполученні.

Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення, який встановлюється накладною та не регулює надання інших послуг, пов'язаних з перевезенням, навіть якщо такі послуги виконує перевізник.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010р. № 11/237, від 22 листопада 2011р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Відповідно до умов Договору № 03/06/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р. відповідач (Перевізник) взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу: мотоцикли, 2 шт., та запчастини, вагою до 2,95 т., об'єм: 36 м. куб., за маршрутом: з м. Тужер (Угорщина) до м. Одеса (Україна) автомобілем марки: Мерседес № тягача НОМЕР_4, тип кузова: цільномет, об'єм: 36, прізвище та ініціали водія: ОСОБА_6.

Сторони, зокрема, у даному Договорі домовились, що Експедитор (від імені Замовника) являється довіреною особою Перевізника по пропонуванню і наданні послуг в сфері міжнародних перевезень вантажів».

Також вищезазначеним Договором сторони узгодили відповідальність Перевізника та Експедитора.

Сторони, будучи вільними в укладенні Договору № 03/06/12 від 06.06.2012 р. його умовами передбачили, що Перевізник несе відповідальність:

- за своєчасну подачу автомобіля, належно обладнаного, зі всіма необхідними документами;

- за відмову від завантаження після підписання договору Перевізник виплачує Експедитору Екв. 80 EUR в грн. по курсу НБУ;

- за збереження вантажу з моменту отримання його для перевезення до моменту розвантаження, за відшкодування збитків у вигляді втрати, недостачі, пошкодження вантажу, а також за відшкодування збитків, що виникли в результаті дорожньо-транспортної пригоди;

- запізнення автомобіля на завантаження або розвантаження оплачується Перевізником із розрахунку Екв. 80 EUR в грн. по курсу НБУ;

- різниця між сумами, отриманої Експедитором від Замовника і виплаченої Експедитором Перевізнику, являється винагородженням Експедитора за надані транспортно-експедиційні послуги.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, згідно інвойсу № 752 від 07.06.2012 р. (INVOICE No 752 OF 07/06/2012) (а. с. 13) вантаж (запасні частини): фільтри повітряні, фара, фільтри масляні, футболка, хомути, циліндр гальмівний, циліндри зчеплення, шарніри піввісі підвіски, шестерні двигуна (63 позиції у різній їх кількості) (найменування товару, кількість, артикул, вартість зазначено в цьому інвойсі № 752) було завантажено 07.06.2012 р., місце завантаження: м. Тужер (Угорщина) (4623, Tuzer, Berdedi ut 6, «Vakert Logistik», вантажовідправником MARTORELLI S.P.A., у вантажне авто Мерседес (держ. номер НОМЕР_4) перевізника ТзОВ «Іва-Транс» для перевезення та доставки цього вантажу вантажоотримувачу ТзОВ «Автоторіно», що знаходиться у м. Одеса (Україна), Люстдорфська дорога, 140А.

Однак, в порушення умов Договору № 03/06/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р. (а.с.9), згідно якого Перевізник (ТзОВ «Іва-Транс») зобов'язаний забезпечити збереження ва тажу під час перевезення (з моменту отримання його для перевезення до моменту розвантаження), не допустити його втрати, нестачі і пошкодження, відповідач, в ході перевезення ввіреного йому вантажу на автомобілі Мерседес (р.н.з. НОМЕР_4) допустив втрату вантажу на загальну вартість 62 327,41 грн., що підтверджується матеріалами справи: Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А № 001223 (а.с. 12).

Про факт нестачі вантажу чітко зазначено вантажоодержувачем вантажу: ТзОВ «Автоторіно» у графі « 24» СМR А № 001223 (а.с. 12).

Як випливає із тексту запису вчиненого вантажоодержувачем у графі « 24» СМR А № 001223, 15.06.2012р. вантажоодержувачем прийнято вантаж з нестачею запчастин … на суму 45456,14 (екв. 4533,92 Євро) згідно інвойсу відправника, підпис, який засвідчено печаткою вантажоодержувача. При цьому, як випливає з матеріалів справи, в графі « 24» СМR А № 001223 зазначено «чисту» вартість втраченого вантажу згідно інвойсу № 752, тобто без урахування митних платежів, вартості перевезення, податків понесених вантажоотримувачем.

Слід зазначити, що Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплює, зокрема, форму та порядок складання міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) (ст. 4 та ст. 5 Конвенції), яка, так як не доведено протилежного, є доказом договірних відносин і посвідченням прийняття вантажу перевізником (транспортером) ( п. 1 ст. 9 Конвенції).

Міжнародна транспортна накладна (CMR) є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах.

Що стосується безпосередньо перевезення вантажу, то ч. 1 ст. 17 Конвенції передбачено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів з моменту від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження вантажу не є очевидним, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що факт нестачі вантажу зафіксовано, крім СМR А № 001223 /графа 24/), також Актом Исх. № 85 від 13.06.2012 р. (а.с. 10-11), складеним комісійно, у складі представників: ТзОВ «Автоторіно» (одержувача вантажу), митним брокером (мовою оригіналу «таможенным брокером») і представником Перевізника, водієм автомобіля Мерседес (держ. № НОМЕР_4) ОСОБА_6, які підписали зазначений Акт про недостачу запчастин (з зазначенням артикула, кількості і вартості згідно інвойсв), без будь-яких застережень, зокрема, Перевізника (а.с. 11).

Так, в Акті Исх. № 85 від 13.06.2012р. зазначено, що даним актом представники підтверджують, що в результаті перерахунку вантажу запасних частин, прийнятого до перевезення представником перевізника в повному обсязі за інвойсом Мартореллі № 752 від 07.06.2012 в місці завантаження (склад в м. Тужер, Угорщина) і доставленого ним в пункт призначення (склад ТзОВ «Автоторіно» м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140а) виявлено і нижче приведено перелік недостачі запчастин з вказанням артикулу, кількості і вартості згідно інвойсу, загальна вартість недостачі склала 45456,14 грн. без врахування митних платежів, вартості перевезення і податків, які сплачено підприємством вантажоодержувача при митній очистці вантажу (а.с. 10-11).

Актом зафіксовано, що зі слів представника перевізника причиною нестачі вантажу стало незаконне пошкодження кузова автомобіля та крадіжка, яка сталася /мовою оригіналу/ «по пути его следования» до місця призначення, про яку перевізник (водій автомобіля ОСОБА_6) повідомив управління Біляєвського РВ ГУМВС України в Одеській області, п. Усатово.

Як вбачається із листа Вх. № 2 від 08.01.2013 р. Ширяєвського РВ ГУМВС України в Одеській області (а. с. 73), що на підставі матеріалів, зібраних в ході проведення дослідчої перевірки прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, так як на даний час не можливо прийняти об'єктивного рішення по справі.

Рішення правоохоронного органу про відмову в порушенні кримінальної справи не було оскаржено у встановленому законом порядку, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, Замовником (ТзОВ «Автоторіно») на адресу Експедитора (СПД-ФО ОСОБА_2.) (правовідносини між Замовником і Експедитором регулюються Договором 03/06/12 Е-3 про надання транспортних послуг від 06.06.2012р. (а.с. 8) було надіслано претензію № 1 від 15.06.2012 р. (Исх. № 85/1 від 15/06/2012) (а.с. 14) з вимогою оплатити нанесені збитки, щодо нестачі вантажу на загальну суму 62 327,41 грн., що підтверджується рахунок-фактурою № СФТ-005313 від 13.06.2013 р., виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Авторіно» СПД-ФО ОСОБА_2 на загальну суму 62 327,41 грн. ( а. с. 15).

Сума 62 327,41 грн. складається з 45456,14 грн. - вартості втраченого вантажу, ціна згідно інвойса № 752 + 16871,27 грн. - митні платежі, вартість перевезення, податки, які Замовник оплатив при митній очистці вантажу. Сума 16871,27 грн., в свою чергу, складається з 9689,67 грн. - сума ПДВ, сплачена при митному оформленні втраченого товару + 2220,42 грн. - сума митного податку, сплачена при митному оформленні втраченого товару + 1206,58 грн. - сума затрат на транспортування, яка приходиться на суму втраченого товару + 649,40 грн. - сума витрат на проведення сертифікації і отримання дозволів, необхідних для митного оформлення вантажу + 2594,75 грн. - вартість вантажно-розвантажувальних робіт вантажно митного комплексу з поштучним перерахунком всього переліку товару, згідно інвойсу + 230,45 грн. - вартість брокерських послуг за митне очищення вантажу, яка приходиться на суму встраченого товару (а.с. 41).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2012 р. між ТзОВ «Авторіно» (Замовник - за Договором) та СПД-ФО ОСОБА_2 (Позивач - у справі, Експедитор - за Договором) було складено Акт № 1 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог між ТзОВ «Авторіно» та СПД-ФО ОСОБА_2 (а.с. 17).

З тексту зазначеного Акту вбачається, що сторона 1 (ТзОВ «Автоторіно») станом на 02.11.2012р. має кредиторську заборгованість перед стороною 2 (СПД-ФО ОСОБА_2.) згідно з Актами про надання транспортно-експедиційних послуг № 03/06/12 від 13.06.2012 р., № 24/07/12 від 27.07.2012 р., № 02/08/12 від 03.08.2012 р., 04/09/12 від 07.09.2012 р., № 26/09/12 від 20.09.2012 р., № 39/09/12 від 29.09.12 р., № 32/10/12 від 29.10.2012 р. на загальну суму 62100,00 грн. (п. 1 Акту № 1), а сторона 2 станом на 02.11.2012 р. має кредиторську заборгованість перед стороною 1 згідно Претензії № 1 від 05.06.2012 р. (исх. 85/1 від 15.06.2012) на суму 62327,41 грн. (п. 2 Акту № 1). Сторони за цим Актом погодили, що зазначені в цьому Акті вимоги є зустрічними однорідними вимогами і на підставі ст. 601 ЦК України вони припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 62100,00 грн. (п. 3 Акту № 1). Зазначений Акт вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими особами сторін (п. 4 Акту). Підписи уповноважених представників сторін за Актом (п. 5), які посвідчені печатками двох сторін.

Документи, якими Позивач підтверджує наявність між Замовником та Експедитором кредиторських заборгованостей до Акту № 1 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.11.12 р. - в матеріалах справи ( а.с. 42 -60).

Зазначений Акт № 1 від 02.11.2012 р. про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог між ТзОВ «Авторіно» та СПД-ФО ОСОБА_2 (а.с. 17) не суперечить приписам ст. 601 ЦК України та ст. 602 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2012 р. з метою врегулювання спору у досудовому порядку, Позивачем на адресу Відповідача було надіслано претензію № 1 з вимогою відшкодувати завдані нестачею запчастин збитки у розмірі 62327,41 грн., з зазначенням підстав для оплати, номера рахунку в банку на який належить перерахувати кошти та визначенням строку (терміну) для проведення оплати «чотирнадцятиденний термін із дня отримання претензії». До вказаної претензії № 1 долучено додатки, які підтверджують обставини, викладені у претензії, в т.ч. розрахунок ціни вимоги (а.с. 18).

Відправлення зазначеної претензії Позивачем Відповідачу по пошті 21.06.2012 підтверджується описом вкладення до цінного листа з відтиском печатки поштового відділення (а.с. 19) та повідомленням про вручення поштового відправлення адресату 23.06.12 (а. с. 20).

Отже, останнім днем для оплати за вимогою відшкодувати завдані нестачею запчастин збитки у розмірі 62 327,41 грн. - 10.07.2012р. (23.06.12р. - день отримання рекомендованої кореспонденції № 7902202643131 - субота, 24.06.12р. - неділя, строк для обчислення 14 днів наданий для оплати з дня отримання претензії № 1 обчисляється відповідно до ст. 253 ЦК України, 25.06.12р. + 14 днів (зазначених у претензії). Однак, Відповідач станом на час звернення Позивача з позовною заявою до суду (27.05.13 р. вх. № 02.5.1-20/566/13) не розрахувався за завдані втратою вантажу збитки, відповіді на претензію Позивачу не надіслав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 62 327,41 грн., понесених внаслідок втрати вантажу.

Як зазначено вище у цій постанові, відповідно до умов укладеного сторонами Договору № 03/06/12 від 06.06.12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р. (а.с. 9) Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту отримання його для перевезення до моменту розвантаження, за відшкодування збитків, що виникли в результаті втрати, недостачі, пошкодження вантажу, а також за відшкодування збитків, що виникли в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Як уже було вище зазначено колегією суддів, Договір № 03/06/12 від 06.06.2012 р. про надання транспортних послуг, є Договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експе дирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експеди тора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедито ром або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Частиною 2 ст. 932 ЦК України визначено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно ч. 2 ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України, договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору підтверджується складенням перевізного документу (транспортної накладної, коносаменту тощо).

Згідно умов Договору № 03/06/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012р. згідно розділу обов'язки перевізника зазначено, що перевізник несе відповідальність за збе реження вантажу з моменту отримання його для перевезення до моменту розвантаження, за відшкодування збитків у вигляді втрати, недостачі, пошкодження вантажу, а також за відшко дування збитків, що виникли в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Приписами ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором пе ревезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За ч. 1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а частиною 2 зазначеної статті визначено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частинами 1, 3 ст. 314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість.

Аналогічну норму містить п. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затверд женого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401 (з наступ ними змінами та доповненнями), якою передбачено, що автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до пе ревезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Нормами ч.1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомір ними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юриди чної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 3, ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перед бачено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені дого вором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідаль ність згідно з Цивільним кодексом України іншими законами та договором транспортного експедирування. Частина 3 цієї статті зазначає, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно під лягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Оскільки відповідно до умов Договору № 03/06/12 від 06.06.12 р. надання експедиторських послуг з перевезення вантажу здійснювалось автомобільним транспортом за маршрутом: м. Тужер (Угорщина) до місця доставки (м. Одеса, Україна), які зна ходяться у різних країнах, то до правовідносин із перевезення вантажу застосовуються норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Женева, 19 травня 1956 року (Україна приєдналась до конвенції відповідно до Закону від 1 серпня 2006 року N 57-Л/), що відповідає статті 1 розділу І Конвенції.

Відповідно до статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного переве зення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доста вки, а також за будь-яку затримку доставки; перевізник звільняється від відповідальності, як що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевіз ник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказування того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Матеріалами справи підтверджено та визнано відповідачем факт недостачі вантажу при здійсненні його перевезення відповідачем (перше речення зверху абзацу 6 мотивувальної частини відзиву на позов (титульна (перша) сторінка відзиву (а.с. 75-76) та перше речення зверху абзацу 10 мотивувальної частини апеляційної скарги (а.с. 107-108).

Наявність жодної із обставин, які в силу вищенаведених положень ст. 17 Конвенції можуть розглядатись, як підстава звільнення перевізника від відповідальності відповідачем в установленому порядку не доведено, як не надано належних доказів на підтвердження об ставин крадіжки вантажу, про яку заявлено водієм транспортного засобу.

Статтею З Конвенції передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх аген тів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезен ня, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Таким чином, норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях перевізника складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату ван тажу, лежить на перевізнику.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Аналогічно до вищенаведених приписів Конвенції Цивільним кодексом України пере дбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття їх до переве зення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкод ження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не дове де, що це сталося не з його вини.

У відповідності до ст. 23 Конвенції якщо, відповідно до положень ці єї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату ванта жу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всьо го вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті.

Матеріалами справи підтверджується визначення вантажоотримувачем вантажу ТзОВ «Автоторіно» розміру збитків у зв'язку із втратою вантажу, що визначено з урахуванням вартості втрачених запчастин, визначеної згідно з інвойсом, а також понесених у зв'язку оплатою обов'язкових платежів та послуг, пов'язаних з митним оформленням та отриманням відповідних дозвільних документів, витрат, визначених пропорційно вартості недостачі ван тажу.

Як уже було вище зазначено, факт втрати вантажу та його відсутність в місці розвантаження підтверджено матеріалами справи, зокрема: Міжнародною товарно-транспортною накладною СМR А № 001223, на якій містяться запис вантажоодержувача ТзОВ «Автоторіно» (графа « 24» СМR А № 001223) та водія ТзОВ «Іва Транс» - працівника відповідача (графа « 23» СМR А № 001223) та Актом Исх. № 85 про проведення фізичного огляду товарів від 13.06.2012р. із переліком відсутнього вантажу.

Відповідно до виставленого ТзОВ «Автоторіно» Експедитору СПД-ФО ОСОБА_2 рахунку-фактури № СФТ-005313 від 13.06.13, загальна сума збитків, завданих ТзОВ «Автоторіно» через нестачу вантажу склала 62327,41 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Позивачем відшкодовано вартість завданих ТОВ «Автоторіно» збитків шляхом зараху вання однорідних зустрічних вимог (надання транспортно-експедиційних послуг) згідно ст. 601 ЦК України, водночас відповідач не відшкодовує позивачу завданих збитків, що вреш ті змусило його звернутись до суду за захистом своїх прав.

Відповідності до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов'язань, коли внаслідок тако го порушення потерпіла сторона несе збитки.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, умов договору, інших правових актів цивільного зако нодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або вико нання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтями 314 ГК України, 924 ЦК України встановлено, що автотранспортні підприємства (перевізники) несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прий няття його до перевезення та до видачі одержувачеві.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив госпо дарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, по винен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, до датково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок по рушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пере дбачених законом.

Нормами ст. 22 ЦК України, зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті по рушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Виходячи з поняття та складу збитків, визначеного статтею 22 Цивільного кодексу України та статтями 224, 225 Господарського кодексу України, умовою, за якої у кредитора виникає право на відшкодування збитків, є завдання йому збитків (реальних збитків чи упущеної вигоди).

13.06.2012 року у пункті розвантаження (м. Одеса) виявлено недостачу вантажу, у зв'язку з чим складено Акт Исх. № 85 від 13.06.2012 р. з переліком втраченого вантажу та його вартістю. Даний Акт підписаний представниками Вантажоодержувача, митного брокера та Перевізника.

Також, у графі « 24» СМR А № 001223, поряд з відміткою про одержання вантажу - вантажоодержувачем вказано кількість та вартість втраченого вантажу.

На підставі вищенаведеного, місцевий суд дійшов до правомірного висновку, що складення та двостороннє підписання Акту саме у день прийняття товару, а також занесення даних про вартість втраченого вантажу до товарно-транспортної накладної (СМR) є достатньою підставою для визначення вартості втраченого вантажу та стягнення завданих збитків.

Згідно ч. ч. 1 -3 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшко дувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів статті 924 Цивільного кодексу України, аналогічних норм ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 ст. 308 ГК України). Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (частина 3 ст. 310 ГК України).

Пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, за тверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (надалі -Правила), визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транс портного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктом 10.13 Правил тарні та штучні вантажі приймаються перевізником із зазначенням в товарно-транспортній накладній маси вантажу та кількості вантажних місць.

Пунктами 13.1, 13.2 Правил передбачено, що перевізник здає вантажі у пункті призна чення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Здача вантажів ванта жоодержувачу у пункті призначення за масою і кількістю місць провадиться у порядку і спосо бом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.).

Аналогічні положення передбачено і в Статуті автомобільного транспорту Української РСР, затвердженому постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401 (надалі - Статут). Так, статтями 65, 66 Статуту визначено, що здача вантажів вантажо одержувачу в пункті призначення за вагою і кількістю місць провадиться в тому ж порядку, в якому вантажі були прийняті від вантажовідправника. Вантажі, що прибули у справних автомобілях, причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах з непошкодженими пломбами вантажовідправника, видаються вантажоодержувачу без перевірки ваги, ста ну вантажу і кількості вантажних місць. У пункті призначення автотранспортне підприємство або організація при здачі вантажу зобов'язані перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу у випадках:

а) прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або в справному кузові але

з пошкодженими пломбами, або з пломбами попутної вантажної автостанції;

б) прибуття вантажу, що швидко псується, з порушенням строків доставки цього вантажу або встановленого Правилами температурного режиму при перевезенні;

в) прибуття вантажу, навантаженого автотранспортним підприємством або

організацією з складу вантажної автостанції;

г) видачі вантажу з складу вантажної автостанції.

В усіх випадках тарні і штучні вантажі видаються автотранспортним підприємством або організацією з перевіркою ваги і стану вантажу тільки у пошкоджених місцях. При виявленні пошкодження тари, а також інших обставин, що можуть впливати на стан вантажу, автотранспортне підприємство або організація зобов'язані провести перевірку вантажу в пошкоджених місцях по товарно-транспортних накладних з розкриттям пошкоджених місць.

Статтею 68 Статуту визначено, що коли при перевірці ваги, кількості вантажних місць або стану вантажу в пункті призначення будуть виявлені недостача, псування або пошкод ження вантажу або якщо ці обставини встановлені актом, складеним в дорозі, автотранс портне підприємство або організація зобов'язані визначити розмір фактичної недостачі, псу вання або пошкодження вантажу.

Таким чином, при прийманні вантажу перевіряється вага, кількість вантажних місць або стан вантажу.

Відповідно до пункту 72 Статуту автотранспортне підприємство або організація видає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній. Одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодер жувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу.

Правилами передбачено порядок фіксування нестачі вантажу за кількістю. Так, пунк том 15 Правил передбачено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за фор мою, що наведена в додатку 4. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини:

а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній;

б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері;

в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми

часу;

г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Записи в Акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку «Особливі відмітки» і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Аналогічно, відповідно до ст. 158 Статуту обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми.

Таким чином, комплексний аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку, що недостача може бути зафіксована та належним чином оформлена лише при прийнятті ван тажу.

Враховуючи ту обставину, що товар прийнятий Вантажоодержувачем із застережен нями зазначеними у Міжнародній транспортній накладній (СМR), факт нестачі зафіксований належним чином оформленим Актом, то Перевізник зобов'язаний відшкодувати збитки завдані неналежним виконанням Договору № 03/06/12 про надання транспортних послуг від 06.06.2012 р.

Аналогічної правової позиції дотримуються і Вищий господарський суд України у по станові від 30 червня 2010 р. у справі № 29/281-09.

Щодо тверджень апелянта, що основними підставами для скасування рішення місцевого суду є відсутність вини перевізника у втраті вантажу, внаслідок недогляду водія та дій третіх осіб, яким на думку апелянта перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало, колегія суддів вважає безпідставними та такими що не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Загальними підставами для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків є наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність збитків; б) протиправна поведінка заподіювача; в) причинний зв'язок; г) вина.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо позивач доведе кожний з елементів складу правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, вантаж згідно умов Договору № 03/06/12 від 06.06.2012 р. повинен був бути розвантажений 11-12.06.2012 р., однак, згідно Акту, складеного в день прибуття спірного вантажу було доставлено у пункт призначення із запізненням на одну добу, без наявних ремонтних робіт, які очевидно мали б вплинути на термін виконання зо бов'язання щодо доставки вантажу.

Крім цього, пошкодження тенту та факт втрати вантажу було виявлено водієм значно пізніше ніж воно дійсно мало місце. Неможливість встановлен ня місця втрати вантажу та осіб, які мали б бути до цього причетними, пояснюється неува жністю самого водія автомобіля перевізника, оскільки пошкодження тенту вантажного авто мобіля та втрата вантажу могла б виникнути і за обставин самовільного випадіння вантажу із платформи вантажного автомобіля.

Проте обов'язок збереження вантажу передбачено, як вищенаведеним нормативними актами так і правилами дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001р., зокрема п. 22.2, де зазначено, що водій зобов'язаний під час руху контролюва ти надійність розташування та кріплення вантажу та запобігати його падінню, тощо.

Також необхідно врахувати і ту обставину, що відповідач не цікавився ходом розгляду його заяви до правоохоронних органів щодо виявлення втрати вантажу протягом всього часу з 13.06.2012р. до моменту пред'явлення позову в суд такі докази в матеріалах справи відсутні.

Відтак, відповідачем не доведено обставину щодо втручання третіх осіб до вантажу, яке мало б спричинити його втрату, а тому суд розглянув справу за наявними в ній матеріа лами та прийшов до вірної думки та правильного вирішення справи.

Виходячи із аналізу наведених норм права, вищенаведені обставини доводять наявність вини відповідача у втраті вантажу, та невжиття відповідних заходів щодо належного виконання взятих на себе зобов'язань.

Крім цього апелянт звертає увагу суду на те, що позивач не долучив до матеріалів справи доказів щодо протиправних дій відповідача, проте власне Міжнародною товарно-транспортною накладною СМR А № 001223, на якій містяться записи представника ТзОВ «Автоторіно» та водія ТзОВ «Іва-Транс» - працівника відповідача про недостачу вантажу, а також Акт Исх. № 85 про проведення фізичного огляду товарів від 13.06.2012р. із переліком відсутнього вантажу, які спростовують позицію апелянта/відповідача, а тому відсутність вантажу в пункті призна чення (м. Одеса) власне і має значення для вирішення справи та стягнення збитків із винної особи, а в даному випадку із перевізника (відповідача).

Отже, позовні вимоги Позивачем заявлено правомірно та до ведено належними та допустимими доказами кожний з елементів складу правопорушення.

Послання відповідача про відсутність його вини у втраті вантажу спростовуються вищенаведеними висновками.

Заперечення апелянта/відповідача про невідповідності Акту Исх. № 85 від 13.06.12р вимогам п.15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтарнсу Україн за № 363 від 14.10.1997р. не містять конкретних зауважень щодо самої не відповідності, оскільки наведений Акт містить усі необхідні обставини, які потрібно засвідчу вати в такому Акті у разі пошкодження вантажу чи виникненні розбіжностей, які можуть слу жити підставою для матеріальної відповідальності та підписаний представником Перевізника, водієм автомобіля Мерседес (держ. № НОМЕР_4), ОСОБА_6.

Також не заслуговують на увагу твердження апелянта про невідповідність Акту № 85 вимогам п. 15.2 наведених Правил, оскільки, відповідно до преам були вказаних Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, вони не регламентують перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформ лення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

Інші твердження апелянта зазначені в апеляційній скарзі колегією суду до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки, щодо обставин справи, та не вбачає правових підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 26.06.2013 року.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 26.06.2013 року у справі № 907/541/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Кордюк Г.Т.

Вступна і резолютивна частини постанови проголошені - 04.09.2013 р. Повний текст постанови оформлено та підписано - 09.09.20013 р.